Глава 2. Науковий статус теорії держави і права

29

Питання для самоконтролю

1. Що є спільного в історико-теоретичних наук?

2. Що є предметом історії держави і права?

3. Що таке історія вчень про державу і право?

4. Що таке вчення чи теорії?

5. Що таке вчення про державу?

6. Що таке вчення про право?

7. Що таке адміністративне право?

8. Що таке кримінальне право?

9. Що таке конституційне право?

10. Що таке цивільне право?

11. Яка функція притаманна теорії держави і права стосовно галу­зевих наук?

12. Що вивчають спеціальні юридичні науки?

13. Що таке криміналістика?

14. Що таке кримінологія?

15. Що таке міжнародне право?

Завдання для дискусії

Наведіть свої приклади використання синергетики в житті.

Глава З

Методологія теорії держави і права

1. Загальне вчення про методи теорії держави і права.

2. Загальнонаукові методи пізнання держави і права.

3. Методи соціальних наук, що використовуються в теорії держави і права.

4. Спеціальні методи пізнання державно-правових явищ.

§ 1. Загальне вчення про метоли теорії держави і права

Поняття і структура методології. Вчення про парадигми, прин­ципи і методи наукового пізнання називається методологією.

У структурі методології теорії держави і права існує три рів­ні - рівень парадигм, рівень принципів і рівень методів.

Парадигму можна визначити як сукупність пізнавальних принципів та прийомів відображення процесів у державно-пра­вовій сфері, що визначають логіку організації знань, модель тео­ретичного тлумачення однотипної групи.

Існує два типи парадигм - загальнотеоретичні (теологічна, натуралістична, соціальна) і юридичні (позитивістська, природ­но-правова, історична).

Так, теологічна парадигма (Аврелій Августин, Фома Аквін-ський) інтерпретує державу і право як надприродні прояви Бо­жої волі.

Натуралістична парадигма (Жан Боден, Шарль Луї Монте-ск'є) тлумачить державу і право в контексті домінуючого впли­ву позасоціальних, природних чинників: ґрунту, географічного середовища, клімату, природжених якостей людини, її інстинк­тів тощо.

Соціальна парадигма пояснює природу держави і права впли­вом соціально-економічних та соціокультурних чинників. Особ­ливий внесок у цю парадигму зробили марксисти (Карл Маркс, Фрідріх Енгельс, Володимир Ленін), теоретики солідаризму (Леон Дюгі), представники насильницької теорії (Карл Каутський, Євге­ній Дюринг), прибічники культурологічної теорії (Макс Вебер).

Позитивістська парадигма (Джон Остін, Габріель Шерши-невич) відстоювала ідею права як примусового порядку, що утво­рюється державою.

Глава 3. Методологія теорії держави і права

31

Природно-правова парадигма (Гуго Гроцій) визначала право як те, що не суперечить справедливості.

Історична парадигма (Георг Пухта) вважала державу і пра­во формою втілення «народного духу».

Природним недоліком парадигм є деяке спрощення склад­ної системи державно-правових процесів. Однак їх безперечний позитив полягає в тому, що вони вказують на зв'язок юридичних теорій з концепціями більш високого рівня (філософськими, со­ціологічними, соціокультурними тощо) і надають можливість користуватися їх досягненнями.

Другий рівень - рівень принципів - спирається на найбільш загальні засади, що дозволяють виражати природу і сутність дер­жавно-правових явищ. Такими принципами є принцип об'єктив­ності, принцип плюралізму і принцип конкретності.

Принцип об'єктивності полягає в прагненні теорії держави і права до істини, в об'єктивному відображенні державно-право­вої дійсності, закономірностей її виникнення та тенденцій роз­витку. При цьому складність процесів, що відбуваються в дер­жавно-правовій сфері, не повинна долатися шляхом об'єднання всієї різноманітності до раз і назавжди заданих значень.

Принцип плюралізму виражається в можливості досліджен­ня держави і права з різних позицій, а також у поваленому ста­вленні до іншої точки зору. Він дозволяє сформувати цілісне уявлення про державно-правові явища, утворити найбільш оп­тимальну систему суджень, у яких поєдналися б переваги різних шкіл та підходів.

Принцип конкретності полягає в тому, що свої висновки та узагальнення теорія держави і права будує на основі точного врахування тих чинників та умов, в яких функціонує держава і право конкретного моменту. Саме завдяки цьому принципу до­сягається єдність теорії і практики.

Третій рівень - рівень методів.

Методи пізнання державно-правових явищ. Теорія держа­ви і права не зібрання застиглих догм, істин або канонів. Це жива наука, що постійно розвивається і знаходиться в безупин­ному пошуку. Розвиваючи й оновлюючи свої методи пізнання, вона наближається до здійснення свого основного призначення - служити науковим орієнтиром державно-правової практики.

Термін «метод* введено в наукову лексику стародавніми греками. Під ним розуміється спосіб пізнання, дослідження явищ природи і суспільного життя. Якщо предмет науки відповідає на запитання: «Що вивчає наука?», то метод - «Як наука вивчає

32

РОЗДІЛ 1. МЕТАТЕОРІЯ ДЕРЖАВИ І ПРАВА

свій предмет? ». Плідність наукового пошуку, ступінь і глибина пізнання реальної дійсності багато в чому залежать від методів, що використовуються дослідниками. Отже, можна дати таке визначення:

методи теорії держави і права — це ті способи, підходи, прийоми, що використовуються нею для пізнання свого пред­мета й отримання наукових результатів.

Будь-яка теорія, використовуючи свої методи пізнання, несе крихти знань у загальну скарбничку, дозволяючи повніше і глиб­ше зрозуміти ті чи інші грані досліджуваних явищ. На нашу думку, сьогодні найбільш прийнятним для теорії держави і пра­ва є конструктивно-критичний підхід до аналізу й оцінки ми­нулих і сучасних державно-правових вчень.

Вибір конкретного методу залежить від предмету та завдань дослідження. Так, наприклад, системний метод дозволяє дослі­джувати політику, державу і право як комплексний процес, ви­являти на загальному фоні розвитку ті чи інші прояви, досліди­ти їх причинні зв'язки. Взятий абстрактно, безвідносно до пред­мету, метод дослідження не зможе стати джерелом поглиблення знань, але у випадку його вмілого вибору і використання, метод зможе раціоналізувати пізнавальну діяльність теоретика, забез­печити його наукову коректність і практичну результативність. Врешті-решт він дозволяє систематизувати й оцінити накопиче­ні фактичні дані, зробити проноз на майбутнє.

Характеризуючи методи в цілому, слід мати на увазі, що теорія держави і права розробляє власні методи дослідження державно-правових явищ. У той же час вона активно викорис­товує загальні методи, що уже виробили різні природничі і сус­пільні науки.

Знання і вміле використання загальнонаукових методів пе­редбачає застосування характерних для соціальних наук методів пізнання державно-правових явищ. До них належать конкрет­но-соціологічні методи-, історичні методи, статистичний, кіберне­тичний метод тощо. Найбільш поширеними є конкретно-соціо­логічні та історичний методи.

Крім загальнонаукових методів і методів, що розроблені в надрах соціальних наук, теорія держави і права виробила власні спеціальні методи пізнання державно-правових явищ. До них належать методи правового моделювання, порівняльно-юридич­ний та формально-юридичний метод.