Глава 10. Державна влада

173

Саме в рамках організаційно-правової єдності можуть існу­вати такі принципи як поділ і об'єднання влади.

З'єднання влади. Єднання влади - це поєднання законодав­чої та виконавчої (а іноді й судової) влади в одному органі. Приймаючи закон, такий орган сам стане організовувати його виконання.

З'єднання влади існувало в рамках загальної системи Рад, що офіційно існувала в СРСР. Згідно з таким підходом органами державної влади були лише Ради депутатів (робочих, солдатсь­ких та селянських депутатів; депутатів трудящих; народних де­путатів тощо). Уся повнота влади належала системі Рад, що скла­далася з Верховних Рад (СРСР та союзних і автономних респуб­лік) і місцевих Рад. Ради були всевладними внаслідок того, що вони отримували повноваження безпосередньо від народу (проле­таріату, трудящих тощо). Усі інші органи формувалися та конт­ролювалися Радами. Усі ці органи, що створювалися Радянською владою, не вважалися органами державної влади і поділялися на органи державного управління, суди і прокуратуру. Функціонери органів державного управління, суду та прокуратури могли бути одночасно депутатами Рад, законодавцями. У цьому випадку ви­конавці законів, виступаючи в ролі законодавців, повинні були піклуватися про якість рішень, що їм належало виконувати.

Принцип з'єднання законодавчої, виконавчої та судової вла­ди виявився досить живучим, оскільки подібне рішення має низ­ку переваг:

1. Забезпечує оперативне вирішення будь-яких питань. У роки Великої Вітчизняної війни 1941-1945 рр. з'єднання влади в руках Державного комітету оборони (ДКО) дозволило об'єднати зусилля проти німецької навали, адже ДКО сам приймав рішен­ня, що мали силу закону і сам створював усі умови для їх вико­нання. Таке об'єднання забезпечило оперативне рішення всіх питань щодо знищення агресора.

2. Виключає можливість перекладати відповідальність і про­вину за помилки на інші органи, адже якщо сам прийняв рі­шення, сам його виконав, то й сам повинен відповідати за його наслідки. Це ж стосується й органів.

3. «Звільняє» від боротьби з іншими органами за обсяг влад­них повноважень. З'єднання влади в руках одного органу не дозволяє боротися за обсяг владних повноважень, адже сам з со­бою не станеш боротися.

Однак таке з'єднання має певні недоліки. Всевладні органи стають абсолютно безконтрольними, вони врешті-решт можуть вийти з-під контролю суб'єкта (першоджерела) влади.

174

РОЗДІЛ 3. ТЕОРІЯ ДЕРЖАВИ

За такою організацією державної влади відкривається прос­тір для встановлення і функціонування різного роду диктатур та тираній. Як цілком слушно писав Джон Емерік Едвард Даль-берг лорд Актон єпископу Манделлу Крейтону у 1887 році: «Вла­да розбещує, абсолютна влада розбещує абсолютно»¹.

Приклад 10.9

/. Каганець про переваги з'єднання влади

Насаджена в Україні «демократична» система державного управління з горизонтальним розподілом влад - це не що інше, як результат організаційної війни. З погляду законів менеджменту нинішня система державної організації є повним абсурдом, оскільки, повторимось, розділити можна роботу і права, але відповідальність не ділиться в принципі (там, де відповідає більше одного, вже не відповідає ніхто). Розпорошення влади і, як наслідок, її безвідповідаль­ність та корумпованість створюють сприятливі умови для прихованої агресії з боку сконсолідованої і цілеспрямованої сили (іншої держави, ТНК, тоталітар­ної секти), яка не переймається псевдодемократичними ілюзіями. Злет дер­жавотворчої потуги українських етносів завжди відбувався при застосуванні ними традиційної для України гетьманської моделі - Гетьманату. «Українська модель» передбачає перевірений тисячоліттями вертикальний розподіл влади на основі балансу сфер Мудрості і Дії - Церкви і Гетьманату.

Гетьман концентрує у своїх руках всю повноту законодавчої, виконавчої і судової влади. Як наслідок, між трьома гілками влади зникає протистояння, здатне загальмувати або цілком зруйнувати будь-які перетворення у державі. Натомість Гетьман отримує всі необхідні повноваження для здійснення систе­мних перетворень. Концентрація влади та її персоналізація позбавляє владу анонімності і колективної безвідповідальності. Гетьман особисто відповідає за стан справ у своїй державі, подібно як голова людини відповідає за стан і поведінку керованого нею тіла. За результати своєї діяльності Гетьман відпо­відає власним майном, свободою і життям.

Гетьман обирається всенародно, що робить його виразником народної волі і надає його владі максимальної легітимності. Метою діяльності Гетьмана є покращення якості життя українського народу і його кількісне зростання. Для оцінки якості життя в міжнародній практиці використовується Індекс людсько­го розвитку, який розраховується за методикою Програми розвитку ООН на основі індексів тривалості життя, досягнутого рівня освіти і реальних доходів на душу населення. Для оцінки діяльності Гетьмана має використовуватися Наці­ональний індекс людського розвитку, який окрім трьох індексів ООН також включатиме індекс народжуваності. Зниження Національного індексу людсь­кого розвитку після трьох років гетьманства є підставою для переобрання Гетьмана і порушення проти нього кримінальної справи з описаними вище наслідками.

Джерело: Каганець І.В. Арійський стандарт: Українська ідея епохи ве­ликого переходу. - К.: А.С.К., 2004. - С. 78-79.

¹ Цит. за: Коул А., Банч К. Конец империи: Роман. - М., 2001. - С. 590.