§ 2. Теорії права за джерелом його утворення

Природно-правова доктрина. Ідея природного права виникла ще в Елладі та Римі і пов'язана з іменами Демокрита, Сократа, Платона, Арістотеля, грецьких та римських стоїків, Цицерона, Ульпіана та інших римських юристів. В епоху Середньовіччя вона набула розвитку в богословських творах Фоми Аквінсько-го. Однак як один із напрямків теорії праворозуміння природ­но-правова доктрина склалася в епоху Революцій. її найвидат-нішими представниками були Г. Гроцій, Т. Гоббс, Дж. Локк, Во-льтер, Ж.-Ж. Руссо, Ш.-Л. Монтеск'є, О. Радищев та ін.

Прихильники цієї теорії вважали, що, крім права, яке вста­новлюється державою, існують природні права, притаманні лю­дині від народження. їх ніхто - ні суспільство, ні держава -людині не дарує. Ці права є умовою існування людини та її жит­тєдіяльності. Основними серед них були: право на життя, свобо­ду, рівність, власність та ін. Саме тому теорія природного права стверджувала, що природне право (сума природних, вічних, не­від'ємних та незмінних прав людини) є вищим правом стосовно позитивного права (законів, звичаїв, прецедентів), це право, що втілює в собі розум та вічну справедливість.

Таким чином, теорія природного права, по суті, знімала про­блему походження права, наголошуючи на первинну наявність у людини як соціальної істоти певного набору прав. Вона розри­вала взаємозв'язок між виникненням держави, класових та ін­ших соціальних структур, потребою суспільства та самого права як об'єктивного результату розвитку регулятивної системи, що з'являється на певному етапі. Тим самим вона ухилялася від

Глава 8. Філософія права

127

дослідження і пояснення об'єктивних процесів виникнення суми прав кожної людини, їх абстрактного визнання.

Разом з тим ця теорія несла в собі величезний соціальний заряд, бо дозволяла з позицій гуманізму, справедливості, лібера­льної демократії та й просто здорового глузду критикувати чинне право, якщо останнє гальмувало суспільний розвиток, було пере­поною на шляху добробуту суспільства.

Сучасна теорія природного права розвивається за двома на­прямками:

1. неотомістична теорія - намагається поєднати природно-правову і теологічну доктрини. На думку ЇЇ прихильників (Ж. Маритен, В. Катрайн, І. Месснер), природне право ство­рюється Богом;

2. світська доктрина - розрізняє право і закон і наголошує на існуванні для писаного права відповідної етичної першоос­нови (природного права), що базується на принципі справед­ливості.

Юридичний позитивізм. Прихильниками цієї теорії були Дж. Остін, О. Конт, Г. Шершеневич, У. Блекстоун, К. Бергбом та ін.

Ця теорія виникла як опозиція природно-правовій доктри­ні. На відміну від останньої, для якої основні права та свободи є первинними щодо законодавства, позитивізм вводить поняття «суб'єктивне право» як таке, що виходить від права об'єктивно­го — встановленого чи створеного державою. Держава делегує суб'єктивні права і встановлює юридичні обов'язки в нормах права, що складають закриту досконалу систему. Позитивізм ототожнює право і закон.

Дж. Остін визначає позитивне право як «...правила, які при­значені для управління однією розумною людиною з боку іншої розумної людини, що має владу над першою»¹.

До негативних рис теорії юридичного позитивізму слід від­нести введену нею штучну обмеженість права як системи від фактичних суспільних відносин, відсутність можливості мораль­ної оцінки правових явищ, відмова від досліджень змісту права, його мети.

Позитивним моментом, на наш погляд, є можливість встано­влення стабільного правопорядку та детального дослідження догми права - структури правової норми, підстав юридичної

¹ Остин Дж. Определение области юриспруденции // Історія вчень про право і державу: Хрестоматія для юридичних вузів і факультетів / Укл.: Г.Г. Деми-денко. - X., 2002. - С. 464.

128

РОЗДІЛ 2. СУСУПІЛЬСТВО, ДЕРЖАВА І ПРАВО

відповідальності, класифікації норм та нормативних актів, ви­дів інтерпретації тощо.

Історична школа права. Ця школа склалася в першій тре­тині XIX століття в Німеччині, яка на той час ще залишалася роздробленою феодальною державою зі слабкою, позбавленою ре­волюційного духу, буржуазією. Найбільш відомими представни­ками цієї школи бути Г. Гуго, Ф. Савіньї та Г. Пухта.

їхні погляди були реакцією на ідеї природно-правової докт­рини і Великої Французької революції, що на той момент вже зазнала поразки.

Історична школа права заперечувала можливість існування єдиного для всіх народів права. Вона виходила з того, що в німець­кого та інших народів є своє, властиве лише йому право, не схоже на право інших країн і визначене історично притаманним йому народним духом. Право кожного народу і є проявом народного духу, що виражає «спільну свідомість», «спільні переконання» на­роду. Воно є результатом історичного процесу. Передаючись «з молоком матері» від одного покоління до іншого, право само роз­вивається і поступово складається, немов мова чи переконання.

Думка про те, що вирішальна роль у створенні права нале­жить регулюванню «зверху», визначалась як «юридичне марно­вірство». Формування права порівнювалось з правилами гри, що встановлюються поступово на основі існуючої практики. Відпо­відно закон був не тільки не єдиним джерелом права, а й не основним. На перше місце прихильники історичної школи пра­ва висували звичаї, оскільки багато людей не знає приписів зако­ну, проте кожному відомий існуючий розпорядок життя.

Питання для самоконтролю

1. Які з теорій права є основними за джерелом утворення?

2. У чому полягає суть теорії природного права?

3. Як юридичний позитивізм трактує право і закон?

4. Які негативні риси притаманні юридичному позитивізму?

5. Які позитивні моменти властиві юридичному позитивізму?

6. Що є основним джерелом права за історичною школою права?

7. Які напрямки існують у природно-правовій доктрині?

8. Хто був прихильником теорії природного права?

9. Хто був прихильником юридичного позитивізму?

10. Хто був прихильником історичної школи права?

11. Хто був прихильником неотомістичної теорії права?

12. Хто був прихильником світської доктрини природного права?