Глава 19. Право, законодавство, система

413

лом права, фіксується в нормативному акті або в судовому рі­шенні, а структура системи права, як правило, обумовлена впли­вом європейського права.

Звичаєва правова сім'я складається з двох правових систем - далекосхідної та звичаєво-общинної.

Далекосхідна група правових систем - це сукупність право­вих систем, в основі формування яких знаходяться не норми права, а норми моралі, звичаї, традиції.

Далекосхідну групу правових систем складають правові си­стеми Японії, Бірми, Південної Кореї, Монголії, країн Індокитаю, Малайзії тощо. Найвиразніше специфіка морально-ідеологічно­го підходу до права, що суттєво впливав і на правові системи інших країн Сходу, виявляється в Японії.

Японське право - сукупність моральних, релігійних і право­вих норм, що склалися на основі релігійно-філософських концеп­цій Стародавнього Китаю, власних звичаїв, рецепції іноземного (американського та романо-германського) права¹.

Звичаєво-общинна група правових систем - це сукупність правових систем, що сформувалися на основі норм-звичаїв, які склалися природним шляхом, а також правових норм, які були запозичені в колоніальних держав².

Характерна для країн Тропічної і Екваторіальної Африки, а

також для Мадагаскару.

Своєрідність звичаєво-общинної групи правових систем по­лягає в тому, що звичаєве право:

1. визнається більшістю населення як регулятор суспільних від­носин, особливо за межами міст. Звичай в Африці є провідним джерелом права. Він встановлює правила організації суспіль­ства як у політичній, так і в економічній сфері, регулює шлюб­но-сімейні відносини, правила обміну товарів, норм криміналь­ного права та процесу тощо. Усе це пояснюється тим, що гармо­нія в суспільстві, що підтримується за допомогою звичаю є кра­щою, ніж повага до закону. І хоча сфера звичаїв у праві сього­дні дещо звужена, його значення не втрачене ще й досі;

2. діє в межах общини, відображає покору людини суспільству, прагне забезпечити єдність і згуртованість соціальної групи (племені, роду, селища тощо);

3. являє собою поєднання моральних, релігійних та правових норм, а також ритуалів, що відображають культ предків, зв'я­зок з навколишнім середовищем, «духами» та іншими

¹ Див.: Скакун О.Ф. Теория государства и права: Учебник. - X., 2000. - С. 678.

² Там само. - С. 686.

414

РОЗДІЛ 4. ТЕОРІЯ ПРАВА

надприродними істотами. Відсутність покори звичаям озна­чає неповагу до предків і може спричинити гнів духів Землі, адже, згідно з африканськими віруваннями, останки предків знаходяться в ґрунті, проте їх дух літає над живими; 4) не є єдиним для всіх общин. Звичаєві норми є досить числен­ними, адже кожна соціальна група має свої звички і тради­ції. Різноманітність звичаїв, їх розрізненість, а також знач­ний вплив міфології та відсутність письмової форми викла­дення не дозволяють ефективно використовувати їх для ство­рення африканських національних правових систем анало­гічно європейським.

Останнє пояснюється тим, що між європейським і африкан­ським правом є досить суттєві відмінності:

1. норми-звичаї не диференційовані на права та обов'язки;

2. акцент у них робиться насамперед на обов'язки морального, а не юридичного плану;

3. суб'єктивні права є несуттєвими порівняно з правами общини.

Змішані правові сім'ї. Змішані правові сім'ї - це сукуп­ність національних правових систем, що мають спільні риси, які виявляються в єдності закономірностей та тенденцій розвитку на основі сприйняття елементів романо-германського, англо-аме-риканського і соціалістичного типу.

До цієї правової сім'ї належать північноєвропейська (скан­динавська), латиноамериканська та пострадянська група право­вих систем.

Регіонами поширення північноєвропейського права є Шве­ція, Норвегія, Данія, Фінляндія, Ісландія. Суттєвий вплив ця гру­па справляє на країни Прибалтики - Латвію, Литву, Естонію.

Основними джерелами скандинавського права є:

1. закони, що поділяються на конституційні та звичаєві;

1. підзаконні акти, що приймаються урядом в порядку делего­ваного законодавства;

2. підзаконні акти міністерств і відомств;

2. правові звичаї, що визнаються допоміжними юридичними джерелами права;

3. судові прецеденти, що використовуються у випадках, коли певні питання не урегульовані нормативно-правовими актами;

4. принципи права, що можуть використовуватися як джерела права при розгляді конкретних справ.

Латиноамериканське право поєднало романо-германську пра­вову сім'ю (у сфері приватного права) та англо-американську правову сім'ю (у сфері публічного права).