Глава 18. Форма права

373

• сторонами (суб'єктами) конституційного договору можуть бути найвищі органи та їх законні представники відповідно до гілок державної влади: президент, парламент, вища судо­ва адміністрація, що представляє судову владу тощо;

• конституційний договір завжди ґрунтується на вільному во­левиявленні сторін і передбачає добру волю і взаємні поступ­ки суб'єктів у пошуку узгодженого на основі компромісу ва­ріанту змісту цього договору;

• конституційний договір укладається на певний термін, тобто він є тимчасовим актом; строк його дії фіксується в самому акті, де також визначаються можливі варіанти і порядок його пролонгації чи дострокового припинення;

• на період дії конституційного договору тимчасово припи­няється чинність тих правових норм (у тому числі консти­туційних), що суперечать відповідним положенням цього договору;

• зміст конституційного договору випливає з його предмета, формулюється у вигляді нормативно-правового матеріалу, який відповідно подається у вигляді різних норм права: де­фініцій, конкретних регуляторів суспільних відносин, прин­ципів тощо. Співвідношення цих норм залежить від специ­фіки предмета конституційного договору і має забезпечувати функціонування цього договору як нормативного акта. Отже,

у ньому повинні переважати норми - конкретні регулятори суспільних відносин;

• об'єктом правового регулювання є питання влади, саморегу­лювання, що потребують договірної форми. Крім того, нор­мативний договір може бути підставою для прийняття ін­ших нормативно-правових актів, а також договорів;

• норми права, що є змістом конституційного договору, розра­ховані на широке використання, невизначену кількість ви­падків і загальновизначених суб'єктів;

• конституційний договір є частиною національного законодав­ства, його юридична сила залежить від місця державного орга­ну, що його видав, у системі органів державної влади.

Як свідчить практика, потреба в укладенні конституційного договору виникає в країнах, які перебувають на перехідному ета­пі розвитку. Прикладом такого конституційного договору є Кон­ституційний договір між Верховною Радою України і Президен­том України від 8 червня 1995 року, який до прийняття Кон­ституції 1996 року надав можливість українському суспільству уникнути протистояння між зазначеними структурами, сприяти розвитку конституційного процесу і врешті-решт прийняти су­часну українську Конституцію.

374

РОЗДІЛ 4. ТЕОРІЯ ПРАВА

Приклад 18.1

Сторони за Конституційним договором між Верховною Радою Укра­їни та Президентом України

Верховна Рада України як єдиний законодавчий орган - з одного боку, та Президент України як глава держави і глава виконавчої влади - з другого боку, тобто Сторони, що є суб'єктами конституційного права, які одержали свої повноваження безпосередньо від народу...

Джерело: Конституційний договір між Верховною Радою України та Президентом України про основні засади організації та функціонування дер­жавної влади і місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції України, укладений 8 червня 1995 року // Конституції і конституційні акти України. Історія і сучасність. - К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2001. - С. 257.

Як бачимо, Конституційний договір називає конкретні право-творчі суб'єкти, які його укладають: Верховну Раду України як законодавчій орган (має право творити закони) та Президента України (має право творити укази).

Колективний договір. Досить специфічним видом норматив­ного договору є колективний договір, що діє в рамках підпри­ємств, установ і організацій.

Колективний договір — це угода, що укладається між власни­ком підприємства або уповноваженою ним особою з однієї сторо­ни і трудовим колективом найманих працівників, який уповнова­жив профспілковий комітет чи інший представницький орган на проведення колективних переговорів і укладення договору, - з ін­шої, з метою врегулювання виробничих, трудових і соціально-еко­номічних відносин, що потребують додаткової регламентації з ура­хуванням особливостей здійснення праці на даному підприємстві, а також питань, що не урегульовані чинним законодавством.

Сторонами колективного договору є роботодавець і уповнова­жений трудовим колективом профспілковий чи інший пред­ставницький орган. У колективному договорі встановлюються взаємні зобов'язання сторін щодо регулювання трудових, вироб­ничих і соціально-економічних відносин; забезпечення органі­зації оздоровлення і відпочинку працівників; нормування і опла­ти праці; забезпечення житлово-побутового, медичного і культур­ного обслуговування; встановлення системи, форм і розмірів за­робітної плати та інших видів трудових виплат (премій, надба­вок, доплат тощо); щодо режиму роботи, тривалості робочого часу і відпочинку; встановлення компенсацій, гарантій і пільг; участі трудового колективу у формуванні, розподілі та використанні прибутку підприємства, установи і організації.