§ 1. Сутність форми права

Співвідношення понять «форма права» і «джерело права». Од­нією з об'єктивних властивостей права як суспільного регулято­ра є його формальна визначеність, тобто визначеність за формою.

Форма - це спосіб зовнішнього існування, вираження явища або об'єкта, його побудови, структурної організації; це те, як яви­ще сприймається ззовні.

Норми права обов'язково повинні бути об'єктивовані, вира­жені зовні, міститися в тих чи інших формах, бути способом їх існування, формами життя. Без цього норму права не можна визнати існуючою, не говорячи про те, що вона без зовнішнього об'єктивування не може виконувати свої завдання щодо регу­лювання поведінки.

Форма права - це спосіб зовнішнього вираження держав­ної волі, юридичних правил поведінки, спосіб об'єктування правових норм.

Іноді форми зовнішнього вираження норм права називають джерелами права, тим самим ототожнюючи поняття «форма» і «джерело» права. При цьому акцент ставиться на різних аспек­тах єдиного поняття: одні, маючи на увазі процес правотворчої діяльності держави, вибирають термін «джерело права», а інші, вбачаючи насамперед результат цієї діяльності: різні закони, постанови, укази, ордонанси, декрети, едикти тощо, - схиляються до використання терміна «форма права».

І прихильники «форми права», і прихильники «джерела пра­ва» вбачають у поглядах опонентів певні недоліки. Так, відомий російський правознавець Г. Шершиневич вважав використання

358 РОЗДІЛ 4. ТЕОРІЯ ПРАВА

терміна «джерело права» непридатним, оскільки той є багатови­мірним. Ця багатомірність зумовлює необхідність замінити тер­мін «джерело права» терміном «форма права», під якою слід розуміти різні види права, що відрізняються за способом вира­ження змісту норм права.

На противагу Г. Шершиневичу інший правознавець Б. Шейнд-лін вважав, що менш влучним для вираження явища чи властиво­сті права є термін «форма права», оскільки саме він (зовнішня, вну­трішня форма) є дуже багатозначним та багатовимірним.

Правова теорія радянського періоду також зазнала значної дискусії щодо правильності термінів «форма права» чи «джере­ло права». Так, А. Шебанов визнавав більш правильним засто­сування терміна «форма права», а Є. Кечек'ян та С. Зивс схиля­лися до терміна «юридичне формальне джерело права*¹.

Така дискусія врешті-решт зумовила появу терміна «форма (джерело) права» та «джерело (форма) права». Прихильники такого підходу вважали, що оскільки процес (джерело) і резуль­тат (форма) діяльності з приводу створення норми права розі­рвати не можна, доцільним було б використовувати терміни «форма права» і «джерело права» як синоніми.

Проте, на наш погляд, відмінність між ними все ж таки є.

Джерело права передбачає умови і чинники, які обумовлю­ють зміст правил поведінки і якість норми права, що відповіда­ють останнім. Як джерело права можуть виступати правотворча діяльність державних органів, воля суспільства тощо. Результа­том же такої діяльності і виступає форма права. Крім того, ви­ходячи з загальноприйнятого значення слова «джерело» як «уся­кого початку або підстави, кореня і причини, вихідної точки», ототожнення форми права і джерела права є не зовсім корект­ним, адже друге поняття ширше за перше.

Класифікація джерел права. Щоб пояснити вищезазначене, слід звернутися до питання класифікації джерел права. Так, виділяються джерела права в матеріальному, гносеологічному, ідеологічному і у формальному значенні (див. табл. 18.1).

Джерела права в матеріальному значенні - це матеріальні умови життя суспільства, що об'єктивно зумовлюють виникнення права, необхідність правового регулювання і певної державної влади.

¹ Про погляди таких правознавців, як Г. Шершиневич, Б. Шейндлін, А. Шеба­нов, Є. Кечек'ян та С. Зивс детальніше див.: Онищенко Н.М. Джерела права та правові системи сучасності // Правова держава. Щорічник наукових праць Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. - К., 2001. -Вип. 12. - С. 90.