Глава 16. Типологія держави: иивілізаиійний підхід

317

африканців на створення стійкої та зростаючої економіки в ре­гіоні і відродження африканської культури, зокрема, на базі віртуальної культурно-історичної спадковості.

Сучасна ж мета африканської держави - збереження тери­торіальної цілісності шляхом досягнення тимчасового обмеже­ного консенсусу етнічних є літ і використання насильства. Для досягнення цієї мети потрібно вирішити численні завдання, зде­більшого деструктивного характеру. На виконання зазначених завдань держава африканського типу отримує відповідні функ­ції і створює певний механізм.

На сьогодні одна з найважливіших складових державного ме­ханізму - апарат держави африканського типу - змінюється. Осо­бливо це помітно на прикладі апарату державного управління:

1. збільшується кількість міністерств;

2. зростає чисельність автономних господарських та соціальних організацій (корпорацій, спілок змішаної економіки, дирек­цій тощо). Таке зростання, з одного боку, відображає дина­мізм державного апарату, його гнучкість (автономним орга­нізаціям легше отримати доступ до джерел фінансування), а з іншого - спричинює роздробленість державного апарату, ослаблення його координації;

3. відбувається децентралізація низової ланки адміністратив­но-територіальних одиниць (селищ та їхніх об'єднань - ко­мун), що виражається у створенні сільських виборних орга­нів, яким надані повноваження з приводу вирішення місце­вих справ; у деяких містах утворені муніципалітети (ради);

4. на регіональному рівні діють виключно представники уряду та міністерств, що керують окремими сферами суспільного життя.

За формою правління африканський тип держави може іс­нувати як у вигляді необмежених монархій, так і у вигляді пре­зидентських чи змішаних республік. При цьому на відміну від країн Європи в Африці форма правління не є чимось стійким. Там перехід республіки в монархію і монархії в республіку мож­на проаналізувати на прикладі Центральноафриканської респу­бліки (ЦАР), де 1 січня 1966 року стався військовий переворот, який привів до влади Ж. Бокассу. 4 грудня 1976 року ЦАР була проголошена імперією. Через рік відбулася коронація. Бокасса сам надів собі на голову корону і надав своїм підданим консти­туцію, де закріпив свої виключні повноваження:

1. під керівництвом імператора розробляються закони;

2. імператор є главою виконавчої влади і сам призначає пре­м'єр-міністра та членів Ради міністрів;

318

РОЗДІЛ 3. ТЕОРІЯ ДЕРЖАВИ

3. імператор має право скликати надзвичайні засідання уряду та сам головувати на них;

4. імператор є верховним головнокомандувачем і начальником органів державної безпеки;

5. імператор має право оголошувати надзвичайний стан та інші повноваження.

Обіцянка ж провести вибори не була ним виконана.

У період правління Бокасси економічна ситуація в ЦАР іс­тотно погіршилася внаслідок того, що ніким не контрольована правляча еліта грабувала країну. Широкі ж народні маси зали­шалися без засобів існування. Зарплата робітникам та стипен­дії студентам не виплачувалися протягом тривалого часу, що викликало обурення серед трудящих та студентства. Намагаю­чись придушити їхні протести Бокасса в 1979 році наказав роз­стріляти кілька студентських демонстрацій, але це призвело до обурення широких верств населення як в ЦАР, так і за межами країни. 20 вересня 1979 року Франція висадила повітряний де­сант і усунула Ж. Бокасса від влади, центральноафриканська монархія знову перетворилася на республіку.

За формою державно-територіального устрою африканський тип держави тяжіє до унітаризму, хоча можуть існувати й феде­рації (Ефіопія, ПАР, Нігерія тощо). Проте процеси глобалізації викликають рух африканських держави як у напрямку ство­рення різного роду міждержавних об'єднань, так і в напрямку розвитку федералізму. На сьогодні вже існують пропозиції щодо утворення конфедерації Кенії, Руанди, Бурунді та деяких інших країн. Існують і пропозиції утворення нових федерацій в Судані, Камеруні та Сомалі. В умовах останньої пропонують утворити федеративну державу на клановій основі. У договорі про ство­рення економічної спілки Кенії, Уганди та Танзанії (листопад 1999 року) зафіксована пропозиція щодо утворення Федерації східно-африканських держав.

Домінуючим політичним режимом в умовах африканської держави є авторитарний, який здебільшого існує у формі тираніч­ного або деструктивного. Державно-політичний режим харак­теризується практикою трайбалізму, а отже, можна вважати його соціалістським.

Публічний вимір держави африканського типу характеризу­ється суттєвим впливом вождя або так званого бігмена. Саме тому можна вважати, що він є автархічним, або у формі монокра-тії (вождізм та автократизм), або ж у формі монархії необмеже­ного типу.