Глава 15. Типологія держави: формаційний підхід

289

Зокрема, він вважав, що соціалістичні гасла є закликом не до класу пролетарів (робочого класу), а до пролетарських націй, що пригноблюються іншими націями. До таких націй-пролетарів він відносив Німеччину. Другий варіант національного соціаліз­му перекликається з першим. Його озвучив майбутній спадко­ємець А. Гітлера - доктор Й. Геббельс. Він вважав, що соціаліс­тичні гасла слід застосовувати не до всіх німців, а лише до тих, хто мешкає в пролетарських районах півночі Німеччини. Пів­день же Німеччини (у тому числі Баварія, де мешкав А. Гітлер) не є пролетарським, адже там є значним вплив селянських та бюргерських верств населення. Саме тому на півдні Німеччини не слід будувати соціалізм. І, нарешті, третій варіант було озву­чено самим А. Гітлером. Він вважав, що соціалізм означає від­повідальність усієї структури (партії, суспільства, держави) в ці­лому за індивіда, а націоналізм - відданість індивіда цьому ці­лому. У націонал-соціалізмі ж поєднуються обидва елементи¹. Саме гітлерівський варіант було реалізовано в Німеччині.

Ставши рейхсканцлером, А. Гітлер поставив гарантом стабіль­ності державу. Дуже швидко після його приходу до влади від економічного безладу та злидарства в Німеччині залишилися лише спогади. У перші ж роки перебування А. Гітлера при владі безро­біття різко знизилося, стабілізувалася грошова система.

Цілеспрямована політика сприяння материнству і дитинст­ву виражалася в таких заходах, як шлюбна позичка, турбота про вагітних, надання їм кращих санаторіїв у мальовничих куточ­ках Німеччини, створення груп підтримки жінок тощо. Націо­нал-соціалізм у Німеччині вперше в історії людства розпочав масову боротьбу з палінням, адже німецькі лікарі довели шкід­ливі властивості нікотину.

Але за цю ідилію доводилось платити всім, і насамперед -німецькому капіталу, національним королям індустрії, націона­льним олігархам. У Німеччині з'явився аналог радянського Держ-плану чи Вищої ради народного господарства, який називався Генеральною радою німецької економіки і складався із 17 найві-доміших представників провідних економічних галузей.

Гітлер силоміць запровадив класовий мир між працею і ка­піталом, між роботодавцем і робітником. В ім'я всієї нації наці­онал-соціалісти різко обмежили капітал в його економічному егоїзмі та правах і, не вагаючись, підпорядкували його можливості

¹ Про погляди Г. Штрассера, Й. Геббельса та А. Гітлера на проблеми національ­ного соціалізму детальніше див.: Збітнєв Ю. Німецький експеримент // Пере-хід-ІУ. - 2000. - № 2 (4). - С. 119.

19 Теорія держави і права

290

РОЗДІЛ 3. ТЕОРІЯ ДЕРЖАВИ

загальним інтересам суспільства. Натомість вони гарантували капіталістам класовий мир і спокій, а робітникам (за їх сумир­ність, сумління і працю) - високу платню і високі стандарти споживання, медичне обслуговування, соціальний захист та пра­во на безперешкодне здобуття протягом усього життя такої освіти і в такому обсязі (і все це за рахунок держави), якого той чи інший індивід бажав.

В умовах націонал-соціалістичної Німеччини було реалізо­вано ідеї як соціалізму (без руйнування основ господарського і культурного життя нації були досягнуті справедливе виробни­цтво і перерозподіл матеріальних благ за допомогою того, що націонал-соціалісти відібрали частину багатств капіталістів на оплату праці робітників і службовців) та націоналізму (партнер­ство всередині нації шляхом співпраці усіх верств на загально­народний інтерес).

Однак агресивна зовнішня політика Німеччини призвела до Другої світової війни, яка закінчилася поразкою національного соціалізму.

Радянська держава. Ради, що з'явилися в 1905 році, стали тією основою, яка згодом дозволила створити радянську державу.

Республіка Рад являла собою різновид республіки соціаліс­тичного типу, форму багатонаціональної держави, що була орга­нізована на основі принципів соціалістичної федерації.

Найважливішим принципом організації і діяльності рад була неодмінна, постійна і вирішальна участь мас в управлінні спра­вами держави. При цьому ради надавали можливість поєднати елементи парламентаризму (зокрема такої його характерної риси, як представництво) та прямої демократії, поєднати законодавчу діяльність із виконанням законів в особі виборних представни­ків народу. Ради не лише приймали закони, а й безпосередньо проводили їх у життя і контролювали їх виконання. У Радах поєднувалися риси державної і громадської організації, автоно­мія у вирішенні місцевих питань.

Найважливіша риса радянської форми соціалістичної дер­жави полягала в тому, що всі ланки рад народних депутатів (від Верховної Ради СРСР до сільських рад народних депутатів) яв­ляли собою єдину систему органів державної влади. Виконавчі ж органи (від рад міністрів до виконкомів) вважалися не орга­нами державної влади, а органами державного управління. Вони формально формувалися саме радами народних депутатів.

Радянська державна влада будувалася на засадах демокра­тичного централізму.