Глава 12. Форма держави

233

Завдання для дискусії

1. У якій державі ви хотіли б жити (вибрати лише один із варіан­ тів форми правління) і чому:

• абсолютна монархія;

• теократична монархія;

• представницька монархія;

• дуалістична монархія;

• президентська республіка;

• парламентська республіка;

• президентсько-парламентська республіка;

• парламентсько-президентська республіка.

2. Якою б ви хотіли бачити Україну майбутнього (вибрати лише один із варіантів форми державно-територіального устрою) і чому:

• проста унітарна держава;

• складна унітарна держава;

• регіоналістична держава;

• національна федерація;

• територіальна федерація;

• національно-територіальна федерація;

• територіально-національна федерація;

• центр єдиної імперії;

• метрополія колоніальної імперії;

• юридична конфедерація;

• реальна унія.

Глава 13

Політико-державний режим

1. Загальна характеристика політико-державного режиму.

2. Демократичний режим.

3. Ліберальний режим.

4. Авторитарний режим.

5. Тоталітарний режим.

§ 1. Загальна характеристика політико-державного режиму Політико-державний режим.

Політико-державний режим - це сукупність прийомів, мето­дів та засобів, за допомогою яких здійснюється державна влада, а держава регулює відносини між людьми і взаємодіє із суспіль­ством і громадянином.

Політико-державний режим складається щонайменше з трьох компонентів, які зберігають певну самостійність, автономність.

Перший компонент, що складає зміст поняття «політико-дер­жавний режим», - це державно-політичний режим, тобто спосіб взаємодії держави, суспільства і громадянина. Саме державно-по­літичний режим визначає права і свободи особи, пріоритетний тип її політико-правової культури, поведінки, свідомості і менталітету. Сутність державно-політичного режиму визначається тим, що в державі є пріоритетного - права держави, права суспільства чи пра­ва громадянина, що з переліку прав, закріплених у Загальній де­кларації прав людини, держава визнає, гарантує або обмежує.

Другий компонент змісту політико-державного режиму - це політичний режим. Він має декілька вимірів, обумовлених рів­нем і якістю соціально-економічного розвитку суспільства, прин­ципом поділу влади, способом формування органів державної влади, статусами партійної системи, політичної опозиції, ЗМІ, армії, поліції, церкви.

Третій компонент політико-державного режиму - це держав­ний режим, тобто методи здійснення державної влади, способи врегулювання і розв'язання соціальних, політичних і правових конфліктів (див. рис. 13.1).

Глава 13. Політико-державний режим

235

ПОЛІТИКО-ДЕРЖАВНИЙ РЕЖИМ
Державно-політичний режим		Політичний режим			Державний режим
	Етатистський режим			Лібертарний режим
	Соціалістський режим			Біхевіористичний режим
	Цивілітарний режим			Консервативний режим
				Терористичний режим

Рис. 13.1. Класифікація політико-державних режимів

Державно-політичний режим. За державно-політичним ре­жимом усі держави поділяються на цивілітарні, соціалістські та етатистські.

Цивілітарний режим (лат. сШІіз - громадянин) передбачає наявність розвиненого громадянського суспільства. В умовах цивілітаризму громадянське суспільство домінує над державою, а остання (разом із суспільством) служить інтересам громадя­нина. Прикладами цивілітарних політичних режимів є сучасні соціальні держави - ФРН, Швеція тощо.

Соціалістський режим передбачає служіння держави і гро­мадянина інтересам як суспільства в цілому, так і його окре­мим соціальним верствам. Прикладами соціалістських режи­мів є як різного роду традиційні суспільства (допетровська Мос-ковія, Річ Посполита), так і більш сучасні держави (націонал-соціалістична Німеччина, яка забезпечувала панування «арійсь­кої» раси чи СРСР за часів диктатури пролетаріату тощо).

Етатистський режим (франц. еіаі - держава), навпаки, до­зволяє домінувати державі над громадянином та суспільством. Прикладами таких режимів є фашистська Італія (вона визначила метою розвитку цивілізації саме Державу), Росія часів правління Петра І, яка змусила служити державі всі верстви населення.

Приклад 13.1

В.В. Сухонос (мол.) про етатистський та соціалістський режими в Ні­меччині та Італії

Так, у 1932 році у своїй «Доктрині фашизму» Б. Муссоліні писав, що «фашист­ська концепція життя підкреслює значення Держави і приймає індивідуальне

236

РОЗДІЛ 3. ТЕОРІЯ ДЕРЖАВИ

лише настільки, наскільки його інтереси збігаються з інтересами Держави, яка уособлює совість та універсальну волю людини як історичної сутності».

На відміну від Муссоліні, який вбачав у державі кінцеву мету розвитку людства, Гітлер вважав, що держава - це засіб. У своїй праці «Моя боротьба» він писав: «Держава є засіб до мети. її власна мета полягає у збереженні та в подальшому розвитку колективу фізично і морально однакових людських істот. Це збереження стосується насамперед лише того ядра, яке справді належить до даної раси і забезпечує розвиток тих їй сил, що закладені у цій расі. Частина цього ядра забезпечуватиме збереження фізичного життя, а інша частина — сприятиме подальшому духовному розвитку. Насправді ж одна частина створює передумови, необхідні для іншої.

Держава, що не служить цій меті, є якоюсь відразливою і приреченою на загибель. Сам факт 'іменування ще нічого не доводить. Адже ніхто не скаже, що успіх зграї флібустьєрів може виправдати розбійництво як інститут.

...Найвищою метою дійсно народної держави повинно стати піклування про збереження того расового ядра, яке лише й спроможне створити культуру, подарувати людству красу, гідність і все високе. Ми, арійці, розуміємо під державою лише живий організм раси, що не лише забезпечує саме існування цієї раси, але надає також можливість подальшого більш високого розвитку всіх закладених в ній здібностей до ступеня найвищої свободи».

Джерело: Сухонос В.В. Динаміка сучасного державно-політичного

режиму в Україні: антиномія демократизму і авторитаризму. -

Суми: Університетська книга, 2003. - С. 27.

Державний режим. Державний режим можна пояснити, ви­ходячи з його визначення як сукупності прийомів та способів, за допомогою яких здійснюється державна влада¹. У даному разі під цими прийомами і способами розуміються методи здійснен-

державної влади.

Традиційно теорія держави і права виділяє три методи здій­снення державної влади: переконання, стимулювання і держав­ний примус (правовий і неправовии). Залежно від того, який метод домінує, усі державні режими можна поділити на лібертарні (домінують методи переконання), біхевіористичні (домінують методи стимулювання), консервативні (домінує правовий держа­вний примус) і терористичні (домінує неправовии державний примус, тобто державне свавілля).

Лібертаризм передбачає невтручання держави в громадян­ські справи (насамперед, в економіку), і єдиним методом її впливу на суспільство може бути лише переконання.

¹ Див.: Протасов В.Н. Теория права и государства. Проблеми теории права и государства: Вопросьі и ответьі. - М., 1999. - С. 152.