13.5. Альтернативні форми політичної організації

Політична картина сучасного світу була б неповною, якби не були відзначені тенденції, спрямовані в інший бік, ніж розвиток основних типів партій. Можна виділити дотримуюся ¬ ні альтернативні картельною партіям форми політичної організації: масові рухи, популістські партії правого і лівого спрямування, неокорпоратівізма.

Масові руху, що вийшли на політичну арену в 70-і роки, досить добре описані в літературі (див., наприклад, Здраво-Мислова, 1993; Jordan, 1998). Їх виклик партіям полягав у критиці інституціоналізації політики, одержавлення політичної організації, відриву партій від вихідних масових інтересів, вузької ідентифікації, заполітизованості (публічне проти приватного), елітарності та олігархізації. В даний час потенціал масових рухів не вичерпався, і вони продовжують чинити істотний вплив на політичну мобілізацію населення для вирішення насущних проблем. Відзначається зростання непартійній активності свідчить про зниження ефективності партійно-політичної діяльності. Значною мірою протестна активність населення при рішенні відповідних питань («single-issue campaigns») визначається тим, що партії скоріше орієнтуються на усереднену політику і уникають рішень суперечливих чи неоднозначних проблем.

Більше помітні на політичному полі популістські партії правового спрямування, яких в літературі називають неопопулістскімі або «анти-політичними», «анти-істеблішментскімі» партіями (Sched-ler, 1996; Mayorga, 1995; Eatwell, 2000). В останні роки «крайні праві» партії отримували значну підтримку населення на виборах, що не могло не позначитися на загальній політичній атмосфері в ряді західних країн. Наведемо дані останніх виборів до наці-ональних або регіональні парламенти, що характеризують вплив даних партій серед населення (див. табл. 5). Як свідчать результати виборів в національні і територіальні парламенти в ряді країн відбулося збільшення відсотка голосів, відданих за крайні праві партії.

Найбільш значну вагу придбали Австрійська вільна партія, що отримала 27% голосів виборців у 1999 р., Швейцарська народна партія - 23% голосів у 1999 р., Національний альянс в Італії - 16% голосів, отриманих на парламентських виборах в 1996 р . Ці партії зуміли пристосувати свою політику до настроїв значної частини електорату, незадоволеного старими партіями (протестне голосування), процесами глобалізації економічних і політичних процесів, міграційними процесами. Політика «національного переваги», підтримка ідеї сильної держави, критика традиційних форм демократії поєднується в цей час з відмовою від насильства всередині країни, що веде до заміни терміна «радикально праві» стосовно до цих партій на "крайні праві». Все це створює нову конфігурацію для політичних процесів і відносин у тих країнах, де «анти-політичних заходів ими" партії набувають більшого значення, ніж раніше.

Таблиця

Результати недавніх парламентських виборів *,% голосів

Країна	Назва партії	Відсоток голосів	Рік виборів і рівень парламенту
Австрія	Австрійська вільна	27	1999
Бельгія	партія Фламандський блок	16	1999, парламент Фландрії
Данія	Датська народна партія	7	1998
Франція	Національний фронт	15	1997
Німеччина	Німецький народний союз	13	1998, Ландтаг землі Саксонія-Анх альт
Італія	Національний альянсу Північна ліга	16 10	1996 1996
Норвегія	Прогресивна партія	15	1997
Швейцарія	Швейцарська народна партія	23	1999

* Джерело: Eatwell, 2000. Р. 408.

Дані партії характеризуються такими основними рисами. По-перше, вони протиставляють себе політичним партіям, що представляють основний політичний клас, і вважають себе, єдиними силами,які здатні захистити пригноблені інтереси всього народу. Всі ті партії, які вважають себе опозиційними, як вважають лідери популістських партій, на ділі такими не являються. Тільки партії типу Національного Фронту у Франції, Національного дії в Швейцарії або ЛДПР в Росії нібито є істинно опозиційними. По-друге, подібні партії та їхні лідери критикують істеблішмент за раціональну і онаученную риторику, виступаючи за необхідність «зрозумілості» політики, її відповідність здоровому глузду, за простоту рішень. По-третє, у своїй діяльності вони використовують антиавторитарної мотиви, визначаючи існуючу демократію як «фальшиву», «авторитарну». Їхній моральний код базується на протиставленні хорошого суспільства і поганий політики, хороших «низів» і поганих «верхів». По-четверте, критика великих партій супроводжується підкресленням свою маргінальність, периферійності, несистемності. Невеликий розмір цих партій часто трактується то як показник їх «новизни», то як свідчення їх «невинності» від ¬ носительно «брудної» великої політики. По-п'яте, «антиполітичні партії» атакують сучасну політику, використовуючи агресивний стиль опозиційної боротьби; вони вважають за краще не згода, а по ¬ стоїть конфронтацію. Дані партії не визнають компромісів і ратують за «нову демократію». Вони розглядають себе в якості «жертв» сучасної політики пануючих еліт, які не тільки нібито маніпулюють народом, а й пригнічують всяку живу альтернативу. По-шосте, ідеологічною основою подібних партій виступає «харизматичний популізм» (Schedler, 1996, р. 301 - 302): (1) ідея змін поєднується з образом єдиного героя, що ратує за них; (2) антіінстітуціональная ідея і рассмот-ширення себе в якості широкого руху поєднуються з підкреслююченям значення лідерства; (3) афішуються ідеї «неполітичного» людини, «неполітичного» мови; часто використовуються архаїчні символи і експлуатуються форми культурної, спортивної, «Ресторанної» або розважальної лексики і кампаній.

Третім напрямком, що виділився в критиці сучасної партійної демократії, є «корпоратизм» і «неокорпоратизм» (Chalmers, 1985; Schmitter, 1992; Zhang, 1994; Caste, 1994). Активне дослідження сучасного корпоратізма було стимульовано статтею Філіпа Шміттер «Чи всі ще століття корпоратізма?» (Schmitter, 1974).

Представлений асоціаціями робочих, сільських трудівників, підприємців, працівників інших професійних і соціальних груп, тісно пов'язаних з державою, «неокор поратізм» став розглядатися деякими дослідниками в якості заміни (або важливого доповнення) партійної демократії і прямого контакту груп інтересів з партійною державою. Корпоративна демократія, як і демократична модель з картельними партіями, орієнтується на підтримку стабільності, але на відміну від останньої базується швидше на праві, ніж на політиці. Як пише Філіп Шміттер, «до цього дня зв'язок між корпоратизмом і демократією залишається" істотно суперечливою "» (Schmitter, 1992, р. 167). Хоча значення корпоратізма велика і в «старих» де ¬ кратії, але воно значно підвищується в країні консолідуючих демократій третьої хвилі.

Емпіричне вивчення корпоратизму в порівняльній политології супроводжувалося пошуком шкал для вимірювання рівня корпора тивних відносин у різних країнах. У вивченні корпоратізма К. Шміттер, Д. Камероном акцент ставиться на організаційних ознаках учасників корпоративних відносин та їх активистский потенціал (Shmitter, 1981; Cameron, 1984). Рівень партнерських відношень з державою в процесі укладення угод є важливим показником корпоратізма для М. Шмідта та Р. Чаду (Schmidt, 1982; Czada, 1987). Для Х. Палоамо і Ф. Ленера вимір корпоратизма означає визначення рівня «концентрації», тобто загального еко ¬ мічного консенсусу між основними учасниками корпоративних відносин, який викликає «логіку пристосування» (Palo-heimo, 1984; Lehner, 1988).