7.4 Кординатні типології політичних систем

Лінійні біполярні типології політичних систем хоч і виконували деякі функції, властиві типологія, але володіли поряд недоліків, що обмежують їх застосування в розвиненому порівняльному аналізі. Справа в тому, що жорстке рознесення політичних систем за двома основними групами, не давало можливості для дослідження змішаних по ряду ознак політичних систем. Одномірні критерії, з іншого боку, збіднювали змістовний бік типу політичних систем. Тому поряд з лінійними типологіями стали з'являтися типології, засновані на зіставленні різних характерних рис політичних систем. Залежно від кількості критеріїв, покладених в основу відбору типів, можна говорити про двомірних і багатовимірних координатних типология.

Як приклад наведемо ряд двомірних загальних типологій політичних систем і типологій демократичних систем. У цьому ряду відомої типологією політичних систем є типологія Роберта Даля, покладена їм в основу емпіричного дослідження поліархії. Вона досить проста і є добрим інструментом для формулювання основних понять і гіпотез емпіричного порівняльного аналізу. Типологія політичних систем Даля відноситься до апріорним і концептуальним типологія. Вона викладається ним у першій частині його роботи «Поліархія: Участь та опозиція» (1971 р.).

Даль використовує два основних критерії, за допомогою яких він будує свої ідеальні типи політичних систем. Перший критерій має відношення до допустимої опозиції чи політичної конкуренції. Другий критерій стосується участі населення в процесі публічного суперництва за владу. Обидва критерії беруться в якості змінних і виражаються відповідно в ступені допустимої опозиції чи політичної конкуренції (тут ми не будемо говорити про операціоналізації цієї змінної, тобто про те, як надалі ведеться рахунок, тому що в даному випадку це - другорядне питання) і в пропорції населення, яке має право брати участь у системі публічного суперництва.

Акцент на вимірюванні даних критеріїв необхідно зробити, так як в даному дослідженні типи систем відбираються на підставі простої шкали наявності або відсутності відповідної якості, які розташовуються на відповідних осях системи координат (див. схему 4).

Схема 4

Типологія політичних систем Даля *

Ступінь допустимої

оппозиції або

політичної конкуренції

Повна	Конкуруючі олігархи	Поліархії
Відсутня	Закриті гегемонії	Включають гегемонії

Невелика Велика

Пропорція населення, що має право брати участь у системі публічного суперництва

Джерело* : Dahl R., 1971. Р. 7.

Відповідно до запропонованих критеріїв і їх виміром виділяються чотири типи політичних систем. Якщо відсутня опозиція і політична конкуренція чи вона близька до нуля, а пропорція населення, що має право брати участь в публічному суперництві мала, то дана система названа «закритої гегемонією». При маленькій конкуренції і великому участі населення можна говорити про політичну систему, типу «що включає гегемонії». Велика ступінь опозиційності і конкуренції в поєднанні з маленькою пропорцією участі дає «конкуруючу олігархію». І нарешті, наявність значної ступеня політичної конкуренції та опозиційність і великий пропорції населення, яке має право брати участь в публічному суперництві, породжує політичну систему, названу «поліархією». Те, що зазвичай називається демократичною політичною системою, відповідає поняттю поліархії. Реальні політичні системи за конкретними показниками політичної конкуренції та участі при розташуванні їх у цій системі координат будуть тяжіти до тієї чи іншої ідеально-типової групі, посівши у цілому простір в центральній частині прямокутника.

Іноді при побудові типологій політичних систем використовують не тільки власне політичні критерії, але й показники, що стосуються суспільства в цілому. В якості останніх беруться показники економічного розвитку, соціально-економічної нерівності, соціальної та культурної диференціації. Як приклад наведемо типологію демократичних систем Оренда Лейпхарта. Раніше говорилося про те, що часто типологічний аналіз служить загальною концептуальною опрацюванні дослідження і при емпіричному додаток служить також перевірці гіпотез дослідження. У даному випадку Лейпхарт, аналізуючи умови стабільності політичних демократій, знаходить, що великий відсоток стабільних демократій при наявності в них серйозних дифференцирующих населення чинників має своє пояснення в поведінці політичних еліт. Сегментовані або субкультурні розколи в суспільній структурі можуть компенсуватися прагненням політичних еліт до коопера ¬ ції своєї діяльності. Ця ситуація явно проглядається в таких країнах, як Нідерланди, Бельгія, Австрія і Швейцарія, де еліти працюють спільно, щоб знизити потенційно дестабілізуючу роль соціальної диференціації. У той же самий час еліти використовують цінності субкультур для зміцнення свого авторитету і, отже, для підвищення ймовірності того, що угода між елітами буде прийнята населенням.

На цій основі Лейпхарт і будує свою типологію демократичних систем, використовуючи два критерії: (1) структура суспільства - однорідна чи плюралістична, (2) поведінка еліт - вороже або коаліційний. У результаті з'являються чотири типи політичних демократій, поданих відповідними країнами (див. табл. 2).

Таблиця 2