![](/user_photo/2706_HbeT2.jpg)
- •Розділ I Історія та методологія порівняльної політології
- •Історія порівняльної політології *
- •Становлення порівняльної політології
- •1.2. «Традиційна » порівняльна політологія
- •1.3. «Нова» порівняльна політологія
- •1.4. Плюралістична порівняльна політологія
- •Порівняльний метод у політичної науці
- •2.1. Порівняння як метод аналізу
- •Метод і теорія в порівняльної політології
- •2.3. Види та рівні змінних
- •2.4. Організація дослідження
- •2.5. Методичні проблеми порівняння
- •2.6. Види порівняльних досліджень
- •Теорія раціонального вибору, неоінституціоналізм і політика
- •3.1. Передумови теорії раціонального вибору
- •3.2. Політика в теорії раціонального вибору
- •3.3. Теорема «неможливості» Ерроу
- •3.4. Принцип «медіанного виборця»
- •3.5. Формування коаліцій
- •3.6. Розподіл і поділ влади
- •3.7. Теорія політики, заснована на принципі «центрального голосуючого»
- •3.8. Теорія ігор
- •3.9. Критика використання теорії раціонального вибору в порівняльної політології
- •Політичні мережі і порівняльна політологія
- •4.1. Плюралізм, корпоративізм і політичні мережі
- •4.2. Загальні методологічні установки концепції політичних мереж
- •4.3. Значення « політичні мережі»
- •4.4. Види політичних мереж
- •4.5. Поняття «керівництво» у концепції політичних мереж
- •4.6. Ефективність політичних мереж
- •4.7. Порівняльне вивчення політичних мереж
- •Булева алгебра як якісна методологія порівняння
- •5.1. Зміст булевої алгебри
- •Гіпотетична таблиця істинності, що показує поєднання трьох причин падіння військових режимів
- •Гіпотетична таблиця основних імплікантой
- •5.2. Можливості булевої алгебри у порівняльному дослідженні
- •5.3. Використання булевої техніки в порівняльної політології
- •5.4. Дослідження Роккана, повторене за допомогою булевої алгебри Рейджіном
- •Дані Роккана про розкол робітничого руху в Західній Європі *
- •5.5. Дослідження умов демократії в міжвоєнний період
- •5.6. Вивчення держави загального добробуту
- •Розділ II Теорія і методологія вимирів демократії
- •Емпірична теорія і моделі демократії
- •6.1. Емпіричний підхід до демократії
- •6.2. Філософія демократії
- •Ліберально-демократична та радикально-демократична теорії
- •6.3. Модель конкурентної елітістскої демократії
- •6.4. Політико-модернізаційна модель демократії
- •6.5. Модель «поліархічної демократії»
- •6.6. Економічна модель демократії
- •6.7. Демократична модель «прав людини»
- •6.8. Інституційна модель «інтегративної демократії»
- •7. Типологія політичних систем і режимів
- •7.1. Типологічний аналіз
- •7.2. Види типологій політичних систем
- •Аристотелівська типологія держав
- •7.3. Лінійні типології політ
- •Характеристики демократичного і деспотичного правлінь *
- •Спрямованість політичного контролю
- •Континуум демократичних і авторитарних систем *
- •7.4 Кординатні типології політичних систем
- •Типологія політичних систем Даля *
- •Типология демократических систем Лейпхарта*
- •Типологія політичних систем Блонделя *
- •7.5. Типології перехідних політичних систем
- •Політична економія демократичних переходов*
- •8. Умови демократії
- •8.1. Концепція умов демократизації Ліпсета
- •8.2. Пояснювальні моделі виникнення демократії
- •8.3. Економічні умови демократії
- •Розподіл країн за рівнем свободи (90) і валового внутрішнього продукту на душу населення (1989) *
- •Вплив факторів навколишнього середовища на демократію *
- •8.4. Історичні умови демократії
- •8.5. «Розподільні» моделі умов демократії
- •Кореляції політичних змінних з ipr і його складовими
- •Відношення між економічним розвитком і демократизацією *
- •Каузальна модель детермінант демократії Дайамонд *
- •9. Третя хвиля демократизації
- •9.1. Концепція - «третьої хвилі демократизації»
- •9.2. Хвилі демократизації
- •Хвилі демократизації і реверсивні хвилі *
- •Частотність розподілу 147 країн за категоріями демократій, полудемократій і недемократам *
- •Глобальні тенденції у розвитку узгоджених і неузгоджених політичних систем, (%) *
- •9.3. Методологічна еволюція
- •10. Проблеми та моделі консолідації демократії
- •10.1. Консолідація демократії
- •10.2. Проблеми консолідації демократії
- •Проблеми країн третьої хвилі демократизації *
- •Розподіл країн за контекстуальним проблем у 70-80-ті роки *
- •10.3. Чинники консолідації демократії
- •10.4. Проблема інституціалізації демократичного транзиту
- •Простір консолідації режимів сучасних демократій *
- •Взаємодія стратегій політиків і чиновників відносно державних службовців при переході до демократичного режиму *
- •10.5. Консолідація демократії і ефективна держава
- •11. Вимір демократії
- •11.1. Логіка розвитку індексів демократії
- •Емпіричні дослідження демократії *
- •11.2. Індекс політичного розвитку Катрайт
- •11.3. Індекс демократичної дії Нейбауер
- •Порядок країн на основі індексу демократичного дії *
- •11.4. Індекс демократизації Ванханена
- •Країни, які ранжуються за рівнем демократизації в 1980 р. З оцінками індексу демократизації в 1980-1988 рр. .*
- •11.5. Індекс свободи «Дому свободи»
- •Шкали оцінок політичних прав і громадянських свобод
- •Глобальна тенденція розвитку свободи у світі (класифікація країн за рівнем свободи) *
- •Свобода в країнах снд в 1999 р. *
- •11.6. Індекс політичної демократії Болла
- •Ранжування країн за рівнем демократії в 1965 і 1960 рр.. *
- •11.7. Індекс інституційної демократії Гарра
- •Склад індикаторів демократії та автократії в Polity III *
- •11.8. Оцінка ступеня близькості індексів демократії
- •Коефіцієнти кореляції між різними заходами демократії (1960-ті роки) *
- •Кореляція між заходами демократії *
- •11.9. Ідея демократичного аудиту
- •Критерії та індикатори демократії,використовувані Демократичним аудитом Швеції
- •Розділ III Порівняльний аналіз політичних інститутів і процесів
- •12. Порівняльний аналіз федерацій
- •12.1. Поняття федерації
- •Федеральні політичні системи *
- •12.2. Сучасні федерації в світі
- •Сучасні федерації *
- •Частка податків, зібраних на різних рівнях управління
- •Рівні федералізму, автономії і централізму *
- •12.3. Політичні інститути федерацій
- •Двопалатні парламенти у федеративних державах
- •12.4. Федералізм і політичні режими
- •Свобода і демократія у федеративних державах *
- •13. Сучасні політичні партії
- •13.1. Криза політичних партій
- •13.2. Тіпологія політічніх партій
- •Місце елітних партій у відносинах між громадянським суспільством і державою
- •Місце масових партій у відносинах між громадянським суспільством і державою
- •Місце «всеосяжність партій»у відносинах між громадянським суспільством і державою
- •13.3. Політичні фінанси
- •Типи партій та їх характеристики *
- •Початок державного фінансування партійних груп в парламентах і політичних партій у країнах Заходу *
- •Державні субсидії партіям (% від загального партійного доходу)
- •13.4. Громадянське суспільство, типи партій і моделі демократії
- •13.5. Альтернативні форми політичної організації
- •13.6. Емпіричний аналіз партійних систем
- •14. Сучасні виборчі системи
- •14.1. Електоральна компаративістика
- •14.2. Типи виборчих систем
- •Виборчі системи в 29 країнах *
- •Формули квот і дільників *
- •14.3. Вимірювання виборчих систем
- •Легальні і дійсні електоральні пороги *
- •Індекс електоральної рухливості в 90-ті роки *
- •14.4. Виборець і виборчі системи
- •14.5. Партії та виборчі системи (закони Дюверже)
- •15. Порівняльний аналіз публічної
- •15.1. Сфера порівняльного аналізу публічної політики
- •16. Сучасні адміністративні реформи на заході і в росії
- •16.1. Основні напрями сучасних адміністративних реформ
- •16.2. Особливості адміністративних реформ у західних країнах
- •16.2. Особливості адміністративних реформ у західних країнах
- •16.3. Оцінка ефективності проведення реформ на Заході
- •16.4. Адміністративні реформи в сучасній Росії
- •Ресурси політичної науки в Internet
- •Загальні ресурси політичної науки в Internet:
- •Ресурси порівняльної політології в Internet:
- •Кафедри, дослідницькі центри та асоціації
- •Навчальні курси та спецкурси з порівняльної політології
- •Журнали
- •Політичні дані
- •Методологія і методика порівняльних політичних досліджень
- •Державні інститути різних країн Конституції країн світу:
- •15 *Державні установи різних країн на сайті Техаського уні ¬ верситет (сша)
- •Глави держав і урядів різних країн світу:
- •Індекс понять
3.1. Передумови теорії раціонального вибору
Теорія раціонального вибору будується ряд передумов, що дозволяють при всьому критичному до неї ставлення говорити про її логічності й працьовитість. Можна сперечатися про ступінь реалістичності цих передумов, про їх заданості західній раціоналістичної культурою, про відповідність передумов та зроблених на їх основі висновків тощо, але вони досить вагомі, щоб сформувати працюючу концептуальну модель людської поведінки. При тому, що вони виникли у сфері економічної теорії, не змінює суті: представлена модель поведінки інваріантна. Як будь-яка «хороша» теорія, теорія раціонального вибору дозволяє пояснити як раціональна поведінка індивіда, так і приймається людьми за ірраціональне (чи діє раціональним чином самітник?).
Теорія раціонального вибору будується на таких основних передумовах:
1. Методологічний індивідуалізм. Теорія раціонального вибору спирається на передумову, яка говорить про те, що дослідження повинне починатися не з товариства або структури, а з живого і діючого індивіда. Суспільство та структури вторинні по відношенню до індивіда, саме останній робить у своїй діяльності відносини та інститути. Діють не структури, а індивіди. Дж.Бьюкенен, який отримав Нобелівську премію за розробку економічної теорії політики, спеціально підкреслює значимість методологічного індивідуалізму, стверджуючи, що «... люди, що роблять вибір, навіть при певних обмеженнях досягають потрібних їм результатів без будь-якої поставленої ззовні мети» (Биокенен, 1997, с. 20). У цьому сенсі інтереси індивіда і надаються їм цілі є «суверенними» і концептуально, і на практиці. Ніхто не може наказувати їх індивіду, сам індивід в кінцевому рахунку вирішує, що з ними робити. Теорія раціонально вибору в цьому відношенні розглядає інтереси індивідів як дані і визначені ними самими. Індивід сам встановлює порядок своїх переваг, які є дискретними, недвозначними і транзитивними.
2. Раціональність індивідів. Індивід діє завжди раціонально, тобто при всіляких обставин він намагається максимізувати свою вигоду. Теорія раціонального вибору не розглядає те, як індивід виправдовує свою поведінку, але говорить про те що індивід має переваги, розміщує їх у певному порядку і діє у відповідності зі своєю максимальною вигодою. Хтось може говорити про високі ідеї чи низинних пристрастях, але вся справа - по теорії раціонального вибору - в тому, що реально на поведінку впливає прагнення максимізувати свій інтерес. Це зовсім не означає, що людина свідомо буде вести себе як «егоїст», він може вести себе альтруїстично, але і в цьому випадку, отже, така поведінка є більш вигідним для нього, ніж інше. Діючи в групі, якщо вона досить велика і на вибір не впливають такі фактори, як особиста прихильність, статеві взаємини, індивід так само буде слідувати своєму інтересу, а не інтересу груповому. У цьому сенсі індивід, отримуючи групові блага, не буде прагнути діяти заради цих благ. Він не стане добровільно докладати зусилля для досягнення групових цілей, а навпаки буде прагнути користуватися громадським благом безкоштовно («проблема зайця» - problem of «free rider»). На цьому побудована концепція публічного вибору (див.: Олсон, 1995), що має безпосередній зв'язок з темами політики та управління.
Зазначимо, що поняття раціональності приймається у цій теорії перш за все як «суб'єктивна раціональність», тобто сам індивід розглядає свою поведінку раціональним, якщо з його точки зору вдалося або зменшити витрати на досягнення мети, або при тих же витратах отримати більший результат. «Об'єктивна раціональність» включає оцінку і з позиції того, хто володіє більшою інформацією про ситуацію. Але вона вступає в протиріччя з передумовою суверенності індивіда, що здійснює раціональну поведінку. Так як для оцінки раціональності своєї поведінки людина повинна володіти максимально повною інформацією, досягнення якої пов'язане з підвищенням загальних витрат, то говорять про «обмеженої раціональності» поведінки людини, яка зв'язується більше з процедурою прийняття рішень, ніж з істотою самого рішення. Поведінка вважається раціональним, якщо рішення було прийнято раціональним чином в даних конкретних умовах.
3. Оптимальність вибору. Передумова оптимальності вибору пов'язана з раціональністю людської поведінки, але має відносно самостійне значення. Воно визначається закладеним у
даної передумові змістом, що відносить раціональний вибір, тобто націленість людини на максимізацію власного інтересу, до умов оптимізації соціальних взаємодій. Джеймс Коулмен в зв'язку з цим пише наступне: «Теорія раціонального вибору містить один елемент, який відрізняє її в цілому від усіх інших підходів у соціології. Цей елемент може бути підсумовані одним
словом - оптимізація. Теорія визначає, що діючи раціонально, автор залучений в деякий рід оптимізації. Іноді вона виражається як максимізація корисності, іноді як мінімізація вартості, іноді іншим чином. Але, виражена тим або іншим способом, вона є тим, що дає теорії раціонального вибору її силу: Вона порівнює дії відповідно до їх очікуваних результатів для автора і постулює, що автор буде вибирати дію з найкращим результатом ... Її [теорії раціонального вибору] принципової метою не є зрозуміти, як особлива дія може бути розглянуто в якості розумного з позиції автора, але показати, як дії, які є розумними або раціональними для авторів, можуть об'єднуватися для виробництва соціального результату, іноді передбачуваного діючими особами , іноді ненавмисного, іноді соціально оптимального, іноді не оптимального »(Coleman, 1992, р. XI-XII). Особливе значення має ця передумова для теорії публічного вибору. Оптимальність раціонального вибору виражається в поняттях принципу Парето - оптимальності, принципу компенсації, принципу еквілібріуму Неша. Значній критиці піддається в зв'язку з передумовою оптимізації ідея «невидимої руки», згідно з якою оптимізація поведінки само собою веде до становлення «хорошого суспільства».
4. Обмін діяльністю. Для соціальної науки важливою передумовою є взаємна діяльність індивідів, або обмін діяльністю. Особливе значення ця передумова має для теорії публічного вибору і базується на ній неоінстітуціоналізма. Індивід у суспільстві діє не один. Відповідно існує очікування, що й інші індивіди будуть надходити раціональним чином. Індивіди згодні вільно взаємодіяти, а отже, існує взаємна залежність виборів. Так, кожен індивід намагається максимізувати свою вигоду, але при цьому кожен здійснює цю мету за деяких умов, якими виступають правила, або норми, сукупність яких виражається поняттям інститут. У цьому сенсі люди здійснюють раціональний вибір на інституційних умовах. Інституційні умови створюються людьми, але вихідним тут є така умова, як згоду здійснювати обмін. Існує відмінність в акцентах між різними школами теорії раціонального вибору стосовно до проблеми взаємозв'язку раціональної поведінки автора та інститутів: Чиказька школа (Фрідмен, Стіглер, Беккер) робить акцент на раціональному виборі в умовах існуючих інститутів; Вірджинії школа (Б'юкенен, Таллок, Бреннан) робить акцент на раціональному виборі самих інститутів. Але обидві школи (перша - Проте, друга - більш) виходять з двох взаємозалежних ідей:
1) Індивіди, що переслідують свої інтереси в особливих інституційних структурах, скоріше не пристосовуються до них, а намагаються їх змінити у відповідності зі своїми інтересами.
2) Між інституційними структурами та інтересами існують відносини взаємодії: індивіди намагаються змінити інститути, а інститути можуть змінити порядок уподобань, але останнє означає лише те, що змінений порядок виявився вигідним за даних умов.
Звичайно, передумови теорії раціонального вибору не зводяться до перерахованих вище. Відзначимо тут коротенько такі підходи:
Пітер Абель пише про чотири основні передумови даної теорії: (а) індивідуалізм - в кінцевому рахунку діють тільки індивіди; (6) оптимальність - індивідуальні дії вибираються оптимально; (в) «турбота про себе» - власні індивідуально-корисні функції і дії пов'язані з особистим благополуччям; (г) парадигматична привілей - теорія раціонального вибору є необхідним початковим пунктом, з якою порівнюються інші теорії (Abell, 1992, р. 189).
Девід Сціуллі виділяє п'ять передумов: (1) індивідуальні автори зазвичай воліють максимізувати своє власне приватне благополуччя; (2) їхні суб'єктивні інтереси або бажані цілі є виразно суверенними, (3) будь-який існуючий суспільний розподіл прав і обов'язків є даним чи випадковим; (4) нормативно вільні зусилля авторів, спрямовані на максимізацію свого власного приватного добробуту ймовірно результируются у колективному благополуччя; (5) відносно вільні пошуки авторів своїх власних уподобань більш імовірно мають дати і підтримати гарний напрямок соціальних змін (Sciulli, 1992, р. 162-164). Слід зауважити, що в даному випадку принципи теорії раціонального вибору визначені її критиком.
Пітер Ордешук говорить про дві основні передумови концепції раціонального вибору: 1) люди можуть бути описані виходячи з їхньої здатності розташувати наявні в конкретній ситуації варіанти по порядку значущості, починаючи з найбільш і закінчуючи найменш бажаними; 2) поведінка людей може бути зрозуміле, якщо допустити, що вони завжди діють (в рамках наявних можливостей) з метою максимізації власної задоволеності (Ордешук, 1994, с. 27).
Теорія раціонального вибору (чи у вигляді теорії публічного вибору, соціального вибору) описує політику в особливих термінах, що відрізняються від традиційних. Перш ніж перейдемо до використання теорії в порівняльних дослідженнях, дамо тут саме загальне уявлення про політику і політичної діяльності.