14.3. Вимірювання виборчих систем

У розділі про партії вже розглядалися деякі вимірники виборчих систем, зокрема значимість електоральних округів і близькість президентських і парламентських виборів. Вони використувалися в якості незалежних змінних при вивченні питання про фактори, що визначають розвиток партійних систем. Проте до них не зводиться комплекс заходів, що описують виборчі системи. Не всі заходи піддаються кількісній оцінці, але все є значущими характеристиками виборчих систем та активно використовуються дослідниками. Так, Дуглас Раї використовує незалежні змінні: структура баллотировки (номінальне versus порядкова), тип виборів (пропорційні, мажо- рітарним, плюральним), кількість представників у кожному окрузі, загальна кількість представників у законодавчому органі, і залежні змінні: пропорційність партійного представництва і створення законодавчого більшості (Rae, 1971). Аренд Лейпхарт при дослідженні електоральних систем виділяє основні і другостатечні вимірювання. До основних він відносить: електоральну формулу (тип системи), значущість виборчого округу, число виборчі ¬ рательних округів, величину законодавчої асамблеї, легальний і дійсний електоральний поріг. Інші вимірювання включають: структуру баллотировки, непропорційність розподілу, розходження між парламентськими виборами в парламентській і прези-дентской системах, можливість пов'язаних списків (Lijphart, 1994). Роберт Джекман і Росс Міллер вивчають вплив різних інституціональних факторів на участь населення у виборах, яке ви ¬ міряється відсотком беруть участь від усього дорослого населення, здібне брати участь у виборах. Цей показник фіксує залежну змінну. В якості незалежних змінних тут беруться: показник національних виборчих округів, індекс діспропор-циональности, показник мультіпартізма, кількість парламентських палат, примусове голосування (Jackman, Miller, 1995).

Самими загальними відомостями, що дозволяють описати виборчі системи, є електоральна формула (тип системи), число виборчих округів, число місць у законодавчих органах (зазвичай, нижня палата парламенту) і ряд додаткових відомостей (мінімальний виборчий вік, легальний виборецьний поріг, рік введення загальних виборів, рік надання виборчих прав жінкам та ін.)

Електоральний поріг використовується як показник обмеження участі у виборах маленьких партій. Він фіксує мінімум підтримки, яка необхідна партії для представництва в парламенту. Зазвичай такий поріг встановлюється на національному рівне, але може так само застосовуватися в округах або на регіональному рівні. Визначається він зазвичай відсотком необхідних голосів, певним числом голосів або яким-небудь іншим способом, на приклад, отриманням щонайменше одного місця на місцевому рівне для отримання місць на більш високих рівнях. Аренд Лейпхарт запропонував об'єднати цей захід зі значимістю округу в єдиний вимірювач, який він назвав «дійсний поріг» («the effective threshold»). Нагадаємо, що зазвичай значимість округу визначається числом кандидатів, що припадають на один округ. При операційному-лізації дійсного електорального порогу Лейпхарт враховує такі проблеми. По-перше, електоральний поріг пов'язаний із значущістю-округу тим, що значущість округу дозволяє говорити про цілу амплітуді можливостей бути представленим або бути виключеним з парламенту . Поріг представленості (або включеня) висловлює мінімум частки голосів, який дозволяє партії за воювати місце в парламенті при найбільш сприятливих обставинах. Поріг виключення висловлює максимум частки голосів, який може бути недостатнім для завоювання місця в парламенті при найбільш несприятливих умовах. Якщо партія пройшла мінімум, то з'являється реальна можливість завоювати місце, якщо вона пройшла максимум, то місце їй гарантовано. Так, у випадку з трехман-датним округом і трьома конкуруючими партіями при пропорційній системі з використанням формули Д'Хонта нижній поріг складе 20% голосів, а верхній - 25%. По-друге, нижній і верх ний електоральні пороги визначаються не тільки значимістю округа, а й впливом електоральної системи та числом конкуруючих партій. По-третє, і значимість округу, і число партій можуть значно відрізнятися від округу до округу (Lijphart, 1994, р. 25 - 26). У цілому вимірювальна формула «дійсного порогу» будується на підрахунку середньої величини між верхнім і нижнім електоральними порогами:

50% 50%

Т = ――― + ―――

(М +1) 2М

Т - дійсний поріг,

М - значимість електорального округу.

Наведемо конкретний приклад: Вибори Національних зборів у Франції в 1986 р. (556 місць) проходили по 96 виборчим округам. Легально встановлений електоральний поріг на рівні округа становив 5%. Підрахуємо дійсний електоральний поріг.

1) значимість електорального округу М = 556/96 = 5,79

2) дійсний електоральний поріг Т = 50 / (5,79 + 1) + 50 / 2 х 5,79 = 50 / 6,79 + 50/11, 58 = 7,36 + 4,32 = 11,68

Наведемо дані Лейпхарта про дійсний електоральному порозі в країнах, в яких використовується пропорційна система з формулою Д'Хонта. Ранжування країн вироблено по показниках значущості електорального округу (табл. 3). Враховуються національних вибори (Н) і вибори до Європарламенту (Е).

Таблиця 3