16.2. Особливості адміністративних реформ у західних країнах

Вище вже зазначалося, що угруповання країн на основі деяких загальних характеристик культур та історичних особливостей може бути використана при вивченні рис проводяться адміністративних реформ. Незважаючи на внутригрупповую дифференцію реформи в групі країни мають деяким єдністю відноин часу виникнення, інтенсивності та спрямованості. У цілому можна проводити відмінності між цими групами країн за такими показниками: ступеня приватизації громадських послуг і функцій; рівнем впровадження ринкових елементів у державному управління; особливостям реорганізації структури державного управління; рівнем децентралізації і деконцентрації владних повноважень і функцій; змін у становищі держ службовців.

Англосаксонські країни. Адміністративні реформи в анг лосаксонскіх країнах проводяться консервативними - принаймні в перший період (Великобританія, США; в Сполучених Шта- тах - найбільш активно з 1993 р. реформи проводяться демократами) - або Лейбористська (Австралія, Нова Зеландія) урядом з початку 80-х років.

У Великобританії «менеджеріального революція» починається з 1979 р. серйозними змінами в громадському секторі, спрямован прийшли до влади консервативним урядом на еконо ¬ мию та підвищення ефективності. Дослідницька програма (1979), керована сером Дереком Райнером, була спрямована на формування моделі ефективного державного управління. Був прийнятий ряд програм, які визначають основні напрямки ре- форми: «Дієвість і ефективність цивільної служби» (1982), «Ініціатива наступних кроків» (1988), «Громадянська характеру» (1993). Адміністративна реформа проходить тут три етапи (Pollitt, 1996, р. 82-84) і включає в себе такі основні направління: приватизація, впровадження менеджеріального елементів (чисельності державних службовців, перевірка ефективності, відмінність між покупцем і провайдером при постачанні послуг державою, делегування функцій, фінансове делегіровання), конкуренція, відкритість державної служби (Butler, 1993, р . 398-403). На першому етапі реформи (1979-1982) акцент ставиться на економії державних витрат, скорочення дер-дарських службовців і державних програм. Проте вже до кінця цього етапу стало ясно, що не стільки економія, скільки ефективності є головним завданням реформи. Другий етап реформи (1983 - 1986) проходить під гаслом «трьох« Е »» (economy, efficiency, effectiveness - економія, продуктивність, ефективність). На цьому етапі політична програма уряду включає в себе широку приватизацію підприємств державного сектора, розвиток фінансового менеджменту в державному управління, вдосконалення оціночної функції центральних та Міністерства та вищого управлінського персоналу. На третьому етапі реформи (1987 - 1993) основні зміни стосуються культурних та структурних компонентів державного управління. Ставляться задачі широкого розвитку ринково орієнтованих механізмів , поглиблення організаційної та просторової децентрлізації управління і виробництва послуг (але не обов'язково їх фінансування і вироблення політики), підвищення якості послуг, орієнтації при наданні послуг на потреби споживача. В даний час з формуванням уряду Тоні Блера адміністративні реформи тривають, але вони набувають нових барв і направ ¬ лення. Якщо раніше основна увага приділялася економічному під ¬ ходу до державного управління, то зараз не тільки ринок, але й демократія розглядаються в якості пересічних факторів адміністративних реформ; враховуються не тільки економічні, але і політичні витрати. Тут одними з центральних питань ставляться відродження та розвиток місцевого управління і парламентська модернізація (Gray, Jenkins, 1998).

У Сполучених Штатах реформа державного управління проводиться спочатку республіканським урядом Рональда Рейгана, а потім урядом демократів на чолі з Білом Клінтоном. Консервативне уряд бере курс на скорочення дер ¬ жавних витрат і проводить широку приватизацію державних підприємств та послуг. У цілому, однак, зміни в державному управлінні визначаються в першій половині 80-х років законом про реформу державної служби 1978 р. і йдуть під знаменьому «нового державного управління». У 1986 р. створюється комісія Пола Уолкера для аналізу стану справ у державній службі, результати діяльності якої свідчать про падіння її авторитету. Радикальні зміни в державному управління відбуваються на початку 90-х років, коли під керівництвом віцепрезидента Альберта Гора визначається стратегія реформування державного управління на менеджериальной основі, використовуючи ідеї книги Д. Осборна і Т. Геблера «Оновлене управління» (Re-inventing Government) (Osborne, Gaebler, 1992). Адміністративна реформа базується на таких теоретичних традиціях, як теорія публічного вибору, концепція приватизації, ідеї реінженерінга, теорія загального управління якістю. В цілому програма адміні-стративно реформи була викладена в доповіді А. Гора «Національний огляд ефективності виконання» (National Performance Re ¬ view) 1993 р. Як підкреслює Джеймс Томпсон, серед важливих від ¬ відмінностей цієї реформи від попередніх змін у державному управлінні потрібно відзначити те, що, по-перше, вона націлена швидше не на «реорганізацію», а на зміни в методах надання послуг, по-друге, головною «мішенню» змін є не політигічні призначенці чи високопоставлені члени кар'єрних служби, а рядові федеральні наймані працівники, по-третє, впровадження ня реформістських рекомендацій не залежить в цілому і навіть щодо вдосконалення законодавства з підтримання від схвалення конгресом; багато зміни здійснюють ¬ ся під контролем чиновників виконавчої гілки влади (Thompson, 1999, р. 283 - 284 ). Деякі дослідники підкреслюють, що нова реформа спрямована проти державного управлення, заснованого на публічному праві, і продовжує тенденцію зниження ролі адміністрації президента, яка проявилася в останні десятиліття (Моє, 1994, р. 117). Вже до середини 90-х років більшість штатів провели реформи, які можна було б позначити як «оновлення» особливо тих компонентів, які пов'язані з загальним управлінням якістю, приватизацією, налагодженню ефек-ням партнерства між громадським та приватним секторами. Правда, як свідчать спеціальні дослідження, реформи під прапором «оновлення» пройшли з різним ступенем глибини і торкнусяли не всі сфери управління в штатах. Так, при оцінці 44, яка характеризує весь обсяг програми «оновлення», спеціальне про ¬ слідування показало, що вища оцінка для штатів була 28,3 бала, а нижча оцінка - 17,8 (Brudney [et al.], 1999, p . 28). Модель державного менеджменту в Новій Зеландії відрізняються явним радикалізмом при впровадженні ринкових елементів в управління громадськими справами. Разом з тим, як підкреслюють автори книги «Державний менеджмент: новозеландська мо дель», було б помилкою розглядати новозеландську модель як просто радикальну, несопоставимую або крайню версію менедже-туризму. Адже, з одного боку, менеджеріального доктрина була застосованні шляхом щодо нових способів. З іншого боку, ре ¬ форми грунтувалися на ряді теоретичних традицій, політичних імперативів або прагматичних суджень міністрів. Менеджеризм був, отже, тільки одним з інтелектуальних інгредієнтів (Boston [et al.], 1996, p. 3). Поряд з менеджеризм на реформу державного управління в Новій Зеландії вплинули теорія раціонального вибору, теорія угоди (agency theory), економіка трансакційних витрат. Законодавчо адміністративная реформа була оформлена такими законами, як: Акт про перед-ємствах державної власності 1986 р., Акт про державнуному секторі 1988 р., Акт про громадські фінанси 1989 р., Акт про фіскальну відповідальність 1994 Ці закони внесли істотні зміни в структуру і методи здійснення державного управління та державної служби (Boston [et al.], 1996; Maor, 1999). До основних напрямів політики адміністративної реформи і особливостям новозеландської моделі державного менеджменту можна віднести наступні елементи (Boston [et al.], 1996, p. 5-6):

- Залишення за центральним урядовим рівнем ключевих повноважень і обов'язків з обмеженою їх передачею субдержавним рівням, незважаючи на значну риторику з питання делегування повноважень в 80-і роки;

-. Сильний акцент на використання установок підвищення ефекності виконання як на інституційному, так і на індивідуальної рівнях (короткочасні контракти найму на роботу, системи оцінок на основі ефективності виконання, системи підвищення по службі і т.д.);

- Широке використання ясних, в цілому писаних «контрактів» різного роду з визначенням сутності необхідних дій і відповідних обов'язків агентів і керівників (тобто, угода про виконання між міністрами та головами виконавчих відділів, угоди про покупки між міністрами та відділами, контракти між власниками фондів і покупцями і між тими хто займаються пошуком покупців і постачальниками); на додачу до акценту на визначення переважно ефективності виконання вводиться більш точний моніторинг і системи оглядів;

- Розвиток інтегрованого і щодо витонченого стратегічними планування та систем управління ефективністю виконання у всьому громадському секторі. Ключовими елементами являють визначення міністрами стратегічних і головних результатів і включення їх в угоду про виконання з головами відділів та угод про покупки;

- Усунення, де це можливо, подвійний або множинної звітності в державному секторі і скасування об'єднання центрального і місцевого демократичного контролю над державною службою;

- Інституційне розмежування комерційних і некоммерційних функцій; поділ консультативних, постачальницьких і регуляторних функцій; пов'язане з цим поділ ролей власника фондів, покупця і постачальника;

13 Сморгунов Л.В.

- Максимальна децентралізація виробництва і управління прийняттям рішення особливо у відношенні до вибору та купівлі ввихідних ресурсів та управління людськими ресурсами;

- Запровадження системи фінансового менеджменту, заснованої на обліку доходів і витрат в кінці діяльності та амортизаційних відрахувань, різниці між власністю корони і інтересами покупця, між результатом і продуктивністю, на системі асигнувань з урахуванням доходів і витрат, а також на законодавчі, що вимагає економічної політики, яка вважається «фисвертикально відповідальною»;

- Сильна підтримка і розширене використання конкурентного тендеру та контрактної системи при слабкому обов'язковому виконанняв ринкового випробування.

В Австралії реформа державного управління та державної служби також ведеться під прапором менеджеризму і ефективнності. Разом з тим, як підкреслює Джон Хелліген, Австролія слідувала більш прагматичному змішання принципів і практики в процесі проведення реформи в протилежність теоретико спрямовується реформу в Новій Зеландії (Halligan, 1996, р. 79). У 1984 р. лейбористський уряд провів реформу задавства, розраховану на розвиток фінансового контролю, рухливості державної служби та її відкритості конкурентній боротьбі. Велика увага приділяється тут взаємин центру і складових австралійську федерацію штатів. При тому, що більшість таких соціальних галузей, як освіта, перебуває у віданні штатів, тим не менш відзначається зростання втручання центру в управління ними (Managing, 1997, р. 27). Реформа державної служби включала в себе три стратегії: (1) підвищити ступінь змінюваності, полегшити пересування керівників ¬ ників відділів і всіх вищих чиновників, зробити їх положення менш захищеним, (2) збільшити ступінь залежності чиновників від уряду, полегшити призначення прихильників уряду в міністерські відділи, (3) передати функції Ради державної служби Міністерству фінансів (Lucy, 1993). У 1995 р. вперше був опублікований щорічну доповідь Керівного комітету надання послуг в співтоваристві і штатах з безліччю даних про продуктивність та ефективності для основних соціальних послуг.

- Наполеонівські * країни. У цій групі країн адміні-стративно перетворення не характеризувалися тим ступенем інтенсивності впровадження ринкових технологій у державну девить, як це було в англосаксонських країнах. Тим не менше і вони були порушені загальним рухом за якість і ефективність у державному управлінні. Мабуть, центром проводяться тут реформ було централізовану державу і ієрархічно побудовано єнна державна служба. Слід відзначити також, що на реформи тут, як втім і в інших європейських країнах, вплинула європейська інтеграція.

У Франції адміністративні реформи починаються у 80-ті роки під впливом низки чинників: консервативної критики держави, ідеології перемогли на виборах соціалістів, фінансового кри ¬ са, невдоволення населення французької бюрократією та ін Ніколь Монтріше виділяє три основні етапи реформ, які свідочать про поєднанні двох основних тенденцій у цьому процесі: демократизувати державне управління та підвищити його ефективність (Montricher, 1996). У 1981 р., коли ліві прийшли до влади, їх прагнення до реформ визначалося, по-перше, переконаньнням, що державний сектор здатний служити суспільству, а та ¬ довно, зростання числа найманих працівників у ньому і націоналізація повинні лягти в основу модернізації , по-друге, потребою розвитку місцевого управління, що вилилося в програму децентралізації управління 1982 р. У відповідності з цією програмою підвищувалась роль регіональних і комунальних управлінських структур і реформувалася система префектів як представників центру. Друрий етап починається в 1986 р. з формуванням системи роздільного правління, коли президентська влада належала соціалістам, а уряд був сформований правими партіями. Офіційно ідеологія реформ стала базуватися на судженні - «назад від держави». Приватизація підприємств державного сектора і зниження числа працівників у ньому стали відмінною рисою цього періоду. У 1988 р. (початок третього етапу) ліві знову стали урядового партією, і адміністративна реформа стала будуватися на необхідності об'єднання установок громадського та приватного секторів, управління та суспільства, систематичної модернізації го-жавної служби та управління, постійного зв'язку з ринком. Децентралізація управління була доповнена темами деконцентрації повноважень і обов'язків, підвищення продуктивності, планування, конкуренції і т.д. У 1992 р. «Характеру деконцентрації» ставила завдання підвищити роль відділів так, щоб вони могли представляти національні інтереси перед місцевою владою, а також удосконалити роботу з підвищення ефективності суспільного сектора шляхом передачі менеджеріального обов'язків на місцевий рівень і закріплення за центром функції формування політики, оцінки і контролю. Поряд з такими традиційними оціночними і контрольними інститутами, як Міністерство економіки і фінансів, були створені міжміністерські оціночні комітети (1990 р.). Удосконалюється система планування, узгодження (формальна процедура консультація, використовувана адміністраторами для координації активності приватного та публічного сектору економіки, особливо у ставленні інвестицій); здійснюється реорганізація центральних відомств і розвиваються нові види державних і полугосударстських структур (Montricher, 1996, p. 244 - 248; Coombes, 1998, p. 29-30; Managing, 1997, p. 20, 31).

Реформа державного управління в Нідерландах починалася в 80-і роки в умовах виріс державного сектора і більшої централізації управління. Все це стало результатом розвитку в попередні десятиліття держави загального добробуту і підкріплювалося законами, а також системою планування та бюд житній політикою (Kickert, 1996, р. 89). У 80-90-і роки в дер ¬ жавному управлінні починаються зміни, зміст яких, насамперед пов'язаний з децентралізацією управління та прагненням більш раціонально витрачати державні кошти. З 1980 р. прово ¬ диться реорганізація державної служби, яка подібна за ідеям з доповіддю Фултона 1968 р. у Великобританії: акцент на підзвітності, цінності грошей і професійний підход до менеджменту. В цей же час починається стрімкий рух за регіоналізацію управління. Воно почалося з формування нових регіональних адміністрацій у великих містах - Амстердам, Роттердам, Гаага, Утрехт і прилеглих до них територіях. Надалі була підвищена компетенція та надано повноважень щодо захищенності приймати рішення з питань місцевого значення місцевим органам управління; вони ж стали брати участь у призначенні представника центру на місцях. Все це отримало назву «самоуправління». Для фінансування муніципалітетів і провінцій був сформований Муніципальний і провінційний фонд, керівник і фінансований центральним урядом частково за рахунок державних податків. Гранти, що надаються їм, стали важливим джерелом місцевих ресурсів. Одночасно з цим реша ¬ лася завдання знизити фінансову залежність місцевих органів влади від центру. У 90-і роки в адміністративну реформу увійшла ідея реорганізації урядових відділів на основі розділення між ключовими відділами, відповідальними за вироблення політики, і виконавчими агентствами (Kickert, 1996, р. 89 - 92; Managing, 1997, р. 24 -43).

Німецькі країни. У цій групі країн - Німеччина, Австрія, включаючи частково і Швейцарію, - адміністративні реформи були в цілому більш скромними, ніж у попередніх групах. Ця обставина пояснюється, по-перше, більш укоренненнимі традиціями правової держави та веберовской моделі бюрократії, особливо що стосується центрального управління, по-друге, раз ¬ крученим місцевим управлінням, що знімало проблеми децентралізованих ції і дерегуляції, по-третє, щодо більш стабільним розвитком суспільства в 80-90-і роки. Однак не можна сказати, що реформи державного управління цього періоду під знаками ринку і зовсім не торкнулися цієї групи країн. У Німеччині ці реформи найбільше були помітні на рівні місцевого самоврядування, в Австрії - у сфері державної служби, у Швейцарії на рівні кантональної та комунальної адміністрації в не яких галузях управління. Вони значною мірою визначають зовнішніми обставинами (європейською інтеграцією,наприклад ), прагматичними умовами (міграція) або появою нових галузей політики (екологія, молодь).

Адміністративні реформи в Німеччині проходять три основних етапи: 1968-1975, 1974-1990 та 90-ті роки (Derlien, 1996, р. 149-165). Перший етап проходить під знаком раціоналізації механізму управління на всіх рівнях - федеральному, земельному та місцевому. Основними складовими тут виступають територіальна реформа, пов'язана з укрупненням самоврядних територіальних одиниць (число муніципалітетів понизилося до 1977 р. з 24 тис. до 8,5 тис.); функціональна реформа - передача частини земельних функцій на місцевий рівень; бюджетна реформа, спрямована на підвищення ролі бюджету, координацію бюджетної політики, розвиток фінансового планування середнього рівня, створення сумісних федерально-земельних програм і централізацію політики оплати державної служби; реформа федерального уряду, пов'язана з підвищенням інновативності управлінської діячності, підвищення кооперації в діяльності канцлера і міністрів, поліпшення внутрішнього планування, введення системи наукових консультантів; реформа державної служби, що включає в себе підвищення вертикальної мобільності державних призначень, розвиток імперативів ефективності та особистих досягнень на службі, подолання розриву між оплатою і вимогами до роботі , розширення системи підготовки та перепідготовки державних. Слід зауважити, що в 70-ті роки проходить приватизація частини суспільного сектора і розвивається фінансова Автономія земель. Це дало право ряду дослідників говорити про те, що деякі питання державного менеджменту 80-90-х років були вирішені в Німеччині раніше (ibid, p. 158; Klages, Loffler, 1998, p. 167). Другий етап реформ за основними напрямками перетинає ¬ ся з першим; відмінністю тут виступає те, що проблеми переносяться на рівень земель та місцевого самоврядування. Звичайно, відбуваються і нові зрушення в системі державного управління, і вони пов'язані з переходом від «планування» до «регулювання»; з будовою таких нових управлінських структур, як прогнозування, аналіз співвідношення витрат і результатів, оцінка діяльності, підготовка державних службовців; зі створенням рівних можливостей для жінок та ін Третій етап реформ починається після об 'єднання Німеччини і спрямований на створення нової системи державного управління в східних землях, на підвищення ролі землі в міжнародних справах у зв'язку з європейською інтеграцією , механізму перерозсподільної політики доходів між федерацією і землями по горизонталі й вертикалі. Не будемо тут торкатися оцінки адміністративних реформ у Німеччині.

14 Сморгунов Л.В.

Відзначимо лише те, що в цілому менеджеріального модернізаційні процеси торкнулися тільки нижні рівні управління і не торкнемося федеральної та земельної адміністрацій. Як свідчать Гельмут Клагес і Ельке Леффлер, «цей розрив у модернізації, що проходить через всю німецьку адміністративну систему, прямо ставить проблему впровадження: адміністративна модернізація в Німеччині була вигодувана« конкуренцією різних нових моделей управління », які, проте, всі отримали свій початок в новій моделі управління Komimmale Gemeinschaftsstelle fur Verwal-tungsvereinfachung (кооперативний місцевий менеджмент). Інші системи менеджменту, як управління якістю та реінженерінг, рідко можна виявити в німецькому громадському секторі »(Klages, Loffler, 1998, p. 166).

В Австрії проект адміністративної реформи 1988 - 1994 рр. з-вест під назвою «Менеджмент державної адміністрації» (Verwaltungsmanagement, 1988 - 1994). Основними завданнями реформи були «зростання продуктивності, реорганізація завдань і структур менеджменту, зниження витрат адміністративних процедур і вдосконалення функцій обслуговування громадян» (Strehl, Hugl, 1996, p. 173). У 1989, 1993 і. 1995 рр. був прийнятий ряд законодавчих актів, що регулюють питання нового державного менеджменту. Закон про публічну конкуренції 1989 створив систему відкритого змагання за посади у виконавчих органах влади і поширив її на особливі посади. Він встановив, що інформація про всі вакансії повинна бути відкритою, і ввів обов'язковий тест перевірки здібностей для всіх кандидатів. Ряд норм закону було направлено на підвищення мобільності чиновників між відділами за їх згодою і за запитом міністра. Однак, перекази могли проводитися і без згоди признаного в разі особливої важливості питання. Слід зауважити, що адміністративна реформа в Австрії проходила під активним парламенту і представлених у ньому партій, які намагалися посилити вплив на бюрократію. Політичні партії схилялися до того, щоб збільшити вплив на адміністрацію не тільки легетивними способами через своїх політичних представників на вищих посадах, але і через інтенсивну діяльність, спрямовану на адміністративну кадрову політику (Маог, 1999, р. 12 - 13). У процесі реформи відбулися деякі зміни у відносинах між рівнями управління - федеральним, земельним і місцевим. Відзначається, що передача частини федеральних повноважень земель обмежену свободу дій місцевої влади. У цілому, Австрія в порівнянні з іншими країнами є менш децентралізованою країною з високим рівнем гомогенності структури управління.

Найменший вплив менеджеріального реформа зробила на Швейцарію. Дослідники відзначають, що навіть термін «менеджериалізм» залишався тут в цілому невідомим, і до цих пір немає широко прийнятого німецького або французького перекладу цього поняття, який би використовувався в громадських дебатах (Kloti, 1996, р. 286). Звичайно, громадський сектор та управління ним не залишилися незмінними, але масштаб реформ був значно меншим. У силу конкуренції з приватним сектором ідея підвищення продуктивності та ефективності громадського сектора та державного управління була прийнята, але вона набула форм «раціоналізації» управління на федеральному, кантональному та міському рівнях. Разом з тим, як наголошується, результати «раціоналізації» у 80-і роки були дуже невеликими через опозицію з боку бюрократії (ibid, p. 289).

Північні країни. Важко знайти єдиний загальний відомий, проведених в останні десятиліття адміністративних реформ у цій групі країн, але вони проводилися, і було досить багато різних проектів. Вже говорилося про те, що за країною є істотні відмінності, пов'язані з культурними, історичними і прагматичними факторами прийняття тієї чи іншої моделі адміністративних реформ. Але їх менеджеріального складають може бути виявлена практично у всіх країнах.

У 1981 р. в Норвегії консервативний уряд, який прийшов до влади, стала проводити деякі «кампанії» з підвищення продуктивності та якості служби в громадському секторі. У 1986 р. консервативно-центристський уряд представило всеосяжну програму адміністративної реформи під назвою «Сучасна держава». Ця програма частково була прийнята під впливом реформ в інших країнах. У ній констатувалося, що громадський сектор був дуже великим і дорогим. Піддавався критиці і «корпоративістську» аспект державного управління, занадто великий вплив на процес прийняття політичних рішень зацікавлених груп. Ставилося також завдання підвищення автономії місцевих органів управління, що знайшло вираження у програмі «Експеримент з організації вільної комуни» у 1986 р. У 1989 р. була представлена доповідь з адміністративної реформи «Держава, організоване краще», а в 1992 р. був прийнятий закон про роль експерименту в державному управлінні. Разом з тим, як підкреслює Йохан Олсен, безліч реформістських докладів і проектів реалізувалося в досить скромних результати (Olsen, 1996а, р. 190). У 80-ті роки була підтримана система управління, заснована на критеріях якості послуг і результативності державної служби; в ужиток адміністративних змін входили поняття кращого менеджменту, продуктивності, еконої ефективності, скорочення формалізму, більшої автономії для виконавчої влади, грошової економії. При реформованому державної служби акцент був зроблений на оплаті вищих менеджерів державного управління. Мова йшла в першу чергу про підвищення ролі матеріальних стимулів. Якщо стара система оплати базувалася на принципах солідарності, стандартизації, сильному впливі профспілок і на державній угоді, то нова система оплати - на поняттях ринку, децентралізованих, індивідуальних контрактів, зв'язку з ефективністю виконаних функцій (ibid, р. 192 -193). У 80-і роки менеджеріального проблеми державного управління є об'єктом значиної уваги з боку вчених (Jorgensen, 1996, р. 96). Помітити, що в Норвегії, як і в інших країнах цього регіону, менеджеріального реформа приводила до перетворення урядових агентств у державні підприємства, які діють за ринковими правилами. Це перетворення вважається центральним пунктом модернізації урядів Північних країн в цілому (Managing, 1997, р. 29).

У Швеції адміністративна реформа 80-90-х років зачіпає в основному наступні групи питань: (1) введення ринкових ме-ханізм в діяльність державних підприємств, постачаю-щих послуги населенню; перетворення їх в корпорації за типом корпорацій бізнесу, (2) зміна в системі діяльності державної ¬ них агентств, посилення їх самостійності та підвищення ролі показників ефективності; (3) децентралізація в управлінні і вимірюванні функцій організацій, що представляють центральний уряд на місцях (державна регіональна адміністрація): перехід від реактивного і суддівського контролю над місцевими комунами до ролі активного і направляє органу, що захищає інтереси перед урядом; (4) підвищення ролі місцевого управління, розширення їх повноважень і свободи дії. Хоча не всі зміни, що відбуваються в цей період у державному управлінні і ширше у державному секторі трактуються як реформи (крім реформи виділяють «організаційне формуванні» і «функціональну адаптацію») (Lind, 1998, р. 27 - 37), тим не менше, всі вони вписуються в загальну стратегію менеджеріального перетворень.