Типология демократических систем Лейпхарта*

Поведінка еліт		Структура суспільства
		Однорідна	Плюралістична
	Коаліційна	Деполітизовані: Австрія (1966 -)	Сообщественние: Бельгія, Нідерланди, Швейцарія, Австрія (1945 - 1966)
	Вороже	Доцентрові: Фінляндія, Данія, Норвегія, Великобританія, Швеція, США, З. Німеччина	Відцентрові: Франція, Італія, Канада

* Джерело: Lijphart A., 1977. Р. 106.

У системах з однорідною соціальною структурою і відповідної однорідної політичною культурою демократії ймовірно будуть стабільними, незалежно від типу поведінки еліт, хоча Лейпхарт бачить можливість виникнення нових форм протесту в таких політичних демократіях, у яких занадто багато коаліцій на всіх рівнях суспільства (деполітизовані демократії). У системах з різноманітними структурами і культурами культурні відмінності мають подвійну функцію. Вони виступають джерелом потенційного розбрату і навіть руйнування системи, але вони так само могли б допомогти в процесі стабілізації, якщо еліти різних субкультур виберуть співпрацю. Ключовим тут є поняття пові-громадської демократії, при якій еліти прагнуть до співпраці на основі цінностей всього суспільства і обов'язки підтримати єдність в країні, а також готовність співпрацювати з іншими елітами на основі принципів довіри і компромісу. У доцентрової системі вороже ставлення еліт не порушує стабільності, тому що існує відносна однорідність цінностей на рівні суспільства. У відцентрової системі, навпаки, є небезпека нестабільності і безладу у зв'язку з плюралістичної системою цінностей на рівні суспільства та некооперативна поведінкою політичних еліт.

Лейпхарт використовує й інші критерії для групування демократичних систем. Так, їм будується емпірична типологія демократій в залежності від поєднання рівня однорідності або неоднорідності суспільної структури. Для типологізації використовуються два критерії: (1) рівень релігійної та лінгвістичної однорідності та неоднорідності, (2) рівень закріпленості цієї однорідності та неоднорідності в різних політичних, соціально-економічних, культурних, освітніх та інших організаціях. За першим показником система класифікується як однорідна, якщо 80% населення і більше належать до однієї і тієї ж релігії (католицтво, об'єднання різних гілок протестантизму, іудаїзм або перехрещуються буддистської-синтоїстська віра в Японії) або говорить на одній мові. Якщо цей показник менше 80%, то система відноситься до групи неоднорідних. Другий показник фіксує організаційний плюралізм і включає три виміри: неплюралістіческое, полуплюралістіческое і плюралістична суспільства. Розподіл країн за групами відповідно до цих критеріїв наведено в табл. 3.

Таблиця 3

Ступінь плюралізму та релігійно-лінгвістичної однорідності в 21 демократичній країні *

	неплюралістичне суспільство	Полу плюралістичне суспільство	Плюралістичне суспільство
Релігійно і лінгвістично однорідне Релігійно та / або лінгвістично неоднорідне	Великобританія Данія Ісландія Ірландія Нова Зеландія Норвегія Швеція Японія Австралія	Фінляндія Франція Італія Канада Німеччина США	Австрія Ізраїль Люксембург Бельгія Нідерланди Швейцарія

* Джрело: Lijphart A., 1984. Р. 43.

Тільки три країни виявилися лінгвістично розділені - Бельгія, Канада і Швейцарія. Шість релігійно розділених країн виявилися різними за складом релігійних груп: чотири країни (Канада, Західна Німеччина, Нідерланди і Швейцарія) мали приблизна рівність католицького та протестантського населення, в двох країнах (Австралія і США) було протестантське більшість. Дві третини досліджуваних країн виявилися релігійні і лінгвістично однорідними. Більшість з них мали 80 і трохи більше відсотків однорідного за цим показником населення , і тільки Великобританія і Нова Зеландія - близько 90.

Серед релігійно і лінгвістично однорідних країн шість можуть розглядати як плюралістичні або підлозі плюралістичні.

У чотирьох країнах, де спостерігається перевага католицького населення (Австрія, Люксембург, Франція та Італія), є значний політичний відмінність між активними і пасивними католиками. Відповідно, цей розкол виражається в партійній структурі та ідеологічних орієнтаціях: наявність релігійних партій, противоріччя між соціалістичними і ліберальними партіями, серйозні розбіжності між комуністами і некомуніст і т.д.

Шість із семи неоднорідних країн класифікуються як плюралістичні або не плюралістичні. Лінгвістичні розбіжності сприяють поділу суспільства на субструктур з окремими організаціями. Дев'ять країн відносяться до неплюралістіческой групі.

За винятком Ірландії і Японії, всі вони є в основних протестантськими. Значною мірою рівень плюралізму визначається однорідністю або неоднорідністю країни, але також слід враховувати розмір країни: більший плюралізм відзначається в країнах із великим населенням.

Ми розглянули координатні типології політичних систем, побудованих на взаємодії двох критеріїв. Прикладом координатної типології з великою кількістю змінних служить типологія Жана Блонделя. Підставою поділу систем на групи служить тут ставлення трьох змінних: політична конкуренція, структура еліти і політична участь населення. Перша змінна - політична конкуренція - оцінюється з точки зору того, чи є вона відкритою (тобто існують легальні умови для опозиції і для конкурентної боротьби опозиції з владною елітою) або закритою (тобто опозиція заборонена і боротьба за державну влада здійснюється приховано всередині різних груп пануючої еліти, або зміна керівництва здійснюється без боротьби за принципом наслідування). Друга змінна - структура еліти - показує чи є субгруп в структурі еліт і який рівень їхньої автономії. У цьому сенсі розрізняються монолітні еліти і диференційовані еліти. Третя змінна - по ¬ літичної участь населення - характеризується ступенем включеня населення в політичне життя. Населення може бути включено у політичне життя за допомогою різних форм політичної участі, і це є необхідністю для існування системи. Така система називається інклюзивною (включає). Насеня може не бути включено в політичний процес і дане положення розглядається як нормальне або вимушене. Така система отримала назву ексклюзивної (виключає). Співвідношення цих змінних породжує шість типів політичних систем (див. схему 5): традиційні, егалітарної-авторитарні, авторитарно-бюрократичні, авторитарно-неегалітарние системи, конкуруюча олігархія, ліберальна демократія. Кожен тип політичної системи може бути охарактеризований ще іншими супутніми характеристиками, що виникають з основних диференціюючих змінних. У назві деяких типів присутня додатково характеристика, що стосується базової політичної ідеології режиму (егалітарна ідеологія, тобто орієнтована на принцип рівності) або особливостей диференціації еліт (роль бюрократичної еліти). Більше число змінних дозволяє здійснити повніший опис існуючих політичних систем і режимів, але звичайно, також не є вичерпною.

Схема 5