Типологія політичних систем Блонделя *

Режими (системи)	Закриті з монолітною елітою	Закриті з диференційованою елітою	Відкриті
Виключають	Традиційний	Авторитарно-бюрократичний	Конкуруюча олігархія
Включають	Егалітарно-авторитарний	Авторитарно-неегалітарний	Ліберальна демократія

В якості прикладів політичних систем відповідних типів можна назвати сучасні і історичні системи. Традиційні системи характерні для країн з монархічними режимами, де править закрита монолітна еліта і населення виключено з політичного процесу. У XX ст. монархії в країнах так званого «третього світу» можуть бути віднесені до подібних систем. На сьогоднішній день з них залишилося лише 12, проте не всі залишилися монархічні режими є традиційними. Неподільна влада монархів залишилася лише в шести країнах - Бахрейні, Брунеї, Омані, Катарі, Саудівській Аравії, Об'єднаних Арабських Емі-ратах, а у Свазіленді існує «парламент», який обирається частково племінними радами і частково призначуваний королем.

Авторитарно-бюрократичні системи можуть бути представлені військовими режимами країн Латинської Америки періоду 70-80-х років (Чилі, Аргентина, Уругвай), де в результаті переворотів були встановлені прямі або непрямі військові режими з різким обмеженням політичної участі населення і підвищенням ролі бюрократичного апарату держави . У минулому багато країн пройшли етап свого розвитку, коли відкрита конкуренція політичних еліт передувала політичному участі населення, тобто система конкуруючої олігархії була досить поширеним явищем. Сьогодні вона існує в тих країнах, де на результати боротьби за владу між різними групами еліт населення фактично не впливає. Так, наприклад, у Тонга і Західному Самоа партії відсутні, а органи законодавчої влади фактично формуються різними знатними кланами. Егалітарно-авторитарні режими можна проілюструвати країнами колишньої світової системи соціалізму, де існувала щодо монолітна еліта, населення мобілізовувати на підтримку режиму за допомогою певних масових форм політичної участі і панувала ідея соціальної рівності. В даний час до таких систем можна віднести Китай, Північну Корею, Кубу. Що стосується авторитарно-неегалітарних систем, то вони існували в країнах, де були встановлені фашистські режими (Німеччина, Іспанія, Іта ¬ лія). Нарешті, ліберальні демократії існують в сучасних європейських країнах - Великобританія, Швеція, Франція і т.д., в США і Канаді, Австралії, Японії, Нової Зеландії. Зазначимо, що загальним недоліком представленої типології політичних систем є те, що вона відносно добре описує традиційні та авторитарні системи, але слабо «працює» на диференціацію демократичних систем і режимів. Фактично всі демократії потрапляють в одну групу. До того ж вона не враховує динамічний аспект, тобто фактично не говорить про перехідних і змішаних режимах.

7.5. Типології перехідних політичних систем

Проблема перехідних політичних систем та їх типологізація найбільш широко вперше була поставлена в зв'язку з політичною модернізацією, тобто концепцією, яка описує перехід від традиційних політичних систем до сучасних. Під останніми, як правило, розумілися демократичні ліберальні системи та режими.

Починаючи з середини 80-х років акцент у дослідженні перехідних режимів зміщується в бік вивчення процесів демократизації, пов'язаних з третьою хвилею демократії. Хоча іноді і останні процесси описуються в термінах концепції модернізації, тим не менш існує явне розходження між політичною модернізаціїєю і переходом від авторитарних (тоталітарних) систем до демократичних в останні два десятиліття. Воно пов'язане насамперед з тим, що більшість країн, що здійснюють перехід, явно не попадало під категорію традиційних країн з низьким рівнем індустріального розвитку, архаїчної соціальною структурою, неосвіченість населення і т.д. Загалом існує дві концепції: політичної модернізації, яка описує процес переходу від традиційних структур до сучасних політичних, і демократизації, яка описує проблеми третьої хвилі демократизації.

Труднощі з визначенням типології перехідних політичних систем очевидні. По-перше, ясно, що перехідні політичні системи знаходяться в розвитку. Звідси, складно однозначно зміст їх ознак. Зазвичай говорять про змішаних системах і режимах, отже про наявність у них рис авторитарних і демократичних систем. По-друге, тому що більше значення тут надається процесуальним характеристиками, а не стійким системним, то часто типологизируют не системи, а політичні перехідні процеси. У зв'язку з цим особливу увагу приділяється особистим видам розриву зі старою авторитарною системою. По-третє, між різними регіонами світу, де здійснюються процеси демократизації, існують соціально-економічні та культурні відмінності, а тому складно вибрати єдині критерії типологізації. Хоча загальні типології існують, але часто дослідники більш схильні вибирати для аналізу групи країн, у певної ступені близькі по ряду показників, тобто регіонально порівнянні.

Зазвичай типології перехідних процесів виконують як функцію опису динаміки розвитку відповідної групи країн, так і функцію пояснення умов найбільш сприятливих чи несприятливих для консолідації демократії. Дві основні теми при цьому висвітлюються: (1) з чого починається процес переходу, умови, що визначають необхідність корінних перетворень ; (2) в якій формі здійснюються перетворення, а отже, як ведуть себе політичні еліти в процесі переходу від авторитарного до демократичного режиму.

Відповідь на питання першої теми привів дослідників до такої типології переходів, яка в основу угруповання кладе поняття «криза». Особливості переходів визначаються тим, чи знаходилася країна, її економіка в кризі на початку переходу чи ні. Відповідно виділяють два типи переходів: кризові переходи і не кризові переходи (див. схему 6). При всій простоті такої постановки питання, вона дозволяє акцентувати увагу на багатьох важливих складових перехідних процесів і, головне, дозволяє пояснити багато чого в поведінці старої політичної еліти і її взаємовідносини з народжуваної демократичною опозицією. У принципі будь-який перехід тут своє криза системи. Виокремлюється три типи кризи, взаємозв'язок між якими може і не спостерігатися: криза легітимації авторитарного режиму, криза економічного розвитку, політична криза. Так ось у передписаній типології мова йде перш за все про економічну кризу.

Схема 6