8.2. Пояснювальні моделі виникнення демократії

Для загального уявлення про сучасний стан справ у цій галузі порівняльної політології необхідно мати на увазі основні дослідницькі підходи або моделі, які описують взаємозв'язок демократії з її умовами, виходячи з базових припущень і гіпотез, що знаходять емпіричне підтвердження. Неспівмірність деяких дослідницьких стратегій визначається часом їх появи, вибором регіону, панівною методологічною парадигмою.

Пояснювальні моделі виникнення демократії умовно можна розділити на три групи, усередині яких природно є свої модифікації. Перша група включає в себе пояснювальні моделі, засновані на пошуку безпосередніх причин виникнення демократичних політичних систем. Тут не виділяють будь-якої однієї провідної причини, а счрггается, що тільки комплекс умов дозволяє вважати можливим виникнення демократії. Друга група пояснюють моделей особливо підкреслює значення соціально-економічних умов. Тут є своя модифікаційція, обумовлена вирішенням питання про безпосереднє або опосредковані характери зв'язку економіки і демократії. Слід скатити так само передумови прямолінійного або криволінійного характер взаємозв'язку, мають вплив на інтерпретацію емпіричного матеріалу (див.: Ліпсет, Сен, Торрес, 1993). Третя група пояснюють моделей включає в себе дослідження, що ставлять акцент на різних факторах, виключаючи економічне зростання. Виділяються наступні фактори: (1) міжнародні умови, (2) зовнішні по відношенню до політики національні чинники з культурою, релігією, історичними умовами і т.д.; (3) внутрішні політичні умови: інститути, особливість державної політики, політико-культурні фактори. Розглянемо зміст пояснювальних моделей умов демократії.

8.3. Економічні умови демократії

Дуже часто як пояснюватиме змінної виникнення демократії використовуються показники економічного розвитку. Вважається, що чим вище рівень розвитку економіки (для його характеристики звичайно використовують показники валового національного продукту на душу населення, показники індустріалізації - виробницво електроенергії на душу населення, тощо), тим імовірніше система буде ставати демократичною. Правда, частина країн як би випадає з даної взаємозв'язку (Індія, східні «тигри», бувають країни Сходу), але тут знаходяться конкретно історичні пояснення відхилень, і до того ж країни з економічним зростанням так чи інакше створюються матеріальні умови для демократізаціі в майбутньому. Нік Мур, аналізуючи ситуацію з економічних умов демократії, робить висновки: (1) Ортодоксальний погляд, що є крос-секційна статистична взаємозалежність між рівнем доходу і демократією, надається обгрунтованим. (2) Більш важливо, що є сильне підтвердження того, що цей зв'язок є каузальною: зміни в рівнях доходу є значною причиною змін в ступені демократії. (3) Ми залишаємося все-таки в невіданні щодо того, наскільки зміни в рівні демократії залежать від змін у рівні доходу (Moore, 1995, р. 3).

Слід зауважити, що аналіз взаємозв'язку між демократією і економічним розвитком змогу ряду дослідників говорити про наявність певного порогу економічного розвитку, після якого верогідність виникнення демократії зростає. Роберт Даль (Dahl, 1971, р. 67 - 68) свого часу стверджував, що існує верхній поріг в межах 700 - 800 дол валового продукту на душу населенняня, вище якого шанси поліархії є найбільш віддай перевагу , і нижній поріг - 100 - 200 дол, нижче якого шансів у поліархії для виникнення занадто мало. Хантінгтон, аналізуючи третю хвилю демократизації, показав, що близько двох третин країн, що здійснюють перехід до демократії, мали показники валового внутрішнього продукту на душу населення 300-1300 дол в цінах I960 р. З 31 країни, які здійснили демократизацію або значну політичну лібералізацію між 1974 і 1989 рр.., половина характеризувалася показником 1000 - 3000 дол (Huntington, 1991, р. 62 - 63).

Запропонувавши свою пояснювальну модель взаємозв'язку економіки і демократії, Ліпсет, Сен і Торрес знайшли, що шанси для демократії зростають для країн з рівнем економічного розвитку до 2346 дол; в межах 2346 - 5000 дол вони значно знижуються, а після п'яти тисяч відбувається стабілізація відносин між демократією та економікою (Ліпсет, Сен, Торрес, 1993, с. 17-19).

Ларрі Дайамонд наводить таблицю розподілу держав за типами політичного режиму (використовуючи показники «Будинку свободи») і рівнями валового внутрішнього продукту на душу населення (за даними МБРР) (див. табл. 1).

Таблиця 1