- •Розділ I Історія та методологія порівняльної політології
- •Історія порівняльної політології *
- •Становлення порівняльної політології
- •1.2. «Традиційна » порівняльна політологія
- •1.3. «Нова» порівняльна політологія
- •1.4. Плюралістична порівняльна політологія
- •Порівняльний метод у політичної науці
- •2.1. Порівняння як метод аналізу
- •Метод і теорія в порівняльної політології
- •2.3. Види та рівні змінних
- •2.4. Організація дослідження
- •2.5. Методичні проблеми порівняння
- •2.6. Види порівняльних досліджень
- •Теорія раціонального вибору, неоінституціоналізм і політика
- •3.1. Передумови теорії раціонального вибору
- •3.2. Політика в теорії раціонального вибору
- •3.3. Теорема «неможливості» Ерроу
- •3.4. Принцип «медіанного виборця»
- •3.5. Формування коаліцій
- •3.6. Розподіл і поділ влади
- •3.7. Теорія політики, заснована на принципі «центрального голосуючого»
- •3.8. Теорія ігор
- •3.9. Критика використання теорії раціонального вибору в порівняльної політології
- •Політичні мережі і порівняльна політологія
- •4.1. Плюралізм, корпоративізм і політичні мережі
- •4.2. Загальні методологічні установки концепції політичних мереж
- •4.3. Значення « політичні мережі»
- •4.4. Види політичних мереж
- •4.5. Поняття «керівництво» у концепції політичних мереж
- •4.6. Ефективність політичних мереж
- •4.7. Порівняльне вивчення політичних мереж
- •Булева алгебра як якісна методологія порівняння
- •5.1. Зміст булевої алгебри
- •Гіпотетична таблиця істинності, що показує поєднання трьох причин падіння військових режимів
- •Гіпотетична таблиця основних імплікантой
- •5.2. Можливості булевої алгебри у порівняльному дослідженні
- •5.3. Використання булевої техніки в порівняльної політології
- •5.4. Дослідження Роккана, повторене за допомогою булевої алгебри Рейджіном
- •Дані Роккана про розкол робітничого руху в Західній Європі *
- •5.5. Дослідження умов демократії в міжвоєнний період
- •5.6. Вивчення держави загального добробуту
- •Розділ II Теорія і методологія вимирів демократії
- •Емпірична теорія і моделі демократії
- •6.1. Емпіричний підхід до демократії
- •6.2. Філософія демократії
- •Ліберально-демократична та радикально-демократична теорії
- •6.3. Модель конкурентної елітістскої демократії
- •6.4. Політико-модернізаційна модель демократії
- •6.5. Модель «поліархічної демократії»
- •6.6. Економічна модель демократії
- •6.7. Демократична модель «прав людини»
- •6.8. Інституційна модель «інтегративної демократії»
- •7. Типологія політичних систем і режимів
- •7.1. Типологічний аналіз
- •7.2. Види типологій політичних систем
- •Аристотелівська типологія держав
- •7.3. Лінійні типології політ
- •Характеристики демократичного і деспотичного правлінь *
- •Спрямованість політичного контролю
- •Континуум демократичних і авторитарних систем *
- •7.4 Кординатні типології політичних систем
- •Типологія політичних систем Даля *
- •Типология демократических систем Лейпхарта*
- •Типологія політичних систем Блонделя *
- •7.5. Типології перехідних політичних систем
- •Політична економія демократичних переходов*
- •8. Умови демократії
- •8.1. Концепція умов демократизації Ліпсета
- •8.2. Пояснювальні моделі виникнення демократії
- •8.3. Економічні умови демократії
- •Розподіл країн за рівнем свободи (90) і валового внутрішнього продукту на душу населення (1989) *
- •Вплив факторів навколишнього середовища на демократію *
- •8.4. Історичні умови демократії
- •8.5. «Розподільні» моделі умов демократії
- •Кореляції політичних змінних з ipr і його складовими
- •Відношення між економічним розвитком і демократизацією *
- •Каузальна модель детермінант демократії Дайамонд *
- •9. Третя хвиля демократизації
- •9.1. Концепція - «третьої хвилі демократизації»
- •9.2. Хвилі демократизації
- •Хвилі демократизації і реверсивні хвилі *
- •Частотність розподілу 147 країн за категоріями демократій, полудемократій і недемократам *
- •Глобальні тенденції у розвитку узгоджених і неузгоджених політичних систем, (%) *
- •9.3. Методологічна еволюція
- •10. Проблеми та моделі консолідації демократії
- •10.1. Консолідація демократії
- •10.2. Проблеми консолідації демократії
- •Проблеми країн третьої хвилі демократизації *
- •Розподіл країн за контекстуальним проблем у 70-80-ті роки *
- •10.3. Чинники консолідації демократії
- •10.4. Проблема інституціалізації демократичного транзиту
- •Простір консолідації режимів сучасних демократій *
- •Взаємодія стратегій політиків і чиновників відносно державних службовців при переході до демократичного режиму *
- •10.5. Консолідація демократії і ефективна держава
- •11. Вимір демократії
- •11.1. Логіка розвитку індексів демократії
- •Емпіричні дослідження демократії *
- •11.2. Індекс політичного розвитку Катрайт
- •11.3. Індекс демократичної дії Нейбауер
- •Порядок країн на основі індексу демократичного дії *
- •11.4. Індекс демократизації Ванханена
- •Країни, які ранжуються за рівнем демократизації в 1980 р. З оцінками індексу демократизації в 1980-1988 рр. .*
- •11.5. Індекс свободи «Дому свободи»
- •Шкали оцінок політичних прав і громадянських свобод
- •Глобальна тенденція розвитку свободи у світі (класифікація країн за рівнем свободи) *
- •Свобода в країнах снд в 1999 р. *
- •11.6. Індекс політичної демократії Болла
- •Ранжування країн за рівнем демократії в 1965 і 1960 рр.. *
- •11.7. Індекс інституційної демократії Гарра
- •Склад індикаторів демократії та автократії в Polity III *
- •11.8. Оцінка ступеня близькості індексів демократії
- •Коефіцієнти кореляції між різними заходами демократії (1960-ті роки) *
- •Кореляція між заходами демократії *
- •11.9. Ідея демократичного аудиту
- •Критерії та індикатори демократії,використовувані Демократичним аудитом Швеції
- •Розділ III Порівняльний аналіз політичних інститутів і процесів
- •12. Порівняльний аналіз федерацій
- •12.1. Поняття федерації
- •Федеральні політичні системи *
- •12.2. Сучасні федерації в світі
- •Сучасні федерації *
- •Частка податків, зібраних на різних рівнях управління
- •Рівні федералізму, автономії і централізму *
- •12.3. Політичні інститути федерацій
- •Двопалатні парламенти у федеративних державах
- •12.4. Федералізм і політичні режими
- •Свобода і демократія у федеративних державах *
- •13. Сучасні політичні партії
- •13.1. Криза політичних партій
- •13.2. Тіпологія політічніх партій
- •Місце елітних партій у відносинах між громадянським суспільством і державою
- •Місце масових партій у відносинах між громадянським суспільством і державою
- •Місце «всеосяжність партій»у відносинах між громадянським суспільством і державою
- •13.3. Політичні фінанси
- •Типи партій та їх характеристики *
- •Початок державного фінансування партійних груп в парламентах і політичних партій у країнах Заходу *
- •Державні субсидії партіям (% від загального партійного доходу)
- •13.4. Громадянське суспільство, типи партій і моделі демократії
- •13.5. Альтернативні форми політичної організації
- •13.6. Емпіричний аналіз партійних систем
- •14. Сучасні виборчі системи
- •14.1. Електоральна компаративістика
- •14.2. Типи виборчих систем
- •Виборчі системи в 29 країнах *
- •Формули квот і дільників *
- •14.3. Вимірювання виборчих систем
- •Легальні і дійсні електоральні пороги *
- •Індекс електоральної рухливості в 90-ті роки *
- •14.4. Виборець і виборчі системи
- •14.5. Партії та виборчі системи (закони Дюверже)
- •15. Порівняльний аналіз публічної
- •15.1. Сфера порівняльного аналізу публічної політики
- •16. Сучасні адміністративні реформи на заході і в росії
- •16.1. Основні напрями сучасних адміністративних реформ
- •16.2. Особливості адміністративних реформ у західних країнах
- •16.2. Особливості адміністративних реформ у західних країнах
- •16.3. Оцінка ефективності проведення реформ на Заході
- •16.4. Адміністративні реформи в сучасній Росії
- •Ресурси політичної науки в Internet
- •Загальні ресурси політичної науки в Internet:
- •Ресурси порівняльної політології в Internet:
- •Кафедри, дослідницькі центри та асоціації
- •Навчальні курси та спецкурси з порівняльної політології
- •Журнали
- •Політичні дані
- •Методологія і методика порівняльних політичних досліджень
- •Державні інститути різних країн Конституції країн світу:
- •15 *Державні установи різних країн на сайті Техаського уні ¬ верситет (сша)
- •Глави держав і урядів різних країн світу:
- •Індекс понять
3.2. Політика в теорії раціонального вибору
Експансія економічної науки в сферу політичного дослідження позначилася на розумінні політичної сфери життя суспільства протагоністом теорії раціонального вибору. Економічне визначення політики не могло не запозичити з економічної області таких понять, як обмін, ринок, вигода і користь, ефективність, витрати і т.д. Хоча визначення «політика як обмін» з вигляду нагадує визначення «економіка як обмін» (якщо не брати і інші складові економічного процесу), тим не менш економічне розуміння політики не є тим же самим, що й економічне розуміння економіки. З певною часткою умовності можна виділити два основних підходи до визначення політики: «субстанціальний», у якому змінюється зміст політики, і «методологічний», у якому змінюється швидше ракурс розгляду політичних процесів. Обидва підходи взаємно доповнюють один одного. Як приклад першого підходу можна прийняти визначення політики, дане метром теорії раціонального вибору і неоінстітуціоналізма Джеймсом Б'юкененом: «Основна відмінність між ринком та політичною системою, - говорив він, - полягає не в відрізняються типах цінностей та інтересів людей, а в умовах, в яких вони сповідують свої різноманітні переконання. Політика є складна система обміну між індивідами, в яких останні колективно прагнуть до досягнення своїх приватних цілей, оскільки не можуть їх реалізувати шляхом звичайного ринкового обміну. Тут немає інших інтересів, окрім індивідуальних »(Б'юкенен, 1997, с. 23). У свою чергу Д. Муіллер стверджує: «Публічний вибір може бути визначений як економіка не ринкового виробництва рішень, або просто застосування економіки до політичної науки. Предмет публічного вибору той же, що й у політичної науки: теорія держави, правила голосування, поведінка виборця, партійна політика, бюрократія і т.д. Методологія публічного вибору є, однак, методологією економіки »(Mueller, 1979, p. 1).
Що випливає з наведених суджень про політику як обміні або про інше - економічному розгляді традиційних політичних феноменів?
По-перше, люди в політиці, будь вони виборцями чи політичними лідерами, діють так, як якщо б вони максимізувати свої власні інтереси. Якщо не брати до уваги власне матеріальний інтерес, який не прямо, але пов'язаний з політичною діяльністю, політичні інтереси піддаються аналізу з позиції теорії раціонального вибору. Виборець вирішує, прийти йому на виборчу дільницю чи ні, в залежності від того, як вимірює він вигоду від свого голосу. Виборець віддає свій голос за того чи іншого кандидата чи партії, якщо їх програми близькі його інтересам. Він маніпулює своїми уподобаннями, якщо бачить, що виграш може бути не на його боці. Бюрократія, як показав Нісканена, максимізує (збільшує) свою організацію і відповідно бюджет організації, а тому різні групи бюрократії вступають один з одним в конфлікт при складанні бюджету держави. Політичні партії для перемоги на виборах намагаються заручитися підтримкою все більшої кількості виборців, тобто максимізують цей свій основний інтерес. Боротьба між кандидатами в президенти може бути описана в тих самих термінах «кількості голосів». Депутати парламентів збивають постійні чи тимчасові коаліції, враховуючи достатньо буде голосів для проведення своїх людей в уряд або для просування того чи іншого законопроекту. Торгівля своїми голосами (логроллінг) є атрибутом діяльності парламентаріїв.
По-друге, політика є не ринкове виробництво рішень щодо публічних благ. У цьому сенсі вона описується теорією публічного або колективного вибору. Голосуючи на виборах або в парламентах, індивідуальні або публічні автори схильні при вирішенні питання про громадські благах мінімізувати свої витрати по виробництву і отримання цього блага, а то й користуватися ним безкоштовно. Одним з основних постулатів теорії колективного вибору є те, що індивіди, якщо група недостатньо мала або не застосовує примус, не будуть діяти для досягнення загально групових цілей, так як природа колективних (чи громадських) благ така, що ніхто не може бути усунений від користування цим благом (не виняток) і споживання цього блага ще одним додатковим членом групи не веде до зниження корисності цього блага (неконкурентність). Мансур Олсон в зв'язку з цим пише: «Якщо учасники великої групи раціональним чином намагаються максимізувати свою індивідуальний добробут, вони не стануть докладати ніяких зусиль для досягнення загально групових цілей до тих пір, поки на них не буде вчинено тиск або кожному з них не буде запропонований індивідуальний мотив до подібного дії, який не збігається із загальним інтересом групи, мотив, що реалізовується за умови, що члени групи візьмуть на себе частину витрат по досягненню спільної мети »(Олсон, 1995, с. 2). Звідси, вже згадана «проблема зайця», або «безбілетника» і проблема «експлуатації сильних слабкими», коли витрати по виробництву колективного чи суспільного блага беруть на себе найбільш сильні члени спільноти.
По-третє, політична боротьба за виграш робить політику подібній грі з двома і більше учасниками з нульовою та ненульовою сумою. Гра ця здійснюється індивідами і об'єднаннями індивідів і може бути описана за допомогою теорії ігор. Розроблена в 40-і роки Дж. фон Нейманом і О. Моргенштерном стосовно до економічного поведінки (Нейман, Моргенштерн, 1970), в 50-і роки вона починає проникати і в політичну науку. Серед найбільш ранніх спроб застосування теорії ігор в політичній науці слід назвати роботу Ллойда Шаплен та Мартіна Шубіка «Метод оцінки розподілу влади в системі комітетів», опубліковану в American Political Science Review в 1954 р. (Shapley, Shudik, 1954). З цього періоду теорія ігор починає активно застосовуватися при дослідженні голосування, влади, дипломатії, переговорів та угод, формування коаліцій і логроллінга. Фактично, теорія ігор виступила продовженням і / або математичним оформленням теорії раціонального вибору. Ось як описує значення теорії ігор для політичної науки один з відомих фахівців у цій галузі Вільям Райкер (Riker, 1992, р. 209 - 211): «Я був вражений різними якостями теорії ігор, які відповідали традиції політичної науки. Однією з ознак був її безкомпромісний раціоналізм. Хоча він був нормативним в тому сенсі, що теоретик мав справу з уже визначеними виборами з целеоріентірованним раціональним виборцем, але тут не було причини вводити інстинктивну, безглузду звичку, несвідоме саморуйнуючої бажання або деяку метафізичну і екзогенну волю. Швидше теорія ігор аналізувала соціальні результати в термінах взаємодії учасників, кожен з яких розраховує досягти деякої їм самим визначеної мети ... Другим якістю теорії ігор був її акцент на вільний вибір. Хоча детермінізм є дуже старою ідеєю, але він розцвів знову в XIX і XX століттях ... Теорія ігор, проте, допускала вільний вибір. Вона говорила про те, що учасники, знаючи свої власні переваги, оцінюють те, як альтернативні стратегії могли б задовольняти ці переваги перед обличчям подібного розрахунку опонентів ... Детерміністські допущення ... гарантували регулярність поведінки і, таким чином, дозволяли узагальнення. Передумова вільної волі, з іншого боку, мабуть передбачає випадкове поводження, яке цілком ігнорує узагальнення ... Теорія ігор пропонує вихід з цієї дилеми, комбінуючи можливість узагальнення та вільної волі ... [Наступний] ознака теорії ігор був, я вважаю, найбільш важливим внеском у політичну науку. Він дозволив робити узагальнення щодо людського вибору способом, який допускає більш-менш точну детермінацію форми людських цілей в особливих соціальних обставин »(виділено мною. - Л.С.).
По-четверте, політичний обмін між індивідами грунтується на ідеї первісного консенсусу щодо вільних і рівних індивідів. Основою консенсусу (або конституції) виступає «одностайність» з приводу деяких загальних мета-правил, що регулюють відносини обміну. Цим самим у теорію раціонального вибору вноситься ідея деякої первісної самими індивідами встановленій домовленості про умови раціонального вибору при прийнятті колективних рішень. Таке розуміння умов політичного обміну виникає з спроби дослідників Вірджинської школи перенести акцент на проблему згоди щодо процедури вирішення конфлікту переваг, якщо неможливо побудувати функцію добробуту, яка включала б переваги всіх індивідів (Швер, 1997, с. 49). Політика, таким чином, представляє собою обмін між індивідами в обрамленні політичних інститутів, основою яких виступає початковий консенсус.
Підстави нормативного підходу були закладені елементами державної теорії, запропонованої в 1896 р. Кнут Віксель в його роботі «Нові принципи справедливого оподаткування» (Wicksell, 1967), в якій він розробив своє особливе правило для вироблення рішення в політиці: правило одностайності. Джеймс Б'юкенен використовував правило одностайності для вироблення своєї контрактуальной теорії держави, спрямованої проти концепції держави загального добробуту (Buchanan, 1987; Б'юкенен, Таллок, 1997). Дана теорія, по-перше, бачить причину загрози добробуту і економічних прав не в недоліках ринку, які намагаються виправити через експансію держави, а в недоліках політики, політичного ринку, у розриві між звичайними громадянами і державою при виробництві суспільних рішень, по-друге, обґрунтовує необхідність створення політичних правил, виходячи з якогось початкового угоди між громадянами, первісною конституції, по-третє, застосовує етичний критерій до оцінки ефективності держави: «Ні критерію для прямої оцінки політики, - стверджує Б'юкенен. - Непряма оцінка може бути заснована на деякому вимірі ступеня, в якій політичний процес полегшує переклад виражених індивідуальних переваг у видимі політичні результати. Фокусом оцінного Уваги стає сам процес на противагу державним цілям і кінцевим установкам »(Buchanan, 1987, р. 339). При цьому консенсус і виникають політичні інститути (правила політичної гри) створюються самими індивідами при тому, що індивіди як рівні і вільні істоти, «отримують» свої рівні і вільні права при встановленні консенсусу. Коулмен у зв'язку з цим пише: «Відповідна позиція для розгляду проблеми не полягає в тому, щоб" зайняти перспективу філософії природних прав ", але скоріше вважати, що права виникають разом з консенсусом і не існують у відсутності консенсусу. Права не властиві індивідам, але виникають тільки через консенсус; також консенсус сам потребує допомоги індивідів »(Coleman, 1990, р. 333-334).
Яке ж застосування знайшла теорія раціонального вибору в політичній науці та порівняльної політології? Розглянемо ряд заслуговуючи уваги тем: теорема «неможливості» Ерроу, принцип «медіанного виборця», формування коаліцій, розподіл влади, теорія «півотальной» політики, теорія ігор.