12.4. Федералізм і політичні режими

Політичний режим як система методів здійснення політичної влади в державі та умов, що забезпечують свободу і права людини, не жорстко корелює з формою державного устрою. Теоретично федерація повинна створювати більше умов для демократичного і менше для авторитарного режиму: «З кінця вісімнадцятого сторіччя до сьогоднішнього дня від імені федералізму робилися два основних політичних заяви. Перше стверджує, що федералізм забезпечує більшість сприятливих урядових установлень для примирення конкуруючих політичних благ великих і малих республік. Друге підкреслюючи ¬ ет його роль у запобіганні концентрації урядової влади й забезпеченні доступу громадськості до прийняття урядових рішень »(Beam, Conlan, Walker, 1983, p. 253). Разом з тим, практика свідчить, що політичний режим, встановлений у федеративних державах, може бути різним (див. табл. 6).

Таблиця 6

Свобода і демократія у федеративних державах *

		Класифікація країн «Домом свободи »в 1999-2000 рр..	Рівень демократії, індекс демократизації Ванханена, 1988 р.	Класифікація країн за типом режиму (рівнем свободи і індексом гуманітарного розвитку) Дайамонд, 1990
1		2	3	4
Аргентина		вільна	24,1	Конкурентний, плюралістичний, частково інституціалізованих
Австралія		вільна	30,9	Ліберальна демократія
Австрия		вільна	36,5	Ліберальна демократія
Бельгия		вільна	44,7	Ліберальна демократія
Бразилія		частково вільна	7,8	Конкурентний, частково неліберальний
Венесуела		частково вільна	18,7	Конкурентний, плюралістичний, частково інституціалізованих
Німеччина	вільна		39,1		Конкурентный, плюралистический, частично институциализированный
Індія	вільна		16,2		Конкурентний, частково неліберальний
Іспанія	вільна		28,9		Ліберальна демократія
Канада	вільна		28,8		Ліберальна демократія
Коморські Острови	частково вільна		0,3		Відсутність конкуренції, частково плюралістичний
Малайзія	частково вільна		12,3		Полу конкурентний, частково плюралістичний
Мексіка	частково вільна		14,8		Полу конкурентний, частково плюралістичний
Мікронезія	вільна		--------		---------
Нігерія	частково вільна		0		Відсутність конкуренції, частково плюралістичний
ОАЭ	невільна		0		Гегемоністські держава, частково відкритий
Пакистан	невільна		12,2		Полуконкурентний, частково плюралістичний
Росія	Частково вільна		--------		--------------
Сент-Кітс і Невіс	вільна		--------		Ліберальна демократія
США	вільна		16,7		Ліберальна демократія
Танзанія	частково вільна		1,0		Гегемоністські держава, частково відкритий
Ефіопія	частково вільна		0		Гегемоністські держава, закритий
Швейцарія	вільна		22,9		Ліберальна демократія
Югославія	частково вільна		-------		-------
ПАР	вільна		2,8		Полуконкурентний, частково плюралістичний

*Джерело: Данные «Дома свободы» взяты с Интернет-страницы этой организации: http//www.freedomhouse.org; Diamond, 1992, p. 128—130; Vanhanen, 1989. P. 27-29.

Федеративні держави, як видно з таблиці, характеризуються різними типами політичних режимів, рівнем демократії і свободи. Часткове неспівпадання оцінок (наприклад, ПАР, Ефіопія, Пакистан) можна віднести на рахунок різних періодів вимірювання (Ефіопія з середини 90-х років змінюється і відносно свого політичного режиму і щодо форми державного устрою), а також особливістю вимірювальної техніки (див. главу про індекси демократії). Звичайно, на характер політичного режиму впливають безліч факторів: рівень економі-чного розвитку, соціальна диференціація, нерівність, історичні традиції і т.д. Федеративний устрій створює умови для більшої свободи, демократії, участі, але ці умови самі по собі не можуть достатньо чітко визначати необхідність демократичного режиму. Як підкреслював свого часу Вільям Райкер, «місцеве самоврядування і особиста свобода можуть обидва співіснувати з високо централізованим унітарною правлінням у Великобританії, а диктатура Варгаса у Бразилії може співіснувати з федералізмом» (Riker, 1964, р. 140). Порівняння демократичних політичних систем також показує, що федеративні держави не відрізняються великим рівнем демократичності в порівнянні з унітарними. Можна, однак, сказати, що там, де країни мають глибокі культурні, етнічні або соціально-територіальні відмінності, більш демократичною буде федеративний устрій, а не унітарна. Саме воно дозволяє вирішити проблему з'єднання єдності і різноманітності в рамках однієї держави.

Не випадковий був перехід до федеративного устрою за конституцією і по суті в таких державах, як Бельгія, Іспанія, ПАР. У цьому ж направ ¬ лення розвивається державне будівництво в Великобританії і в Італії. Федералізм історично сприяв зміцненню демократії, сьогодні він так само створює для неї більше умов і сприяє її збереженню в традиційних демократіях, що зазнають тиск міжнаціональних або міжкультурних відмінностей. Принцип федералізму все більш приймається як основа побудови нової Європи, яка об'єднує різні культурно-історичні і національні спільності. Глобалізація робить федералізм привабливим для багатьох політичних рухів. Разом з тим, федералізм як принцип об'єднання державно-політичних утворень знаходиться під пресом нових проблем. З одного боку, федералізм, створюючи умови для розвитку територій і груп, сприяє поглибленню кризи сучасної національної держави, породжуючи сепаратизм і диференціацію. Правда, деякі дослідники підкреслюють, що «патологія федералізму» швидше пов'язана з особливими формами організації тих федеральних держав, в яких сепаратизм, диференціація і поляризація проявилися з особливою силою, а не з федералізмом як таким (Watts, 1999, р. 109). З іншого боку, відзначається таке явище, як регіоналізація, яке змінює картину взаємовідносин держави і територій в сучасному світі. Як пише Майкл Кітінг, «те, що ці нові територіальні руху мають спільного, полягає в їх моделі дії, яке більше не стикується з державою. Старі дуалістичні ставлення держави до регіону, які лежали в основі старих форм територіального управління, заміщуються більш складною потрійний залежністю, в якій регіон повинен ставитися до держави, міжнародному ринку і розвивається європейського порядку, хоча і не виключно до Європейського союзу »(Keating, 1999, 75). У цьому сенсі «асиметричне правління» виступає відповіддю на нові виклики, перед якими поставлені сучасні держави, які відчувають територіальні напруги. Мабуть, недооцінка цієї обставини заважає глянути по-іншому на сформований федералізм в Росії з його асиметричністю суб'єктів федерації, особливо щодо повноважень розвитку зовнішніх відносин.

Сучасні федерації хоч і не належать до пріоритетних темами у порівняльної політології, тим не менше все більш і більш привертають увагу дослідників. Воно викликане цілком зрозумілими причинами: зростанням нових територіальних і національних рухів, загрозою сепаратизму і новим регіону л ізмом. Теорія федералізму, що базується на концепції дуального держави, се ¬ годні піддається модифікації. У цьому відношенні порівняльний аналіз дозволяє створити стійку базу для нових узагальнень і теоретичних моделей. Російська Федерація відчуває вплив світових тенденцій, без урахування яких навряд чи можлива ефективна федеральна політика як у центрі, так і на місцях.