6.8. Інституційна модель «інтегративної демократії»

Зазначений раніше інтерес до ролі інститутів у політичному процесі виразився не тільки в переосмисленні місця інституціонального чинника, але й самого поняття інституту. Незважаючи на те, що часто інституційний підхід до дослідження демократії базується на колишніх легалістскіх чи структурно-функціональних моделях, а також на теорії раціонального вибору, в політичній науці і в адміністративних дослідженнях ряд вчених не наголоси кивають значення такої інституціональної моделі демократії, котра близька до комунітарні, а не ліберальним її інтерпретацій. Комунітарні модель представлена в так званому соціально-історичному інституціоналізмі (Steinmo, Thelen and Longstreth, 1992; March and Olsen, 1989), який ближче до інтерпретатівной порівняльної політології. Інституційна модель «інтегральної демократії» спирається на ідею відмінності між агрегативно і інтегративним політичними процесами.

У традиції теорії агрегації, як пишуть Джеймс Марч і Йохан , «народ» визначається як збори індивідів, визначенийних як громадяни; в традиції теорії інтеграції "народ" визначаєтьсяється як група, яка має свою історію і майбутнє. У агрегативно процесі воля народу розкривається через політичні кампанії і «торговельну угоду» між раціональними громадянами, кожен з яких переслідує власний інтерес, чинену в межах набору управлінських правил при правлінні більшості. У інтег-тивно процесі воля народу розкривається за допомогою дискусії між раціональними громадянами і правителями, в якій катуються знайти спільне благо в контексті поділюваних соціальних цінностей.

Агрегативні теорії в цілому припускають порядок, за основу на раціональності та обміні. Інтегративні теорії в цілому пропанують порядок, заснований на історії, обов'язоку і розумі (March and Olsen, 1989, p. 118).

«Інтегративна демократія» включає дві основні концептуальні частини: концепцію прав та ідею дискусії в пошуках загального блага.

Концепція прав тут відрізняється від інструментального розуміння прав людини, коли права є лише раціонально прийняття тими додатковими умовами укладання вигідної політичної угоди. Самі права тут втрачають свою цінність і розглядаються як інструмент для досягнення чогось іншого: вони не виступают умовою оцінки політичних інститутів. Навпаки, при «інтегративної демократії» права людини є самоцінністю і служать оцінці політичних інститутів. Вони є ключовими елементами системи соціально-політичних вірувань і переконань , є вираженням людської єдності, загальної гідності і гуманізму. Марч і Олсен виділяють три основні відношення до прав людини в «інтегративної демократії»: по-перше, права людини непорушні, тобто повинні бути гарантовані незважаючи ні на що, по-друге, права людини є невідчужуваними, тобто одного разу уста що встановлені, вони не можуть бути ліквідовані, по-третє, права видозмінюються більше за допомогою інтерпретації, а не через перегляд законів, тобто вони є частиною фундаментального права (ibid, р. 126). (Слід в дужках сказати, що ставлення до прав людини в комунітаризмі іноді відрізняється від представленого тут погляду. Наприклад, один з відомих теоретиків комунітаризму Майкл Сан-справ вважає, що концепція самоцінності прав людини веде до пріорітету їх над благом і є суттєвою рисою індівідуалістичною концепцію лібералізму (Sandel, 1992, р. 13-14)).

Ідея дискусії в пошуках загального блага є важливою частиною інституціоналізованої концепції демократії та легітимації комунітарного способу вирішення виникаючих в суспільстві конфліктами. Інтегративні концепції розглядають конфлікт інтересів як основу для дискусії і авторитетного рішення; вони керуються логікою єдності, а не угоди. У цьому відношенні «ідея інституту як втілення та інструменту спільноти (community), або демократичного порядку як конституційної системи, є важливим аспектом інституціональної думки» (March and Olsen, 1989, p. 126-127). Якщо політичні інститути посилюють загальні цінності спільноти, вони повинні бути прийняті. У цьому відношенні важливими питаннями є компетентність учасників політичного процесу та їх інтегрованість до спільноти. Компетентність включає не тільки знання, а й мудрість, яка пов'язана з глибоким відчуттям потреб і можливостей спільноти. Інтегрованість означає, що громадяни та цивільні службовці діють в відповідно із загальним благом, яке не може бути підірвана лич ¬ вими амбіціями і устремліннями. Діяльність інститутів в «інтегрірованной демократії» пов'язана з громадянською освітою та організацією громадянської участі.