14.5. Партії та виборчі системи (закони Дюверже)

У розділі про партії вже було багато сказано про взаємодію між партійними та виборчими системами. Тут ми звернемо увагу лише на частину цієї теми - закони Дюверже, тим більше що вони активно дискутувалися в літературі (Leys, 1969; Benzel, Sanders, 1979; Riker, 1986; Moser, 1999).

Так звані «закони Дюверже» вперше були сформулювані в 1945 р. на конференції в Університеті Бордо Морісом Дюверже і стосувалися взаємодії електоральних і партійних сис ¬ тем. У виданні його книги «Конституційне право і політичні інститути» 1955 р. ці закони звучать таким чином: «(1) Про порційно представництво схильне вести до формування багатьох незалежних партій .., (2) мажоритарна система в два тури схильна вести до формування багатьох партій, які пов'язані один з одним .., (3) правило плюрально ™ схильне виробляти двопартійну систему »(Duverger, 1955, р. 113). Сформульованні як соціологічні закони, вони відразу ж викликали бурхливу полеміку серед політологів і соціологів. Пізніше Дюверже зазначав, що полеміка часто грунтувалася на не зовсім вірною інтерпретації його тверджень, які з'явилися результатом його власних приблизно і неточних формулювань (Duverger, 1986, р. 69), але не заперечував значимості постановки питання про подібну зв'язку. Ще в 1960 р. він писав: «Взаємозв'язок між електоральними правилами і партійними системами не є механічною і автоматичною: Особливий електоральний режим не необхідно виробляє особливу партійну систему; він просто підсилює тиск у напрямку до цієї системи; він є сила, яка діє серед різних інших сил, частина з яких ведуть у протилежному напрямі »(ibid, p. 71). Тим не менш, закони Дюверже були серед тих небагатьох узагальнень в рамках порівняльної політології, які претендовалі на статус соціологічно точних узагальнень і які могли б бути емпірично підтвердженим.

Дуглас Раї спробував перевірити запропоновані Дюверже емпі ¬ рические узагальнення. Особливу увагу їм було звернено на предположення про те, що плюральним система веде до двопартійної системи. З дії даного закону випадали Канада та Індія, де існували плюральні виборчі системи, але було більш ніж дві політичні партії. Раї вивчив 121 вибори в 20 країнах, у 30 випадках використовувалися правила плюрально ™ і сім з них торкалась Канади, де десять відсотків голосів завжди віддавалися третім партіям. Пояснення виключенню Канади з дії закону було дано таке. У Канаді існують значні місцеві партії, які розвинулися у зв'язку з децентралізацією управління та можливістю активної діяльності на місцевому рівні. Ці партії якраз і складають «третю силу» на національному рівні. На цій основі Раї переформулював відповідний закон Дюверже наступним чином: «Плюральний формула завжди пов'язана з двохпартійної конкуренцією за винятком випадків, коли існують сильні місцеві партії меншості» (Rae, 1971, р. 95).

Багато уваги дії законів Дюверже приділив Вільям Рай-кер (Riker, 1982, 1986). Описуючи дію закону зв'язку плюральної системи виборів з наявністю двох партій, він підкреслював, що цей висновок базується на теорії раціональної поведінки і даних XIX ст. Теорія раціонального вибору тут включається предпоскою раціональної поведінки індивіда, коли він вибирає кандидата з найвищою очікуваної цінністю (вартістю).

В аспекті плю рального голосування це означає, що індивідуальний вибір не бере в розрахунок третю партію і, таким чином, стабілізує двох-партійну систему. Він запропонував наступну версію закону: «Правила плюральним виборів викликають і встановлюють двухпар ¬тійній конкуренцію, за винятком країн, де треті партії на національному рівні є тривалий час однієї з двох пар ¬ тий на місцевому рівні, і країн, де одна партія серед деяких майже завжди є переможцем на виборах в сенсі парадоксу Кондорсе »(Riker, 1986, р. 32).Вивчення виборчих систем у порівняльній політології не обмежується вишеобозначенние темами. Однак описані тут сюжети дозволяють сформувати деяке загальне представле ня про основні проблеми електоральної компаративістики. Акцент на вимірі виборчих систем, який до цих пір супровод ¬ жують цю галузь порівняльних досліджень, визначається як зручністю в цьому сенсі самого об'єкта дослідження, так і емпіричними орієнтованої установкою дослідника-компаративіста, що намагається удосконалити методику і техніку політичного аналізу. Вивчення демократії сьогодні продовжує традицію політичної науки - розглядати електоральний процес як важлива частина демократичного процесу.