8. Умови демократії

Тема обумовленості демократії різноманітними чинниками зовнішньої по відношенню до неї середовища з'явилася у порівняльній політології в другій половині 50-х років, а потім органічно увійшла в теорію модернізації в 60-ті й наступні роки. Незважаючи на критику теорії модернізації сьогодні за її западоцентризма при процесі становлення сучасної демократичної системи і акцент на раціоналізації як основному процесі консолідації демократії (Ruttan, 1991; Bartlet, 1996), проблема умов демократії не втратила свого значення і привертає увагу багатьох дослідників. Один з головних ініціаторів розробки цієї проблематіці Сеймур Ліпсет, стаття якого в 1959 р. визначила дослідницькі напрями, вже в 1993 р. писав про відродження і розвитку проблематики умов демократії в зв'язку з новими процесами в політичному світі в 80 -90-ті роки (Lipset, 1959, 1994). Визнанню значущості вивчення факторів демократії і демократізаціі в порівняльній політології служать робота, видана на честь Ліпсета в 1992 р. (Marks, Diamond, 1992), і багато інших публікації (Rueschmeyer, Stephens and Stephens, 1992; Burkhart, Lewis-Beck, 1994; Ades, 1995; Haggard, Kaufman, 1995; Muller, 1995; Hughes, 1997 та ін.)

8.1. Концепція умов демократизації Ліпсета

Особливістю досліджень обумовленості демократії являє їх націленість на підтвердження загальних теоретичних гіпотез про детермінації демократії рівнем економічного розвитку, соціально-структурними параметрами, рівнем освіти і культури, міжнародними чинниками, релігійної диференціацією або гомогенізаціей населення та іншими умовами. При цьому емпірічний аналіз зв'язку включає в себе як кількісний, так і якісний аспекти. Перш ніж викладати сучасний стан в області вивчення умов демократії, звернемо увагу на статтю Ліпсета 1959 Вона цікава для нас з багатьох міркувань.

По-перше, Ліпсет ставив проблему обумовленості демократії як проблему корелятивні, а не каузальності, тобто виділені їм соціально-економічні умови (добробут, урбанізація, індустріалізація, освіта) розглядалися як фактори, сприяє виникненню демократії, а чи не потребують її. Він писав, що вкрай висока кореляція між такими аспектами провин, як дохід, освіта, релігія, з одного боку, та демократний, з іншого, не може бути свідченням обов'язковості вплинення демократії в силу відомої автономності політичної системи та її залежно від суми конкретно історичних умов (Lipset, / 1959 / 1969, р. 154). По-друге, тоді проблема взаємозв'язку демократії та соціально-економічних умов вирішувалася, виходячи з передумови лінійної залежності, за якої зростання показників добробуту, урбанізації та індустріалізації сприяють зростанню демократичності системи. По-третє, особливу увагу Ліпсет звертав на стабільність політичної системи і її соціально-економічних умов. Його аналіз включав зіставлення показників соціально-економічного розвитку з характеристиками політичних систем виділених їм груп країн: європейські та англо-говорять країни зі стабільною демократією, європейські та англо-говорять країни з нестабільною демократією і диктатурою, латиноамериканські країни з демократією і нестабільної диктатури, латиноамериканські країни зі стабільною диктатурою. Окрім соціально-економічних умов, за Ліпсета, на стабілізацію демократичної системи впливали її ефективність і легітимність. Під ефективністю політичної системи він розумів результат її діяльності, який би задовольняв основним перевагам громадян і владних груп, здатних поставити систему під загрозу. Під легітимністю він розумів здатність політичної системи стверджувати віру в те, що існуючі політичні інститути найбільш придатні для суспільства. Легітимність, з одного боку, виступала умовою подолання криз ефективності, а з іншого, будучи результатом дозволу історичних протиріч між соціальними силами, проблематизувати саму демократію в залежності від обраного шляху досягнення згоди. По-п'яте, Ліпсет стверджував, що вивчення умов демократії не може керуватися ні редукціоністскіе підходом, ні «ідеально-типової» методологією. Не можна зводити безліч умов демократії до якогось одного суттєвого фактору, але й не можна вважати, що демократія є абстракцією і не має необхідного зв'язку з різноманітними якостями складних соціальних систем. У його дослідженні методологічної передумовою виступила ідея про многоваріатівной зв'язку демократії з її умовами, а також ідея про многоваріатівних наслідки встановлення демократичних політичних систем.

У наступні десятиліття порівняльних досліджень демократії багато ідей Ліпсета отримали розвиток, частина з них була скоректована, деякі відкинуті. Але незмінною залишалася установка на принципову можливість виявити кореляційні, а може бути, і каузальні, зв'язку та тенденції у взаімовідносин демократичної системи з навколишнім середовищем. Кожен дослідник намагався внести свій оригінальний внесок в розвиток теми, кожен новий етап народжував свої каузальні і кореляційні моделі. Якщо спробувати підсумувати якимось образом весь накопичений матеріал, то основний висновок буде полягати в наступному досить простому твердженні: «Демократія є як результатом розвитку сучасного суспільства, соціальних, культурних, міжнародних і т.д. умов, так і важливим чинником утвердження сучасності ». Порівняльна політологія емпірично обгрунтувала зазначені взаємозв'язку в якості довгострокової тенденції. Інше питання, що тема демократії проблематизувати сьогодні постмодернізмом і постструктуралізмом, критичної теорією суспільства, синергетичним напрямком у суспільних науках, фемінізмом, комунітаризмом, але, тут ми маємо справу з критикою «нестачі демократії», ніж критикою демократії по суті. З іншого боку, звичайно ж ми спостерігаємо і деяку модифікацію демократичної теорії, яка відбувається під впливом нових процесів у розвитку політичних систем у 80-90-ті роки (Dahl, 1989; Badie, 1989; Marsh, 1995; Marien, 1996; Bartlet , 1996; Diamond, 2000).