4.6. Ефективність політичних мереж

Оцінка ефективності політики і управління за допомогою політичних мереж може здійснюватися різними шляхами По-перше, взаємини держави та різних груп інтересів більш ефективно налагоджуються за допомогою політичних мереж так як останні знижують витрати на ведення переговорів у порівнянні з ринком або ієрархією в силу довіри, що виникає між учасниками мереж . Як пише Ендрю Хіндмуур, «ринки та ієрархії сприяють виникненню довіри через інституційні гарантії. Працівники готові працювати на роботодавця так як вони вірять, що їхня праця буде оплачена, і вони поміщають свою довіру не в персональну інтегрованість з роботодавцем а в дієвість юридичної системи, яка закріплює їх угоду. Ні ринки, ні ієрархії не здатні забезпечити гарантій достатніх для довіри між урядом і групами тиску »(Hmdmoor, 1998, р. 34). Можливість довіри виникає саме в політичних мережах, відносини в яких втілюють довіру в силу багатьох причин соціального порядку, пов'язаного з формуванням мережі за типом політичної спільноти. Мабуть можна було б сказати, що довіра виникає в результаті соціального конструювання в процесі формування мережі. По-друге, ефективність політичних мереж досягається внутрішніми умовами взаємодії їх членів. Спеціальне дослідження, проведене Брінтона Мілвордом і Кейтом Прованом, показало, що мережева ефективність залежить від низки причин (Milward, Provan, 1998,

- Мережева ефективність буде найвищою, коли мережа інтегрована, але тільки коли інтеграція централізована навколо владного ключового агента. Ця структура полегшує як інтеграцію, так і координацію і є відносно дієвою.

- Мережева ефективність буде найвищою, коли механізми фінансового контролю держави є прямими, а не фрагментованими або опосередкованими.

- Мережева ефективність є найбільш вірогідною в багатому ресурсами оточенні і є щонайменше імовірною в небагатому ресурсами оточенні. Проте, одна ресурсне багатство не створить ефективну мережу, ресурсний недолік не означає неефективну мережу (тобто інші фактори більш значущі).

- Мережева ефективність буде найвищою за умов загальної мережевої стабільності, хоча стабільність не є достатньою умовою для ефективності. Цей взаємозв'язок буде найбільшою, коли мережа добре оснащена, контролюється центром і забезпечується безпосередньо.

4.7. Порівняльне вивчення політичних мереж

У порівняльній політології вивчення політичних мереж почалося відносно недавно. Аналіз політичних мереж супроводжувався також вивченням можливостей використання мережевого підходу в порівняльних дослідженнях політики. Зазначимо в цьому відношенні роботи Дж.Фейка (Feick, 1992) і А.Уіндхоффа-Херітьера (Wind-hoff-Heritier, 1993). У цілому порівняльне вивчення політичних мереж стосується насамперед різних напрямків публічної політики, а, відповідно, взаємодії держави та інститутів громадянського суспільства, що беруть участь у виробництві політичних рішень і обмінюються ресурсами для цього. Теорія політичних мереж як теорія «посередництва інтересів» застосовується для аналізу «окремих випадків», наприклад, політичних мереж у Великобританії (Rhodes, 1990; March, Rhodes, 1992), політичних еліт в США (Moore, 1979); використовується цей підхід при вивченні Західної Європи, США і Японії (Atkinson, Coleman, 1989; Knoke, Pappi, 1991; Smith, 1993; Knoke, Pappi, Broadbent, Tsujinaka, 1996; John, Cole, 2000), Латинської Америки (Sikkink, 1993; Betancourt, 1997 ).

Особливе значення мережевий підхід набуває при дослідженні міжнародних відносин і формуються управлінських, структур в об'єднаній Європі (Peterson, 1992; Kassim, 1994; Borzel, 1997), хоча загальна європейська політика і ставить під питання порівняльні дослідження, як вважає Саймон Хікс (Hix, 1994 ).

Політичні мережі у Великобританії. Проілюструємо можливості мережевого підходу при вивченні аграрної політики у Великобританії. Як стверджує Мартін Сміт, взаємини між Міністерством сільського господарства, рибальства і продуктів харчування (Ministry of Agriculture, Fisheries, and Food) і Національною спілкою фермерів (National Farmers * Union) традиційно розглядалися в аспекті корпоратистский політики, тоді як насправді вони можуть бути описані у вигляді моделі «політичної комуни» (policy community) (Smith, 1992, p. 27). Панівним стилем вироблення політики у Великобританії є стиль консультації з легітимізувати зовнішніми групами, які часто прагнуть до невеликої коригування політики у вигляді звичайних не публічних відносин з державними службовцями, хто пов'язаний з відповідною галуззю політики. Сміт виділяє наступні основні характеристики мережі в аграрній політиці.

По-перше, сільськогосподарська політична комуна є високо інтегрованою. Вона має обмежене число членів, які поділяють спільні інтереси, вона має обмежену горизонтальну структуру і сильно ізольована від інших мереж. Хоча в даному виді мережі не дістає вертикальної взаємозалежності, відсутність субцентральних адміністративних одиниць результіруєтся в ресурсах, розподілених між Міністерством, яке розробляє політику і проводить її, і союзом фермерів, який може забезпечувати інформацію, співпрацю та допомогу у здійсненні політики.

По-друге, дана мережа характеризується ідеологічною структурою, яка представляє собою панівний набір переконань, поділюваних членами сільськогосподарської політичної комуни. Уряд, чиновники, міністри і представники союзу фермерів переконані, що держава повинна втручатися у справи галузі, забезпечувати цінову підтримку та сприяти зростанню виробництва. Отже, проблеми, з якими стикаються члени мережі, не відносяться до того, потрібно чи ні піднімати ціни і виробництво, а наскільки вони можуть бути підняті.

По-третє, важливим засобом виключення небажаних груп з політичної комуни є її інституційні структури. Виділяються чотири основні інституційні структури: 1) Міністерство, яке є центром вироблення сільськогосподарської політики і володіє всіма необхідними для цього повноваженнями; воно зацікавлене в підтриманні хороших відносин з фермерами і в зростанні сільськогосподарських фінансів. 2) До того, як Великобританія стала членом Європейського Співтовариства (ЄС), важливою інституціональної структурою було Щорічне обстеження стану в сільському господарстві, яке визначало рівень цін на сільгосппродукція на поточний рік. 3) У структурному відношенні виділяються «правила гри», що визначали, які групи можуть мати доступ в дану політичну комуну. 4) Четвертий структурний компонент мережі був сформований після вступу Великої Британії в ЄС. Він включає Раду міністрів сільського господарства та Генеральний директорат VI Комітету ЄС. Ці структури справляють істотний вплив на цінову національну політику у Великобританії.

По-четверте, ознакою сільськогосподарської мережі типу «комуни» є те, що вона має як би два кола - основну і вторинну комуни. Основна комуна включає групи, які залучені в щоденне дію з вироблення та проведення сільськогосподарської політики. Вторинну комуну складають групи, які мають доступ до Міністерства тільки тоді, коли розглядаються спеціальні питання. Наприклад, Національна спілка фермерів постійно бере участь в сільськогосподарській політиці, тоді як інші організації - Асоціація землевласників або Національний союз сільськогосподарських та залучених робітників - беруть участь від випадку до випадку.

Мережа з вироблення та проведення сільськогосподарської політики у Великобританії, таким чином, є досить тісній політичній комуною, побудованої на поділюваної її членами ідеології. Вона виключає багато інших груп з впливу на сільськогосподарську політику. Як підкреслює Сміт, «існування тісній політичній комуни з обмеженою участю створює безліч переваг для уряду. Вона дозволяє підвищувати рівень державної автономії, створюючи для нього можливість втручатися в нові галузі політики. Так як держава вирішує, якою має бути сільськогосподарська політика, йому легше досягти своїх цілей в кооперації з фермерами. Більш того, в про ¬ веденні сільськогосподарської політики легше мати справу з однією групою, ніж з багатьма »(ibid, p. 34 - 35). Незважаючи на те, що в 80-ті роки дана політична мережа зустрілася з новими проблемами (поява нових груп, що намагаються впливати активно на сільськогосподарську політику - екологісти, споживачі сільгосппродукції), тим не менш її основні параметри залишилися без змін, а політика формувалася і проводилася у створених цією мережею умовах.

Порівняння мереж на рівні місцевої політики у Великобританії та Франції. Робота Пітера Джона і Елістер Коула (John, Cole, 2000) цікава в тому відношенні, що використання мережевого підходу при вивченні місцевої політики у Великобританії та Франції будується за законами класичного порівняльного дослідження. Рід Родес у своїй статті 1990 писав, що «крос-національні дослідження не можуть припускати, що національні відмінності є значимими. Більш важливими могли б бути секторальні відмінності »(Rhodes, 1990, р. 312). Що впливає більше на політику: національні інститути, право, конвенціональні норми або особливості сектору, до якої політика належить, - існуючі там групи, неформальні відносини, економічне становище, технологічні зміни? Це питання і цікавить авторів проведеного дослідження, присвяченого місцевій політиці в двох країнах.

В якості залежних змінних Джон і Коул виділяють елементи політичних мереж (членство, структура, продуктивність, зміни). Мережеве членство означає композицію мережі і зазвичай включає політиків, бюрократів, представників бізнесу, але в різних пропорціях. Мережева структура може бути закритою або відкритою, тобто включати невелику кількість ключових фігур, хто переважає в процесі формування політики, або складатися з більш широкого набору учасників. Мережева продуктивність може бути вищою або нижчою в залежності від бажання учасників мережі взаємодіяти для досягнення спільної мети. Чи будуть учасники взаємодіяти залежить від інституційних традицій і намірів, які виростають з природи сектора політики та / або політичної культури. Мережеві зміни визначаються характером управлінських відносин у мережах. У противагу державному управлінню мережеве керівництво (governance) менш статичне; змінюються мережеве членство, структура, здатність відповідати на нові обставини і адаптація до нових інституціональним відмінностей.

Незалежні змінні обрані авторами, виходячи з найбільшого контрасту між двома країнами. Тут використана стратегія порівняльного аналізу найбільш розрізняються систем. Серед незалежних змінних відзначені інститути (британська і французька системи відносин центру і місць при виробленні політики), сектора (місцева економіка і середню освіту) і місцеві території (Лідс і Саусхемптон у Великобританії та Лілль і Ренн у Франції). Як пишуть Джон і Коул, «якщо порівняння восьми мереж виявить подібності щодо однієї незалежної змінної, тоді висновок буде полягати в тому, що ця змінна має значення, як протилежний або додатковою до інших змінних. І навпаки, якщо порівняння покаже відмінності між подібними випадками, то висновок буде такою, що інші незалежні змінні служать поясненню мереж »(John, Cole, 2000, p. 255).

Для дослідження були сформульовані три основні гіпотези:

(1) варіації у структурі та функціонуванні мереж більше залежать від змісту секторів політики - економіки та освіти, ніж від інституційного устрою або особливостей територій;

(2) варіації у структурі та функціонуванні мереж можуть бути пояснені в основному пристроєм французьких політичних інститутів, а не особливостями секторів політики чи територій, (3) варіації у структурі та функціонуванні мереж визначаються особливостями міст, а не характеристиками секторів політики чи інститутів.

Порівняльне дослідження в результаті показало, що існує взаємозалежність між інститутами, секторами і містами, визначальними політичні мережі. Так, для вироблення і здійснення політики в галузі середньої освіти національні традиції є переважаючим фактором, і вони ж визначають характеристики політичного сектору і ступінь інституційних відмінностей. Немає будь-якої однієї єдиної впливає причини формування місцевої політики.

Концепція політичних мереж має глибокі корені в дослідженнях, присвячених взаємодії громадянського суспільства і держави, уряду і груп тиску. Особливо слід відзначити такі напрямки, як плюралістична теорія, корпоративізм, теорія зацікавлених груп, теорія міжорганізаційних відносин. Свій вплив на неї зробив неоінституціоналізм, особливо в його соціологічної версії. Хоча і дана концепція може бути піддана й піддається критиці, тим не менше вона вдало змоделювала альтернативні ринку та ієрархії моделі публічного управління і вироблення політичних рішень, а також взаємодії держави і громадянського суспільства в умовах глобалізації відносин та зростання нестійкості і ризику в суспільному розвитку. Порівняльне вивчення політичних мереж демонструє евристичні можливості мережевого підходу для аналізу структури вироблення сучасної політики і її здійснення на різних рівнях управління і в різних політичних секторах.