Тема 2. Вимірювання і оцінка у фінансовому обліку

підприємства на виробництво І годинника складають: прямі витрати на матеріали — 42 грн., прямі витрати на оплату праці — 51 грн., інші прямі витрати (відрахування на соціальне стра­хування, амортизація основних засобів та нематеріальних ак­тивів) 34 грн., загальновиробничі витрати —38 грн. Отже, нор­мативні витрати на виробництво 1 годинника на підприємстві складають 165 грн. Фактичні витрати на виробництво у звітно­му періоді склали:

— витрати на прямі матеріали - 46 грн.

— прямі витрати на оплату праці - 54 грн.

— інші прямі витрати — 34 грн.

— загальновиробничі витрати - 42 грн.

Фактична собівартість виготовлення годинника - 176 грн.

Наднормативні витрати на виробництво 1 годинника склали 11 грн. їх причиною були здійснені додаткові витрати на виправлення допущеного браку. Ці витрати є непродуктив­ними і не будуть віднесені на собівартість виготовленої про­дукції, яка оприбутковується на склад, а списані на собівартість реалізації. Використання концепції нормативних витрат доз­воляє виключити витрати, обумовлені неефективною діяльні­стю підприємства.

Недоліком оцінки активів за собівартістю є зміна цієї вар­тості з плином часу. Якщо підприємством нагромаджено значні запаси оборотних активів, то з часом їх вартість знижується через псування, зниження ціни, застаріння, неможливість ви­користання на виробництві. Навіть в умовах незмінності цін відбувається їх моральне старіння та фізичне зношення (необоротних активів).

2.3. Оцінка на дату передачі (обміну) активів

Враховуючи зміну вартості активів з плином часу, втрату споживної вартості (корисності), фізичне та моральне старін­ня, здійснюють їх оцінку на дату балансу (на дату складання фінансової звітності). Оцінка на дату балансу є наближеною до ринкової вартості активів, тобто до вартості їх можливого продажу. Часто вона не включає витрат на продаж.

При оцінці оборотних активів на дату балансу викорис­товують правило нижчої оцінки. Його зміст полягає в тому, що

13

ми. Для визначення фактичної собівартості активів використо­вують калькуляцію. Калькуляцію складають за окремими об'єкта-ми обліку в розрізі статей витрат. Процес визначення собівар­тості активу називається калькулюванням. Підприємство може використовувати різні способи калькулювання продукції, робіт, послуг. Усі вони зводяться до відповідної грошової оці­нки об'єктів обліку.

До виробничої собівартості продукції включаються :

— прямі матеріальні витрати;

— прямі витрати на оплату праці;

— інші прямі витрати;

— загальновиробничі витрати.

Перелічені статті калькуляції для цілей управлінського обліку є більш деталізованими. Наприклад, калькуляція со­бівартості продукції містить повний перелік матеріалів, які використовуються, а також їх кількість та вартість, суму вит­рат на оплату праці та на соціальні заходи, суму загальнови-робничих витрат.

Не включаються до собівартості виготовлених підприєм­ством активів витрати, які безпосередньо не можна пов'язати з їх виробництвом. Наприклад, витрати на відсотки за позика­ми, отриманими для придбання матеріалів, витрати на послу­ги банків, витрати управління підприємством, на збут та інші. Такі витрати називаються витратами періоду і списуються у ті періоди, коли фактично вони були здійснені.

Оцінка продукції за нормативними витратами полягає у застосуванні норм витрат на одиницю продукції (робіт, послуг), які встановлюються підприємством, виходячи з нормальних рівнів використання запасів, праці, виробничих потужностей і діючих цін. Нормальні рівні використання активів визнача­ються, виходячи з ринкових цін та умов. До собівартості про­дукції в умовах використання нормативних витрат не відно­сяться продуктивні (надлишкові): перевитрата матеріалів, до­пущений брак, витрати на його виправлення, перевищення їх порівняно з середньоринковими. Наднормативні витрати не відносяться до собівартості виготовленої продукції чи до вит­рат майбутніх періодів. Вони включаються до собівартості ре­алізованої продукції у періоді, коли були здійснені, тобто відно­сяться до витрат періоду. Наприклад, нормативні витрати

Нашкерська Г.В. Фінансовий облік

40