Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Дзера, Кузнєцова - Цивільне право України_Ч.2_ф....doc
Скачиваний:
4
Добавлен:
15.07.2019
Размер:
4.32 Mб
Скачать

Глава 44

лізингу, проте передбачає широкий перелік істотних умов договору, а також звертає увагу на його форму та визначає його види.

Новий ЦК України вмістив норми про договір лізингу у § 6 глави 38, зазна­чивши тим самим, що договір лізингу є різновидом договору найму (оренди). ЦК майже не містить норм, які стосуються безпосереднього врегулювання лізинго­вих відносин, відсилаючи до спеціального законодавства, яким є Закон України "Про лізинг".

Договір лізингу, як і інші договори найму, може бути як реальним, так і консенсуальним договором. Лізингоодержувач за договором зобов'язаний вносити періодичні платежі за користування отриманим у лізинг майном, отже договір лі­зингу є сплатним.

Серед науковців, які досліджують інститут лізингу, існують різні точки зору стосовно того, чи є договір лізингу багатостороннім або двостороннім. На наш погляд (і цю точку зору також поділяють дослідники), договір лізингу все ж слід трактувати як синалагматичний договір, який нерозривно пов'язаний з іншими договорами, що опосередковують лізингові відносини (наприклад, договором ку-півлі-продажу). Практика підписання договорів лізингу лише лізингодавцем і лі-зингоодержувачем (без участі постачальника) властива більшості лізингових компаній. Закон України "Про лізинг" пішов по так званому шляху компромісу, визнавши (ст. 6) можливість укладання договору лізингу як у формі двосторон­ньої, так і у формі багатосторонньої угоди.

Сторонами договору лізингу є лізингодавець, який є власником майна і на­дає його у тимчасове користування за певну винагороду, і лізингоодержувач — особа, яка набуває за договором право володіння і користування дим майном.

Договір лізингу за українським законодавством є яскравим прикладом того, як законодавець обмежує можливість використання деяких договірних моделей певними суб'єктами цивільних правовідносин. Стаття 3 Закону України "Про лі­зинг" допускає участь у якості сторони в договорі лізингу тільки суб'єктів під­приємницької діяльності. Таким чином, існуюча редакція закону забороняє ціло­му колу осіб брати в користування майно на умовах лізингу у зв'язку із віднесенням лізингу до підприємницької діяльності. Такими особами є, по-перше, юридичні особи, які не зареєстровані як суб'єкти підприємницької діяльності: це органи законодавчої та виконавчої влади (місцеві ради, міністерства та відомства тощо); деякі бюджетні установи (школи, лікарні, вищи навчальні заклади тощо). Такі організації не можуть укладати договори лізингу для придбання необхідних для них коштовних основних фондів (обладнання для лікарень, меблів, транспор­ту). До другої групи осіб, яким не дозволено бути контрагентами у договорі лі­зингу, належать фізичні особи. Хоч досвід зарубіжних країн свідчить, що досить великий відсоток договорів лізингу припадає саме на договори за участю грома­дян. Частіше за все на практиці лізингодавцями в договорі лізингу виступають спеціально створені для цього лізингові компанії. Компанії можуть бути як само­стійними установами (наприклад, Державна лізингова компанія "Украгромашін-вест", ВАТ "Україна Холдинг-Лізинг" тощо), так і філіями інших підприємств або банків. Лізинговою діяльністю можуть займатися відповідно до закону і бан­ківські фінансові установи (ст. З Закону України "Про лізинг").

Чинне законодавство (п. 1 ст. 2 Закону України "Про лізинг") визначає, що об'єктом (предметом) договору лізингу може бути будь-яке рухоме і нерухо­ме майно, що належить до основних фондів, яке не заборонене до вільного обігу

Договір майнового найму (оренди)

135

на ринку і щодо якого немає обмежень про передачу його в лізинг. Подібна нор­ма міститься і у ст. 826 ЦК України. Законодавство обмежує майно як предмет договору лізингу віднесенням його до основних фондів підприємства. Це можуть бути речі як рухомі, так і нерухомі, хоч на практиці лізинг нерухомих речей трапляється досить рідко. Визначення основних фондів наводиться у Законі Ук­раїни "Про оподаткування прибутку підприємств" у редакції від 24 травня 1997 р. Відповідно до п. 8.2.1 закону під терміном "основні фонди" слід розу­міти матеріальні цінності, які використовуються у господарській діяльнос­ті платника податку протягом періоду, який перевищує 365 календарних днів з дати введення в експлуатацію таких матеріальних цінностей, і вар­тість яких поступово зменшується у зв'язку з фізичним або моральним зносом.

Отже, за чинним законодавством, предметом договору лізингу можуть бути тільки "матеріальні цінності", тобто майно як сукупність речей. Немайнові блага передаватися у володіння і користування за допомогою договору лізингу не мо­жуть.

Чинний Закон України "Про лізинг" встановлює ще й таку ознаку об'єкта лі­зингу, як незабороненість до вільного обігу на ринку. З цього випливає, що ук­ладення договору лізингу неможливо як щодо речей, які вилучено з обігу, так і щодо речей, обіг яких обмежено.

Всі названі обмеження стосовно предмета договору лізингу доповнюються ще і встановленим у Законі України "Про лізинг" та ЦК України переліком об'єктів, які взагалі не можуть передаватися і прийматися у лізинг. Такими об'єктами є:

— об'єкти оренди державного майна, визначені в ст. 4 Закону України "Про оренду державного і комунального майна", крім окремого індивідуально-визначе­ного майна державних підприємств;

— земельні ділянки та інші природні об'єкти.

Світова практика лізингу протягом понад століття напрацювала численні ва­ріанти лізингових угод. Критерії їх класифікації різні. До них належать: склад • учасників угоди, об'єкт лізингу, термін використання і пов'язана з ним аморти­зація майна, обсяг обслуговування, рівень окупності, кількість учасників угоди, сектор ринку, де здійснюються операції, характер лізингових платежів та багато інших.

Основною класифікацією договорів лізингу є їх розподіл на фінансовий та оперативний лізинг, який міститься в Законі України "Про лізинг" від 16 грудня 1997 р. Закон визначає ці договори таким чином.

Фінансовий лізинг — це договір лізингу, в результаті укладання якого лізин-гоодержувач за своїм замовленням отримує у платне користування від лізинго-давця об'єкт лізингу на строк, не менший строку, за який амортизується 60 від­сотків вартості об'єкта лізингу, визначеної у день укладення договору.

Оперативний лізинг — це договір лізингу, в результаті укладення якого лі-зингоодержувач за своїм замовленням отримує у платне користування від лізин-годавця об'єкт лізингу на строк, менший строку, за який амортизується 90 від­сотків вартості об'єкта лізингу, визначеної в день укладення договору.

Отже, в законі визначається лише такий критерій класифікації договорів лі­зингу, як строк, однак насправді цих критеріїв значно більше. Звернемося до сві­тової практики. Фінансовому лізингу взагалі властиві такі риси:

136