Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Дзера, Кузнєцова - Цивільне право України_Ч.2_ф....doc
Скачиваний:
4
Добавлен:
15.07.2019
Размер:
4.32 Mб
Скачать

Глава 68

регулятивних правовідносин. Вони ж є суб'єктами договірного охоронного зобов'язання1.

§ 2. Деліктна відповідальність: поняття та зміст

Вище вже зазначалося, що потерпілий і заподіювач до заподіяння шкоди перебували в абсолютних правовідносинах. Абсолютні правовідносини є формою реалізації абсолютних прав: права власності, права на життя, права на охорону здоров'я, права на честь і гідність, права на ділову репутацію тощо. В результаті дослідження юридичного змісту, тобто абсолютних прав і абсолютних обов'язків, цих правовідносин, було визначено критерій їх відмежування від інших цивільних правовідносин, а саме: коло зобов'язаних осіб щодо уповноважених суб'єктів. Абсолютність суб'єктивного права, як елемента абсолютних правовідносин, перш за все полягає в тому, що воно охороняється від усіх і кожного. За образним висловом В.К. Райхера, одного із перших прибічників наведеної класифікації цивільно-правових відносин, в абсолютних правовідносинах "право випромінює енергію з однієї точки хвилеподібне в усі сторони соціального сере­довища", і тому зв'язок між уповноваженими зобов'язаними суб'єктами встанов­люється за типом "бездротового" зв'язку, який з'єднує дану точку простору з аб­солютно невизначеною кількістю всіх "інших точок". Крім того, здійснення абсолютного права основано на власних діях уповноваженої особи. Достатньо сказати, що власник, як правило, сам, самостійно володіє, користується і розпоряджається належним йому майном і, отже, самостійно здійснює належне йому право власності2.

Цивільно-правове регулювання абсолютних відносин забезпечує їх розвиток за нормальних умов використання суб'єктом належних йому абсолютних прав. Поряд з цим цивільно-правові норми встановлюють правила про способи захисту абсолютних правовідносин у разі порушення їх. Законодавство, практика, наука передбачають деліктні (позадоговірні) способи захисту абсолютних право­відносин, це речово-правові і зобов'язально-правові. Критерієм їх розмежування є характер і зміст порушення абсолютного права. Якщо порушення абсолютного майнового права пов'язано з втратою тих чи інших повноважень і не поєднується зі знищенням або пошкодженням об'єкта права — майна, то засто­совуються речово-правові способи захисту. До них належать: право вимоги майна в натурі з чужого незаконного володіння шляхом подання віндикаційного позову; право вимоги усунення будь-яких порушень абсолютного права, не поєднаних з позбавленням володіння через пред'явлення негаторного позову; право вимоги визнання абсолютного майнового права за допомогою позову про визнання.

Смирнов В.Т., Собчак А А. Общее учение о деликтньїх обязательствах в советском граждан-ском праве. — Л., 1983. — С. 7, 18, 42—50, 99—105; Загорулько А.И. Обязательства по возмещению вреда, причиненного субьектами гражданского права. — Харьков, 1996. — С. 5—20.

Райхер В.К. Абсолютнше й относительньїе права // Известия зкон. Ленинград. политехн. ин-та. - Л., 1928. - Вьш. 1. - 21. - С. 303.

Зобов'язання із заподіяння шкоди

509

У деліктних цивільних правовідносинах реалізуються зобов'язально-правові засгби захисту абсолютних прав. Потерпілий набуває права вимоги про відшкодування збитків, і він має право пред'явити позов про збитки. Праву потерпілого, як зазначалося вище, відповідає обов'язок заподіювана шкоди відшкодувати заподіяну шкоду.

З'ясування юридичної природи цього обов'язку пов'язане з розкриттям суті деліктної відповідальності. У врегулюванні соціальної можливості (суб'єктивного права) потерпілого неважко знайти риси методу цивільно-правової регламен­тації. Суб'єктивне право потерпілого має однобічно дозвільний характер. Диспозитивне начало цивільно-правового регулювання у цьому випадку вияв­ляється в тому, що потерпілий використовує своє право вимоги на свій розсуд: він може пред'явити або не пред'явити вимогу про відшкодування збитків запо-діювачеві. Інша справа щодо суб'єктивного обов'язку заподіювача. Питання не лише в тому, що суб'єктивний обов'язок заподіювача, на відміну від пасивного обов'язку особи в абсолютних правовідносинах, є активним, тобто спрямованим на відшкодування заподіяної шкоди. Цей обов'язок істотно відрізняється від обов'язків, що виникають внаслідок правомірних дій, зокрема укладення догово­ру. Останні обов'язкові, але не примусові, тоді як обов'язок заподіювача за своєю природою, сутністю примусовий. Він є елементом юридичного змісту цивільно-правового примусу1. Цивільно-правовий примус є видовим поняттям щодо родового поняття державного примусу як одного з методів здійснення дер­жавної влади в суспільстві.

У юридичній літературі немає єдності думок з приводу поняття державного примусу. На наш погляд, оптимальним є визначення примусу як фактичного стану, який виключає рішення людини з ланцюга детермінації, бо примус для того, кого примушують, виключає вибір між виконанням і невиконанням обов'язку. Наведене визначення державного примусу має бути поширено і на цивільно-правовий примус. А це означає, що обов'язок заподіювача є заходом примусу незалежно від того, чи він виконується добровільно чи в судовому порядку. Його виникнення і зміст передбачені в імперативній нормі ст. 440 ЦК УРСР незалежно і проти волі, бажань заподіювача. Відмова законодавця в дано­му разі від таких звичайних засобів цивільно-правового регулювання, як диспо-зитивність і правова ініціатива учасників правовідносин, зумовлена певними причинами. Це необхідність гарантувати усунення порушення абсолютних прав і їх наслідків, забезпечити безперешкодне функціонування механізму правово­го регулювання захисту абсолютних прав, запобігти порушенню прав у май­бутньому.

Одним з видів заходів примусу є цивільно-правова відповідальність. У цьому розумінні примусовий обов'язок заподіювача з відшкодування шкоди можна роз­глядати як вид цивільно-правової деліктної відповідальності. В зазначеному ас­пекті цивільно-правова деліктна відповідальність являє собою оснований на імпе­ративній нормі цивільного права новий (поряд з порушеним або замість нього) суб'єктивний відносний обов'язок правопорушника (заподіювача) перетерпіти міри державного примусу, що включають у себе осудження його поведінки або

Ем Владимир. Категория обязанности в гражданском праве. (Вопросн теории): Автореф. дис. ... канд. юрид. наук. — М, 1981.

510