§ 2. Спадкування за заповітом

Поняття та форма заповіту. Порядок складання заповітів. Кожний дієздатний громадянин може за життя визначити долю належного йому майна на випадок смерті. Таке розпорядження, зроблене у встановленій законом формі, називається заповітом.

За своєю юридичною природою заповіт — одностороння угода.

У цій угоді виражається волевиявлення лише заповідача. Внаслідок такого одностороннього волевиявлення після смерті заповідача у певних осіб, згаданих у заповіті, як правило, виникає право на одержання спадщини.

На дійсність заповіту не впливає той факт, що спадкоємець за заповітом не лише не висловлював під час складання заповіту згоди на прийняття спадщини, а й навіть не знав про те, що на його користь складено заповіт.

Звичайно угоди можуть укладатися через представника. Проте це не стосу­ється такої угоди, як заповіт. Заповіт у всіх випадках може бути складений лише особисто заповідачем, при цьому заповідач обов'язково має бути дієздатною особою.

Коли громадянин залишив заповіт, то після його смерті майно переходить до особи чи до осіб, вказаних у заповіті, тобто настає спадкування за заповітом. Спадкування за заповітом матиме місце за умов, що заповіт буде дійсним, що спадкоємці не будуть усунуті від спадщини і що спадкоємці за заповітом вислов­лять згоду прийняти спадщину.

Відповідно до ст. 541 ЦК УРСР, ст. 1266 ЦК України заповіт має бути скла­дений у письмовій формі і нотаріально посвідчений. Порушення зазначеної фор­ми (складання заповіту в простій письмовій формі або в усній формі) тягне за собою недійсність заповіту (ст. 47 ЦК УРСР).

618

Глава 72

У деяких випадках заповіт може бути посвідчений не тільки нотаріусом. Від­повідно до ст. 542 ЦК УРСР до нотаріально посвідчених заповітів прирівнюються:

1. Заповіти громадян, які перебувають на лікуванні в лікарнях, інших стаціо­нарних лікувально-профілактичних закладах, санаторіях або проживають у бу­динках для престарілих та інвалідів, посвідчені головними лікарями, їх заступни­ками з медичної частини або черговими лікарями цих лікувальних закладів, а в будинках для престарілих та інвалідів — директорами та головними лікарями цих будинків.

2. Заповіти громадян, які перебувають під час плавання на морських суднах або суднах внутрішнього плавання, що плавають під прапором України, посвідче­ні капітанами цих суден.

3. Заповіти громадян, які перебувають у розвідувальних, арктичних та інших подібних їм експедиціях, посвідчені начальниками цих експедицій.

4. Заповіти військовослужбовців та інших осіб, які перебувають на лікуванні в госпіталях, санаторіях та інших військово-лікувальних закладах, посвідчені на­чальниками, їх заступниками з медичної частини, старшими і черговими лікаря­ми зазначених закладів.

5. Заповіти військовослужбовців, а в пунктах дислокації військових частин, з'єднань, установ і військово-навчальних закладів, де немає державних нотарі­альних контор та інших органів, що вчиняють нотаріальні дії, також заповіти ро­бітників і службовців, членів їхніх сімей і членів сімей військовослужбовців, по­свідчені командирами (начальниками) цих частин, з'єднань, установ та закладів.

6. Заповіти осіб, які перебувають у місцях позбавлення волі, посвідчені на­чальниками місць позбавлення волі1.

Заповіт складається у двох примірниках. Один з них зберігається у нотарі­альній конторі, другий видається заповідачеві.

У заповіті обов'язково зазначається місце та час його складання.

Заповіт має бути підписаний самим спадкодавцем у присутності нотаріуса чи іншої особи, яка має право посвідчувати цей документ. Громадянин не може на­дати право комусь за дорученням підписати заповіт. Якщо громадянин за станом здоров'я не має змоги з'явитися до нотаріальної контори, він має право запроси­ти нотаріуса додому.

Якщо заповідач внаслідок фізичної вади, хвороби або з будь-яких інших при­чин не може власноручно підписати заповіт, за його дорученням у його присут­ності заповіт має право підписати інша особа. Вона підписує заповіт у присут­ності нотаріуса або іншої службової особи, яка має право посвідчувати цей документ. При цьому слід зазначити причини, з яких заповідач не міг підписати заповіт власноручно (ст. 543 ЦК УРСР). Заповіт не може підписувати особа, на користь якої його складено.

При складанні та посвідченні заповіту нотаріус перевіряє, чи є заповідач тією особою, від імені якої складено заповіт, перевіряє правомірність заповітних роз­поряджень та дієздатність заповідача2.

Нотаріус повинен відмовити у посвідченні заповіту, коли в ньому містяться незаконні розпорядження або коли заповідач є недієздатною особою. Нотаріус

Див. також ст. 1271 ЦК України.

f\

Див. також ст. 1267 ЦК України.

Правове регулювання спадкових відносин

619

має право відмовити в посвідченні заповіту, якщо заповідач тимчасово перебуває в такому стані, що не може розуміти значення своїх дій (наприклад, заповідач перебуває у нетверезому стані).

Заповідач не повинен представляти нотаріусу документи чи будь-які інші до­кази належності йому майна, з приводу якого складається заповіт. Цей факт пе­ревіряється вже після відкриття спадщини.

Особлива форма розпоряджень на випадок смерті передбачена законом щодо вкладів у банках. Вкладник може залишити розпорядження безпосередньо відпо­відному банку про те, кому слід видати вклад у разі його (вкладника) смерті. Це розпорядження може бути зроблене у формі напису як на ощадній книжці, так і на обліковій картці вкладника. Причому підпис вкладника посвідчує завідуючий відповідним відділенням банку.

Коло спадкоємців за заповітом та зміст заповіту. Відповідно до ЦК УРСР кожний громадянин має право залишити за заповітом усе своє майно або частину його (не виключаючи предметів звичайної домашньої обстановки та вжитку) одній чи кільком особам як тим, що входять, так і тим, що не входять до кола спадкоємців за законом, а також державі або окремим державним, коо­перативним та іншим громадським організаціям (ст. 534).

Отже, заповіт на користь далекого родича чи просто приятеля буде дійсним і тоді, коли на момент відкриття спадщини будуть живі спадкоємці за законом (наприклад, діти, дружина та ін.).

Заповідач може залишити все своє майно або його частину спадкоємцю дру­гої черги, незважаючи на наявність осіб, які входять у першу чергу спадкоємців за законом, або залишити все майно або частину його онуку, хоч син або дочка спадкодавця — батьки цього онука — живі.

Тобто заповідач не зв'язаний ні колом спадкоємців за законом, ні черговістю закликання спадкоємців до спадкування, ні правом представлення.

Спадкодавець має право заповідати своє майно державі, державним, коопе­ративним, громадським організаціям та іншим юридичним особам, незважаючи на те, що у нього є спадкоємці за законом.

Спадкодавець може поділити майно між спадкоємцями за законом або сто­ронніми особами в будь-яких частках. Наприклад, одному зі спадкоємців може залишити 9/10, а іншому — 1/10 спадщини.

Усе це стосується всякого майна, в тому числі і предметів звичайної домаш­ньої обстановки та вжитку (ст. 534 ЦК УРСР). Законодавством УРСР не перед­бачено особливого режиму для хатнього майна при спадкуванні за заповітом: за­повідач може розпоряджатися ним так само, як і іншим майном. Отже, заповідач - має право залишити своє хатнє майно особам, які з ним не проживали, навіть за наявності таких законних спадкоємців, які проживали спільно з ним більше року до його смерті1.

Право на обов'язкову частку в спадщині. Свобода заповідальних розпо­ряджень обмежується в інтересах неповнолітніх і непрацездатних дітей спадко­давця (у тому числі усиновлених), непрацездатних дружини, батьків (усиновите­лів) та утриманців померлого.

Як зазначалося вище, за новим ЦК України не передбачено особливого режиму для хатнього майна і при спадкуванні за законом.

620