Глава 71

Посилання на те, що для придбання спадщини спадкоємець зобов'язаний її прийняти (ст. 548 ЦК УРСР) і тому особа, яка померла пізніше протягом тієї ж доби не може вважатися такою, що набула право на спадщину, не є переконли­вим, адже до цієї особи перейшла не спадщина, а лише право на її прийняття або відмови від неї. Це право, не будучи реалізованим такою особою, не втрачає сво­го змісту і переходить разом із сукупністю інших прав та обов'язків, які входять до складу спадкової маси, до її власних спадкоємців.

Визнання часом відкриття спадщини дня, а не моменту смерті спадкодавця призводить до значних помилок за розгляду судами України справ про спадку­вання, що своєю чергою тягне за собою істотне порушення прав ймовірних спад­коємців.

Підтвердженням цієї позиції може слугувати наступний приклад. У серпні 1991р. Б. С. пред'явила в інтересах доньки — Б. О. позов до Б. Д. і Т. (брата та сестри померлого прадіда) про визнання права власності на жилий будинок та інше майно і визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину. В обгрунту­вання своїх вимог позивачка посилалася на те, що 12 серпня 1990 р. загинули батько, дід і прадід її доньки, у зв'язку з чим відкрилася спадщина — жилий бу­динок та інше майно, що належало прадіду Б. Д.

Відмовляючи в задоволенні позовної заяви, Тернопільський міський суд, рі­шення якого підтримала в своїй ухвалі судова колегія у цивільних справах Тер­нопільського обласного суду, виходив з того, що оскільки батько і дід Б. О. по­мерли в один день зі спадкодавцем — прадідом Б. О., вони не можуть бути визнані спадкоємцями. З цього випливає, що і правнука померлого не може бути закликана до спадкування.

Заступник Голови Верховного Суду України приніс протест на вказані рішен­ня з вимогою їхнього скасування, обгрунтувавши це тим, що у разі смерті в один день прадіда, діда й батька право правнуки на спадщину виникає не через те, що воно перейшло до її батька, а за правом представлення (ч. 2 ст. 529 ЦК Украї­ни)1.

Дозволимо собі не погодитися з міркуваннями, викладеними у протесті За­ступника Голови Верховного Суду України. На нашу думку, скасовуючи попе­редньо прийняті рішення, він не врахував роз'яснення Пленуму Верховного Су­ду України, сформульовані в абзаці другому пункту 5 постанови "Про практику розгляду судами справ про спадкування" про те, що особи, які померли в один і той же день, не спадкують один після другого.

Згідно з фабулою справи, що розглядається, прадід, дід та батько Б. О. по­мерли протягом однієї календарної доби. Виходячи з того, що дані особи позбав­лені можливості спадкувати один після одного, спадщина відкрилася не один раз — після смерті прадіда, а тричі — після смерті прадіда, діда й батька Б. О. Тоб­то, наявні три окремі і незалежні випадки спадкового наступництва: майно кож­ного з померлих має перейти до їхніх власних спадкоємців.

Як видно з матеріалів справи, свідоцтво про право на спадщину після смерті прадіда було видано його брату та сестрі, імовірніше, як спадкоємцям за законом

Див.: Постанова президії Тернопільського обласного суду від 3 березня 1992 р. // Практика судів України в цивільних справах (частина 2). Бюлетень законодавства і юридичної практики України, К: Юрінком, 1995 - № 3. - С. 162-163.

Загальна характеристика спадкового права

607

другої черги. Правнука померлого прадіда могла претендувати на спадщину за законом, усунувши при цьому вказаних осіб як спадкоємців наступної черги, ли­ше в тому випадку, якщо на час відкриття спадщини (тобто на день смерті спад­кодавця) вже не було б в живих її батька, який був би закликаний до спадкуван­ня після смерті свого діда (прадіда своєї доньки).

Оскільки батько Б. О. не може бути визнаний спадковим правонаступником свого діда через те, що він помер з ним в один день, тобто одночасно, до нього не могло перейти і право на прийняття спадщини. Отже, Б. О. виступає спадкоє­мицею лише свого батька, до складу спадщини якого не входить право на прий­няття спадщини після смерті його діда (прадіда Б. О.).

Аналіз цієї справи дає підстави для дещо парадоксального висновку про те, що вирішення цього спору судами першої та касаційної інстанцій хоч і не відповіда­ло інтересам позивачки через недосконалість спадкового законодавства, але було правильним. Навпаки, протест Заступника Голови Верховного Суду сприяє реаліза­ції прав потенційної спадкоємиці, але не відповідає чинному законодавству.

Розглянутий казус є показовим прикладом того, як більш віддалені родичі по­мерлого спадкодавця вправі на законних підставах одержати переваги при спад­куванні над особами, які перебувають у спорідненості з померлим по прямій лінії та входять до складу першої черги спадкоємців за законом.

Визначення часу відкриття спадщини як дня, а не моменту смерті спадкодав­ця призводить і до невиконання волі заповідача, яка згідно з ч. 2 ст. 524 ЦК УРСР має переваги над положеннями закону і обмежується лише інститутом обов'язкової частки у спадщині. Справа в тому, що за одночасної (в межах однієї календарної доби) смерті заповідача і особи, на користь якої складено заповіт, для останньої та її спадкоємців такий заповіт фактично анулюється, не маючи юридичної сили і не породжуючи юридичних наслідків.

Інакше виглядає справа з визначенням юридичної долі страхових сум у разі одночасної смерті страхувальника та вигодонабувача, визначеного в договорі страхування одержувачем такої суми. Оскільки право на одержання страхового відшкодування не належало спадкодавцю за життя і, таким чином, не є об'єктом спадкування, норми спадкового права про неможливість спадкування комморієн-тів один після одного не застосовуються і не усувають переходу права на одер­жання цих сум до спадкоємців застрахованого.

Так само розв'язується проблема спадкування у разі одночасного настання смерті спадкодавця та особи, на користь якої останнім було зроблено розпоря­дження про посмертну видачу банківського вкладу. Виходячи з того, що таке на­ступництво згідно зі ст. 564 ЦК УРСР не визнається спадковим, право на одер­жання вкладу з'являється у померлого вигодонабувача та переходить до його власних спадкоємців.

Відповідь на питання про те, чи можливе звернення до суду з метою встанов­лення часу відкриття спадщини, також залежить від того, що визнавати часом відкриття спадщини. Якщо спадщина відкривається на день смерті спадкодавця, звертатися до суду недоцільно, оскільки проблем із встановленням календарної дати, як правило, не виникає. У разі, якщо відкриття спадщини — це момент (го­дина та хвилина) смерті спадкодавця, то встановлення цього моменту є вельми важливим.

Показовою у цьому плані є справа, наведена в роботі Б. С. Антімонова та К. О. Граве. В процесі судового розгляду постало питання, чи набула громадянка

608