Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Дзера, Кузнєцова - Цивільне право України_Ч.2_ф....doc
Скачиваний:
4
Добавлен:
15.07.2019
Размер:
4.32 Mб
Скачать

§ 4. Правове регулювання вексельного обігу в Україні

Загальні положення про вексельний обіг. Вексель є неодмінною умовою розвитку кредитних і розрахункових відносин. Там, де товаровиробникам не­зручно проводити обмін товару на товар або товару на гроші, застосовується вексель, як механізм поповнення обігових коштів. Введений в обіг для заміни го­тівки, коли шляхи сполучення були малонадійними, а гроші — тільки металеви­ми, вексель пройшов кілька етапів еволюції. Спочатку він був формою розрахун­ків. Йшлося, по суті, про письмовий документ, який клієнт вручав банку, а той доручав своєму банку-кореспонденту, який знаходився в іншому місті, виплати­ти суму грошей, вказану у векселі, іншій особі, ім'я якої зазначено у векселі.

Надалі операції обміну векселя на гроші вдосконалювалися і вексель став не тільки інструментом переказу грошей, а й почав виконувати функцію кредиту­вання. Особа, яка видавала вексель, вказувала в ньому віддалений термін плате­жу, обмінювала вексель на товар, після чого продавець одержував гроші за про­даний товар відповідно до строку платежу, вказаного у векселі.

Широке застосування векселя у міжнародній торгівлі і його обіговий харак­тер викликали до життя необхідність уніфікації вексельного законодавства і усу­нення колізій у вексельних законах. Результатом такої уніфікації стали міжна­родні конвенції, прийняті міжнародною конференцією в Женеві 7 червня 1930 р. Зокрема, це Конвенція, якою запроваджено Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі, Конвенція про врегулювання колізій законів про пере­казні векселі та прості векселі, Конвенція про гербовий збір стосовно переказних векселів і простих векселів.

390

Глава 58

Країни, що приєднались до названих конвенцій, створили так звану систему женевського вексельного права.

Друга світова система вексельного законодавства основана на англійському законі про переказні векселі 1882 р. Велика Британія, США, а також інші кра­їни, які прийняли вексельне законодавство на основі англійського закону, ство­рили англо-американську систему вексельного права.

Крім того, є країни, які створили національне законодавство, яке не грунту­ється ні на женевських конвенціях, ні на англійському законі про переказні век­селі. Вексельне законодавство можна віднести до національної системи вексель­ного права.

Верховна Рада України 6 липня 1999 р. прийняла закони України "Про при­єднання України до Женевської конвенції 1930 року, якою запроваджено Уніфі­кований закон про переказні векселі та прості векселі", "Про приєднання Украї­ни до Женевської конвенції 1930 року про врегулювання деяких колізій законів про переказні векселі та прості векселі", "Про приєднання України до Женев­ської конвенції 1930 року про гербовий збір стосовно переказних векселів". Та­ким чином, Україна підтвердила своє входження до женевської системи вексель­ного права. Особливість обігу векселів в Україні, який полягає у видачі переказних і простих векселів, здійсненні операцій з векселями та виконанні вексельних зобов'язань, визначено в прийнятому 5 квітня 2001 р. Законі Украї­ни "Про обіг векселів в Україні".

Поєднуючи у собі властивості цінного папера, розрахункового та платіжного засобу, вексель посідає особливе місце серед дієвих способів покриття взаємоза-боргованості суб'єктів господарювання, а також інструментів розвитку фондово­го ринку в Україні.

Юридична природа векселя. Питання про правову природу пов'язане з тим, що в законодавстві України вексель визначений, як цінний папір, який зас­відчує безумовне зобов'язання сплатити певну суму грошей (ст. 21 Закону Ук­раїни "Про цінні папери і фондову біржу"). Отже, з одного боку, вексель є цін­ним папером, а з іншого — документом, разом з яким народжуються зобов'язальні правовідносини. В юридичній літературі є різні думки з приводу правової природи векселя. Г. Ф. Шершеневич назвав вексель договірним зобов'я­занням і юридичним фактом, на підставі якого виникає договірне зобов'язання. "Розглядаючи вексель як договірне зобов'язання, ми маємо на увазі не ті дого­вірні відносини, які привели до векселя, наприклад, купівлю-продаж або позику, а ті відносини, які створюються векселем"1. Більшість сучасних авторів вказує на те, що вексель є юридичний факт, на підставі якого виникає особливе зобов'я­зання, а саме вексельне зобов'язання. Так, В. А Бєлов вказує на той юридичний факт наявності векселя, з якого виникає вексельне зобов'язання.2. Є. А. Краше-нинников зазначає, що "і простий, і переказний вексель засвідчують абстрактне зобов'язання платежу визначеної суми"3.

Враховуючи визначене в законодавстві поняття векселя як цінного папера, що засвідчує безумовне зобов'язання сплатити суму грошей вказану у векселі,

Шершеневич Г. Ф. Вексельнеє право: Лекции. — СПб, 1909. — С. 22.

о

Бєлов В. А. Практика вексельного права. — М, 1991. — С. 130.

О

Крашенинников Е. А. Составление векселя. — Ярославль, 1992. — С. 39.

Правове регулювання кредитно-розрахункових відносин

391

на наш погляд, є підстави приєднатися до тих авторів, які пов язують юридичну природу векселя з юридичним фактом, на підставі якого виникає зобов'язання з характерними для нього ознаками. На підтримку цієї точки зору можна навести такі доводи. Відповідно до ст. 75 Уніфікованого закону простий вексель обумов­лює зобов'язання векселедавця сплатити визначену суму грошей векселедержа-телю. А згідно зі ст. 1 цього закону переказний вексель вказує на пропозицію векселедавця платнику сплатити визначену грошову суму векселедержателю. Враховуючи, що векселедавець за переказним векселем не вказує на зобов'язан­ня сплатити грошову суму, виникає питання, чи має право вимагати її законний векселедержатель і у кого він має право вимагати. Відповідно до ст. 47 Уніфіко­ваного закону всі трасанти, акцептанти, індосанти і особи, які забезпечують ава­лем платіж за переказним векселем, є солідарне зобов'язаними перед держа­телем. Отже, видаючи переказний вексель векселедавець (трасант) бере передусім на себе зобов'язання відповідати перед держателем. Таким чином, ха­рактеристика векселя як зобов'язання, стосується як простого, так і переказного векселя. Крім того, законодавство, яке регулює вексельний обіг вказує на особ­ливі ознаки, що характеризують вексельне зобов'язання. Такими ознаками є абстрактність, безумовність і суворий формалізм.

Абстрактність вексельного зобов'язання визначена тим, що для виконання вексельного зобов'язання не має значення, з якою метою видано вексель. Якщо його форма відповідає закону, боржник зобов'язаний виконати вимогу кредитора про сплату відповідної грошової суми. С. М. Барац у зв'язку з цим вказав, що перед лицем усіх законодавств вексель є безспірним документом: він відкидає будь-які непорозуміння між боржником і кредитором, він не допускає ніяких за­стережень, ніяких заперечень по суті з боку особи, яка є відповідальною за век­селем1.

Безумовність вексельного зобов'язання випливає з суттєвих приналежностей векселя. Як було зазначено раніше, простому векселю притаманний обов'язко­вий реквізит, який вказує на просте і нічим не обумовлене зобов'язання сплати­ти певну суму грошей. А переказний вексель має містити просту і нічим не обу­мовлену пропозицію сплатити певну суму грошей. Така вимога закону забороняє суб'єктам вексельного зобов'язання включати в текст векселя умови, від настан­ня чи ненастання яких залежить виконання платежу за векселем, тобто такі умови, які не дають можливості стверджувати, що вексельне зобов'язання буде виконано. Наприклад, векселедавець, видаючи простий вексель вказує, що він сплатить, якщо векселедержатель виконає на його користь певні дії. Вимога про строгість форми векселя випливає з правил про обов'язкові реквізити векселя.

Форма векселя. Вексель — строго формальне зобов'язання відносно визна­ченої в ньому грошової суми. Виконання вексельного зобов'язання не залежить від тієї підстави (угоди), на основі якої воно виникло. Вексельним законодав­ством визначена письмова форма векселя. Йому притаманні реквізити, без наяв­ності яких вексель не може вважатися дійсним. Ця умова стосується як до скла­дання векселя, так і до всіх наступних дій, що здійснюються у процесі обігу векселя. Наприклад, акцепт, звалювання, передача векселя за індосаментом. Кожна з названих дій щодо векселя, щоб набути юридичної сили, має бути

Шершеневич Г. Ф. Зазн. праця.

- С. 22.

392