Глава 59

нюють зберігання на засадах підприємницької діяльності (професійний збері­гай). Визнання тієї чи іншої особи професійним зберігачем тягне для неї певні юридичні наслідки при укладенні та виконанні договорів зберігання.

Значення такого розмежування полягає в тому, що між організаціями, які на­лежать до першої групи охоронців, та поклажодавцями зобов'язання схову може виникнути не тільки з договору схову, а й тоді, коли майно, крім грошей і цін­ностей, не було окремо здано на зберігання (наприклад, зберігання майна в го­телях).

Між підприємствами, віднесеними до другої групи охоронців, та поклажодав­цями обов'язок зі зберігання виникає лише при передачі майна за договором схо­ву (наприклад, ломбарду, підприємству-холодильнику), крім випадків прийняття вантажів на відповідальне зберігання. Залежно від цього вирішуватиметься й пи­тання про відповідальність того чи іншого охоронця.

Суб'єктами зобов'язань схову у відносинах з громадянами можуть бути готе­лі, будинки відпочинку, санаторії і тому подібні організації. Основними виробни­чими цілями діяльності цих організацій є надання інших послуг (наприклад, са­наторно-курортного лікування, організація відпочинку тощо), передбачених їхніми статутами, а не зберігання речей громадян. У даному разі зберігання ви­ступає як допоміжна функція, що супроводжує статутну діяльність при наданні послуги, яка становить зміст і мету основного зобов'язання.

Стаття 420 ЦК УРСР не встановлює ознак і не називає "тому подібних орга­нізацій", що виступають охоронцями, а обмежується наведенням приблизного переліку, який може розширитись. Вона фактично не містить відповіді на певні питання, що виникають у фактичних відносинах зі зберігання речей у готелях, будинках відпочинку, санаторіях, гуртожитках та аналогічних організаціях.

Новий ЦК України докладніше визначає коло зберігачів, які мають особли­вий правовий статус у спеціальних видах зберігання. Так, цим Кодексом виділя­ються: зберігання речі у ломбарді, у банку, у камерах схову організацій, підпри­ємств транспорту, у гардеробі організації, у готелі, зберігання автотранспортних засобів на спеціальних автостоянках, у гаражних кооперативах (статті 986— 996).

На відміну від ЦК УРСР, у новому ЦК України зберіганню речі в гардеробах присвячена спеціальна стаття (992), згідно з якою зберігачем речі, зданої до гар­деробу організації, є ця організація. При цьому положення цієї статті застосову­ються у разі зберігання верхнього одягу, головних уборів у місцях, спеціально відведених для цього, в закладах охорони здоров'я та інших закладах.

Правила ст. 994 ЦК України про зберігання речей у готелі законодавцем по­ширені також на зберігання речей фізичних осіб у гуртожитках, мотелях, будин­ках відпочинку, пансіонатах, санаторіях та інших організаціях, у приміщеннях яких особа тимчасово проживає.

У перерахованих випадках сторони перебувають у зобов'язальних відносинах з надання послуг (наприклад, послуг з санаторно-курортного лікування), а зали­шення майна у зазначених приміщеннях є юридичним фактом, що тягне за со­бою встановлення додаткового обов'язку з його зберігання.

Підстави виникнення зобов'язань зберігання в організаціях, зазначених у ст. 420 ЦК УРСР, статті 992, 994 ЦК України, можуть бути різними. Якщо гро­мадянин прибув у санаторій, готель і здав свої речі до камери схову, гардероба, отримавши жетон або номер, то підставою, що породжує даний вид відносин, є

Договір схову (зберігання)

417

договір схову. Якщо верхній одяг і головні убори відвідувачі здають до гардероба, їм видається жетон. Відповідальність за збереження у роздягальному відділі і гардеробі одягу, взуття, що належать відвідувачам, несе адміністрація лазень і душових павільйонів. Цінні речі, документи та гроші здають до камери схову цін­ностей, а там, де її немає, за збереження цінних речей, документів, грошей, що не здані відвідувачами на зберігання, власник чи орган, уповноважений управля­ти майном, відповідальності не несе1.

Коли речі громадянина перебувають у приміщенні (номері готелю) або зали­шаються в передбачених для цього місцях без особливої здачі на зберігання, зо­бов'язання зі схоронності речей все одно виникає, але не з договору схову, а з договору про надання місця у готелі, гуртожитку тощо. Такого підходу дотриму­ється і судова практика. В постанові Пленуму Верховного Суду України "Про за­стосування у судовій практиці деяких норм законодавства, яким регулюються відносини з побутового обслуговування населення" від 6 липня 1979 р. № 4 (втратила чинність), було зазначено, що готелі, будинки відпочинку, санаторії, гуртожитки і тому подібні організації відповідають за збереження майна грома­дян, яке перебуває у відведених їм приміщеннях, і в тих випадках, коли це май­но, крім грошей та коштовностей, не було спеціально прийнято від громадян на зберігання.

Коли особа вступає у відносини за договором на санаторно-курортне лікуван­ня, надання місць у готелях, то згідно із законом між нею і цими організаціями встановлюються відносини зі зберігання цього майна, хоч воно, крім грошей і коштовностей, і не було спеціально здано на зберігання.

Надання такого роду послуг цими організаціями неможливе без здійснення допоміжної функції — охорони речей громадян. Поклажодавцями тут можуть бу­ти лише фізичні особи. Звичайно, предметом даних зобов'язань є послуги, а об'­єктом — речі громадян, тобто індивідуально-визначене майно особистого корис­тування. Гроші та коштовності стають такими об'єктами лише при укладенні окремого договору схову з цими організаціями.

Суб'єктом даних зобов'язань на стороні охоронців можуть виступати й орга­нізації, для яких схов не є жодною з цілей діяльності, жодною додатковою функ­цією. До них належать адміністративні органи, вузи, науково-дослідні, інші уста­нови та організації, що зберігають у гардеробах одяг своїх співробітників і відвідувачів. Підставою виникнення зобов'язань зі зберігання в даному разі мо­жуть бути договір схову (наприклад, отримання номера при здачі речей до гардероба) та юридичні вчинки, якщо речі були залишені в гардеробі, який не обслуговувався гардеробником. Такі відносини мають безоплатний, короткостро­ковий характер, обмежуючись часом перебування громадян у цих організаціях.

До організацій, для яких зберігання майна є їхньою професійною діяльністю, належать ломбарди та камери схову транспортних організацій. Камери схову на залізничних вокзалах та автовокзалах створено для прийняття від громадян ре­чей на зберігання незалежно від наявності проїзних документів, тобто єдиною функцією, метою діяльності цих камер є зберігання речей громадян, і ця діяль-

Інструкція щодо оформлення замовлень з окремих видів послуг та їх виконання, затвердже­на наказом Українського союзу об'єднань, підприємств і організацій побутового обслуговування населення від ЗО травня 1994 р. № 10 // Закон і бізнес. — 1994. — 21 липня. — N° 29.

27 — 2-2728

418