Глава 68

Новий ЦК України розширив коло суб'єктів відповідальності за шкоду, заподіяну неповнолітніми віком від 14 до 18 років, за рахунок включених до за­значеного кола дитячих закладів, які за законом є їх піклувальниками.

Якщо шкода заподіяна неповнолітнім під час виконання ним трудових обов'язків, перед потерпілим відповідає юридична особа, з якою підліток перебу­ває у трудових відносинах (ст. 441 ЦК УРСР). Вона має право пред'явити до підлітка регресний позов до суду про відшкодування збитків за нормами трудо­вого законодавства.

За своїм характером відповідальність батьків (усиновителів), піклувальників є додатковою або субсидіарною. її зміст полягає в тому, що відповідальність за­значених осіб є похідною від відповідальності неповнолітніх, тобто їх відповідаль­ність можлива, якщо підлітки притягнуті до відповідальності. Внаслідок цього виключається відповідальність батьків (усиновителів), піклувальників за відсут­ності відповідальності підлітків.

За позовами про відшкодування шкоди, заподіяної неповнолітніми у зазначе­ному віці, суди не тільки на прохання позивача, а й з власної ініціативи повинні залучати до участі у справі як співвідповідачів їхніх батьків (усиновителів) або піклувальників. На майно чи інші доходи зазначених осіб стягнення звертається лише за відсутності у неповнолітніх майна, заробітку або інших доходів, які до­статні для відшкодування шкоди.

При заподіянні шкоди спільними діями кількох неповнолітніх, які походять від різних батьків, відповідальність батьків (усиновителів) або піклувальників визначається за принципом часткової відповідальності залежно від ступеня їхньої вини. Самі неповнолітні відповідають перед потерпілими солідарне.

Обов'язок батьків (усиновителів) або піклувальників з відшкодування шкоди припиняється при досягненні неповнолітніми 18 років або появи у нього до до­сягнення ним повноліття майна або заробітку, достатніх для відшкодування шкоди. При цьому немає значення чи в змозі заподіювач, який досяг повноліття, самостійно відшкодувати шкоду. Проте само по собі настання зазначених обста­вин не може автоматично припинити відповідальність батьків (усиновителів) або піклувальників з відшкодування шкоди. Вони мають право пред'явити позов до суду про звільнення їх від додаткової (субсидіарної) відповідальності з відшкодування шкоди, заподіяної їхніми дітьми віком від 15 до 18 років.

Оскільки батьки (усиновителі) або піклувальники несуть відповідальність за власну неправомірну винну поведінку, вони після відшкодування шкоди не мо­жуть вимагати від своїх дітей сплачених ними коштів, навіть якщо їхні діти на цей час досягли 18 років.

Відповідальність за шкоду, заподіяну громадянином, визнаним недієздатним. Громадянин, визнаний недієздатним, не відповідає за заподіяну ним шкоду (ст. 16 ЦК УРСР). Суб'єктами вдповідальності є опікуни або юридич­ні особи, які зобов'язані здійснювати нагляд за недієздатними особами (ст. 448 ЦК УРСР). Відповідальність зазначених фізичних і юридичних осіб настає за на­явності загальних підстав відповідальності (ст. 440 ЦК УРСР). Під виною опікуна або юридичної особи слід, розуміти нездійсненнії нагляду за недієздатним на момент заподіяння ним шкоди.

Відповідальність за шкоду, заподіяну громадянином, нездатним розуміти значення своїх дій. Іноді особи цілком дієздатні не можуть розуміти значення своїх дій або керувати ними внаслідок, наприклад, раптової втрати

Зобов'язання із заподіяння шкоди

543

свідомості чи у стані афекту. Враховуючи можливість таких життєвих ситуацій, ст. 449 ЦК УРСР передбачає, що дієздатний громадянин, який заподіяв шкоду в такому стані, не відповідає за заподіяну ним шкоду, оскільки він невинний. Для звільнення від відповідальності заподіювач шкоди повинен довести, що він у мо­мент заподіяння ним шкоди не розумів значення своїх дій або не керував ними. Одним із доказів хворобливого стану заподіювача і, отже, відсутності його вини є висновок судово-психіатричної експертизи. В ухвалі про призначення експертизи перед експертами ставиться питання: чи міг дієздатний заподіювач шкоди розуміти значення своїх дій або керувати ними на момент заподіяння шкоди? Стаття 449 ЦК УРСР не поширюється на випадки заподіяння шкоди джерелом підвищеної небезпеки.

Оскільки володілець джерела підвищеної небезпеки відповідає незалежно від вини, він не може бути звільнений від відповідальності на підставі того, що, наприклад, шофер, який є володільцем джерела підвищеної небезпеки, втратив свідомість і як невинний не міг запобігти наїзду на громадянина.

Трапляються випадки, коли шкоду завдано особою, яка не могла розуміти значення своїх дій або керувати ними внаслідок психічної хвороби чи недоумст­ва і при цьому не визнана в судовому порядку недієздатною і над нею не вста­новлена опіка. Виникає питання, хто буде суб'єктом відповідальності за заподіяну шкоду? Сучасна судова практика на подібні ситуації поширює ст. 449 ЦК УРСР, хоч остання розрахована на дієздатних осіб як заподіювачів шкоди. Тому можна констатувати в цьому питанні прогалину в цивільному деліктному законодавстві. Новий ЦК України заповнив цю порогалину. В ньому передба­чається норма, згідно з якою за шкоду, завдану особою, що не могла розуміти значення своїх дій або керувати ними внаслідок психічної хвороби або недоум­ства, обов'язок відшкодувати суд може покласти на тих, хто з нею проживає, працездатних і спроможних відшкодувати шкоду одного з подружжя, батьків, повнолітніх дітей, які знали про її стан, але не порушували питання про визнан­ня заподіювача недієздатним і встановлення над ним опіки.

Обмежено дієздатні громадяни внаслідок зловживання спиртними напоями або наркотичними засобами не можуть бути звільнені від відповідальності за заподіяну ними шкоду (ст. 15 ЦК УРСР).