Глава 59

Так, рішенням Вінницького обласного суду від 10 вересня 1998 р. було задо­волене позов гр-на Крикливого до ВАТ "Маяк" про відшкодування вартості ав­томобіля. Спір полягав у тому, що 12 грудня 1996 р. невідомим з платної стоян­ки "Маяк" було вкрадено належний гр-ну Крикливому автомобіль БМВ-735. Суд ухвалив стягнути з ВАТ "Маяк" на користь позивача 96188 грн. вартості авто­мобіля. ВАТ "Маяк" оскаржило таке рішення суду, оскільки вважало, що суд не врахував дійсну вартість автомобіля і те, що автомобіль тривалий час експлуату­вався в Україні. Судова колегія Верховного Суду України залишила скаргу ВАТ "Маяк" без задоволення, а рішення суду без змін, зазначивши в ухвалі, що суд обгрунтовано виходив з дійсної вартості аналогічного автомобіля чотирирічного віку, бо на день викрадення автомобіль експлуатувався 4 роки, а на день розгля­ду справи такий автомобіль коштував 96188 грн.

У тому разі, коли ціна на майно підвищилася після його втрати або пошко­дження, розмір збитків, що підлягають відшкодуванню, слід обчислювати вихо­дячи із цін, які існують на день розгляду спору і ухвалення рішення, на що спра­ведливо вказується в літературі1. Це пояснюється тим, що принцип повного відшкодування заподіяної шкоди полягає у поновленні попереднього майнового становища кредитора, забезпеченні можливості набути взамін втраченого нове майно.

Відповідальність за втрату або пошкодження майна несуть також зберігачі, які здійснюють зберігання не за договором схову, а на інших підставах. Відпові­дачами тут можуть бути лише готелі, мотелі, будинки відпочинку, санаторії, гур­тожитки і тому подібні організації. Вони відповідають за збереження майна гро­мадян, яке перебуває у відведених йому приміщеннях, хоч це майно і не було здано на зберігання цим організаціям, за винятком грошей і коштовностей (ст. 420 ЦК УРСР, ст. 994 ЦК України). Розмір відповідальності цих організацій також визначається за правилами ст. 419 ЦК УРСР, ст. 970 ЦК України.

Як правило, у цивільному праві відповідальність настає за наявності вини особи, яка не виконала або неналежним чином виконала зобов'язання. У зобов'язаннях схову майна передбачається виняток з цього правила. Зокрема, організація, що здійснює схов у межах своєї професійної діяльності, звільняється від відповідальності за втрату, нестачу і пошкодження майна лише тоді, якщо до­веде, що шкоду спричинено непереборною силою (ст. 418 ЦК УРСР).

За новим ЦК України професійний зберігач відповідає за втрату або пошко­дження речі, якщо не доведе, що це сталося внаслідок непереборної сили або че­рез такі властивості речі, про які зберігач, приймаючи її на зберігання, не знав і не міг знати, або внаслідок умислу чи грубої необережності поклажодавця (ст. 969).

Отже, звичайну відповідальність нестимуть організації, для яких схов є до­датковою функцією, а підвищену— лише організації, для яких схов є єдиною або однією з основних цілей професійної діяльності. Для звільнення охоронця від від­повідальності за незбереження майна в результаті дії непереборної сили необхід­но, щоб невиконання ним своїх обов'язків було в причинному зв'язку з такими

Новицкий Й. Б., Лунц Л. П. Общее учение об обязательстве. — М., 1950. — С. 366—368, 374—375; Колмьїков Ю. X. Возмещение ущерба, причиненного имуществу. — Саратов, 1965. — С. 70-71.

Договір схову (зберігання)

429

діями, щоб дійсно ці явища (повінь, землетрус тощо) впливали на діяльність охо­ронця, завдаючи шкоду. Якщо охоронець міг і повинен був передбачити заподі­яння шкоди майну, що зберігається, зокрема настанням повені, і запобігти шкід­ливим наслідкам доступними йому засобами, його посилання на непереборну силу у разі втрати або пошкодження майна буде необгрунтованим. Він має до­вести, що об'єктивно не міг відвернути дії непереборної сили, у зв'язку з чим і не зміг зберегти майно.

Умовами відповідальності професійних охоронців (зберігачів) є: наявність шкоди, причинного зв'язку між поведінкою охоронця і заподіяною шкодою, а та­кож протиправність дій охоронця. Вина не є необхідною умовою відповідальності таких охоронців. Відповідальність інших охоронців (зберігачів) за незбереження майна настає за наявності загальних підстав за порушення зобов'язань.

Відповідальність охоронця зменшується, якщо поклажодавець не забере май­но у строк, обумовлений договором, а при схові майна без зазначення строку — у строк, визначений охоронцем. У такому разі охоронець звільняється від відпо­відальності за втрату, нестачу чи пошкодження невитребуваного майна. Охоро­нець у таких випадках відповідає лише за наявності з його боку умислу чи грубої необережності (ч. 2 ст. 418 ЦК УРСР, п. З ст. 969 ЦК України). Таким чином, після прострочення поклажодавця в отриманні майна знову відповідальність охо­ронця знижується. За несхоронність речей внаслідок простої необережності охо­ронець не відповідає. Це правило поширюється на випадки схову майна як орга­нізаціями, для яких схов є однією із цілей діяльності, так і підприємствами, що здійснюють схов у вигляді додаткової або допоміжної функції, а також грома­дянами.

Поклажодавець, як і охоронець, за невиконання своїх обов'язків щодо охо­ронця несе відповідальність за збитки, які виникли у зв'язку з цим. Закон не пе­редбачає відповідальність поклажодавця незалежно від вини, тому слід виходити із загального правила про відповідальність лише за вину. Поклажодавець відпо­відає і за порушення обов'язку отримати майно по закінченню встановленого строку.

При ухиленні поклажодавця від отримання майна може бути здійснено його продаж у порядку, встановленому законом для охоронців-громадян та в порядку, встановленому статутом організації, яка є охоронцем (ст. 421 ЦК УРСР). У но­вому ЦК України така загальна норма відсутня. Однак за ст. 991 ЦК України камери схову зобов'язані зберігати не витребувану річ протягом трьох місяців, а зі спливом цього строку річ може бути продана у встановленому законом порядку.

Майно, здане на зберігання, може заподіяти шкоду охоронцеві своїми при­родними властивостями. Як правильно зазначав О. С. Іоффе, якщо охоронець знав або повинен був знати про шкідливі властивості речей і все ж прийняв їх на зберігання, то він має вжити необхідних заходів, щоб запобігти збиткам, за які не можна притягти до відповідальності особу, яка здала такі речі1. А відтак цілком справедливо у ст. 422 ЦК УРСР та ст. 971 ЦК України передбачено обов'язок поклажодавця відшкодувати зберігачеві збитки, завдані властивостями речі, про які зберігач, приймаючи майно на зберігання, не знав і не повинен був знати.

Иоффе А. С, Толстой Ю. К. Новнй гражданский кодекс РСФСР. — Л., 1965. — С. 350.