Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Дзера, Кузнєцова - Цивільне право України_Ч.2_ф....doc
Скачиваний:
4
Добавлен:
15.07.2019
Размер:
4.32 Mб
Скачать

Глава 37

ські суди інколи продовжують визнавати недійсними одноособове підписані до цих змін договори.

У ст. 6 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" сформульова­но кілька принципових положень щодо застосовуваного до угод права, а саме:

— форма зовнішньоекономічної угоди визначається правом місця її укладення;

— форма угод з приводу будівель та іншого нерухомого майна, розташовано­го на території України, встановлюється законами України;

— права та обов'язки сторін зовнішньоекономічних договорів (контрактів) визначаються правом країни, обраної сторонами при укладенні договору (контр­акту) або в результаті подальшого погодження;

— за відсутності погодження між сторонами щодо права, яке має застосову­ватися до договору купівлі-продажу, застосовується право країни, де заснована, має своє місце проживання або основне місце діяльності сторона, яка є про­давцем.

Бурхливий розвиток міжнародного товарообігу зумовив необхідність створен­ня відповідних універсальних правил міжнародної купівлі-продажу. Так, Міжна­родна торговельна палата у 1953 р. розробила Міжнародні правила інтерпретації комерційних термінів (правила ІНКОТЕРМС), які застосовуються нині у редакції 1990 р.1. З метою однакового тлумачення комерційних термінів суб'єктами під­приємництва України та учасниками відносин, що виникають у зв'язку з такими договорами, Указом Президента України "Про застосування Міжнародних пра­вил інтерпретації комерційних термінів" від 4 жовтня 1994 р.2 було встановлено, що ці Правила застосовуватимуться при укладенні суб'єктами підприємницької діяльності України усіх форм власності договорів, у тому числі зовнішньоеконо­мічних, предметом яких є товари (роботи, послуги).

Велике практичне значення для ефективного розвитку міжнародного товаро­обігу та встановлення для нього уніфікованих правил має Віденська конвенція ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товарів 1980 р.3, яка набрала чинності з 1 січня 1988 р. Конвенція містить 101 статтю, що регулює відносини, пов'язані з укладенням договорів міжнародної купівлі-продажу, їх виконанням та відповідальністю за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов'я­зань.

При ратифікації Конвенції 3 січня 1990 р. Україна заявила, що будь-яке по­ложення статей 11 і 29 чи частини II Конвенції, яка допускає щоб договір купів­лі-продажу чи його зміна або припинення угодою сторін або оферта, акцепт або будь-яке висловлення наміру здійснювалися не у письмовій формі, не застосову­ється, якщо хоч би одна із сторін має своє комерційне підприємство в їх відпо­відних державах.

Знання перелічених та інших міжнародних правил купівлі-продажу дасть можливість підприємцям набути знання та досвіду цивілізованого ведення комер­ційної діяльності у сучасних динамічних і складних ринкових відносинах.

Международннй коммерческий арбитраж. — К., 1995. — С. 127—129. 2 Там само. - С. 51-84. Там само. — С. 46—51.

Купівля-продаж

45

§ 7. Особливості купівлі-продажу нерухомого майна

На сучасному етапі розвитку українського суспільства особливої гостроти на­буває вирішення питання про забезпечення громадян України житлом. Як відо­мо, відповідно до положень ст. 47 Конституції України громадяни України мо­жуть реалізувати своє право на житло кількома способами, у тому числі шляхом набуття права власності на нього за допомогою укладення різного роду цивіль­но-правових правочинів. Одним з найпоширеніших цивільно-правових правочи-нів з нерухомістю є договір купівлі-продажу нерухомого майна. Він виконує де­кілька функцій і виступає одночасно способом здійснення конституційного права громадян України на житло, підставою виникнення права власності в юридичних та фізичних осіб на нерухомість, надійним та ефективним засобом регулювання цивільних правовідносин у цій сфері.

Законодавство України не виділяє договір купівлі-продажу нерухомості в окремий вид купівлі-продажу за такою системною ознакою, як предмет договору. Тому до договору купівлі-продажу нерухомості застосовуються загальні правила про договори купівлі-продажу. Між тим, специфічні риси нерухомості — її ста­лий зв'язок з землею, особлива цінність, неспоживність у процесі використання тощо — диктують необхідність визначення спеціальних правил, що регулюють участь таких об'єктів у майновому обороті1.

Треба зазначити, що цю обставину частково врахували укладачі нового Ци­вільного кодексу України, які у ряді статей ЦК (статті 183, 211, 336, 642, 659, 682) передбачили особливий порядок виникнення, обмеження та переходу прав на нерухоме майно та запровадили обов'язкову державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та правочинів із ним. Водночас розробники нового ЦК України не знайшли за потрібне виділити у главі 54 Кодексу ("Купівля-продаж") особливі правила, присвячені продажу нерухомості. Незважаючи на це, ряд спе­цифічних ознак договору купівлі-продажу нерухомості (передусім його предмет, форма, зміст) дозволяє нам розглядати його як особливий вид з притаманним йо­му спеціальним правовим регулюванням.

Як і будь-який інший договір купівлі-продажу, договір продажу нерухомості є консенсуальним, тобто вважається укладеним у момент досягнення згоди сторін за всіма істотними умовами в потрібній у належних випадках формі. Договору продажу нерухомості притаманні й інші, спільні для всіх договорів купівлі-прода­жу риси, а саме — оплатність та взаємність.

Правове регулювання договору продажу нерухомості регламентується за­гальними нормами глави 54 ЦК України (у ЦК УРСР 1963 р. відповідні норми розміщені у главі 20). При цьому необхідно пам'ятати, що деякі норми глави 54 ЦК України не можуть бути застосовані до зобов'язання з купівлі-продажу неру­хомості в силу специфічності останнього.

До відносин з приводу купівлі-продажу продажу нерухомості в деяких випад­ках застосовуються й особливі нормативні вимоги. Так, відносно договорів купів­лі-продажу нерухомого майна у порядку приватизації застосовуються спеціальні правила, що містяться у законах України "Про приватизацію державного май­на", "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватиза-

Брагинский М. Й., Витрянский В. В. Договорное право. — М., 2001. — С. 195.

46