§ 3. Договір банківського вкладу

Важливою функцією банківської і фінансової систем є допомога у заохоченні заощаджень населення та ефективне оперативне використання заощаджених коштів. Цей процес є життєвим соком економічного розвитку і зростаючого жит­тєвого рівня. Набір правових та інституційних механізмів, у межах яких здійсню­ються заощадження коштів населення, досить широкий. Зокрема, це поточні

Далі — Інструкція № 7.

Правове регулювання кредитно-розрахункових відносин

383

(розрахункові) рахунки фізичних осіб, строкові і цільові рахунки на визначений строк (ощадні вклади), депозити до запитання, короткострокові та довгострокові депозити, рахунки за довірчими операціями фізичних осіб, депозити для розра­хунків платіжними картками міжнародних систем, картками "електронний чек", "електронний гаманець", коштів у розрахунках (акредитиви, чеки та ін.).

Фактично у всіх країнах світу єдиним переважним класом установ, що з'яви­лися для виконання цієї надзвичайно важливої ролі як скарбниці великої частки заощаджень населення, є комерційні банки. Саме комерційні банки акумулюють грошові доходи та заощадження, перетворюючи їх на позиковий капітал. Далі цей капітал випускається банками в обіг шляхом надання кредитів господарю­ючим суб'єктам та громадянам на відповідних умовах. Мобілізація грошових до­ходів і заощаджень громадян, безумовно, грунтується на стабільності банківської системи і встановленні клімату довіри до банківської системи. Обидві названі умови визначаються правовим регулюванням відносин, які складаються між вкладниками та банками. В умовах становлення ринкової економіки, розбудови правової держави та громадянського суспільства значно зростає роль договору як універсальної та найбільш доцільної правової форми опосередкування товар­но-грошових відносин. У зв'язку з цим слід зазначити, що приведення норматив­ної бази договорів, які опосередковують відносини між банками і громадянами із залучення грошових доходів та заощадження, до сучасних вимог суспільства по­стає як одне з першочергових і невідкладних завдань. З точки зору соціального значення основним серед таких договорів є договір банківського вкладу. На практиці і в нормативних актах Національного банку України цей договір часто називають депозитним. Термін "депозит" походить від лат. depositum, що в пе­рекладі означає річ, віддана на схов. На початку розвитку банківської справи гроші розміщували у банківські установи в якості депозиту на умовах зберіган­ня. Це означало, що монети, передані на схов, підлягали поверненню. Таким чи­ном, термін "депозит" відповідав своєму змістові.

У сучасній банківській практиці термін "депозит" має більш широке значен­ня, ніж синонім зберігання грошей. На умовах депозитного договору, крім гро­шових коштів, банк може зберігати цінні папери, які залишаються власністю клі­єнта, а також такі цінні папери, номери яких не включаються в зміст договору і банк може повернути інші цінні папери на рівнозначну суму. Депозитні операції іноземних банків охоплюють різні за своєю природою угоди. Наприклад, в Швей­царії запроваджено такі види банківських депозитних операцій:

1) закритий депозит (le depot ferme). Банк зберігає річ, передану клієнтом, у закритій або опечатаній місткості. Без погодження з клієнтом банк не має права її відкрити;

2) сейфовий депозит (le depot de cofre-fort). Клієнт користується броньова­ним сейфом, наданим банком у користування на умові оплатності пропорційно терміну угоди;

3) відкритий депозит (le depot ouvert). Клієнт передає банку цінні папери, не розміщуючи їх у будь-які закриті місткості. Відкритий депозит може передбачати повернення тих самих цінних паперів, що передані на зберігання, а також інших, але на рівнозначну суму. Відкритий депозит може бути цифровим.

В чинному законодавстві України правові засади договору банківського вкла­ду визначені переважно на рівні підзаконних нормативних актів Національного банку України. Але це не заважає широкому застосуванню договору банківськего

384

вкладу на практиці. Як уже зазначалося, у нормативних актах Національного банку України та в практичній діяльності договір банківського вкладу ототожню­ється з депозитним договором. Наприклад, відповідно до постанови Правління НБУ від ЗО червня 1998 р. № 250 "Про затвердження нової редакції Правил здійснення депозитних операцій для банківських депозитів, затверджених Поста­новою Правління НБУ від 07.07.97 № 216" встановлено, що депозитом (вкла­дом) є кошти, що надаються фізичними та юридичними особами в управління ре­зиденту, визначеному фінансовою організацією згідно із чинним законодавством України, або нерезиденту на чітко визначений строк та під процент і оформля­ються відповідною угодою.

В новому ЦК України серед низки нових договорів закріплено норми про до­говір банківського вкладу. У визначеному понятті цей договір також ототожню­ється з депозитним договором. "За договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від іншої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вклад­никові таку суму та проценти на неї або доход в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором." Назване поняття дає можливість зроби­ти висновок, що за правовою природою договір банківського вкладу є самостій­ним договором у системі цивільно-правових договорів з притаманним для нього предметом договору. За ознаками цей договір можливо визначити як реальний, двосторонній і сплатний. Визначення правової природи договору є досить важли­вим для правового регулювання відносин, які опосередковані договором, адже це дає можливість встановити момент виникнення договірних правовідносин, розпо­діл обов'язків і прав між сторонами договору, а також наявність вимог і зустріч­ного задоволення. Правова природа договору банківського вкладу спричинює ба­гато спорів. Всі точки зору відносно правової природи договору банківського вкладу можна умовно поділити на три групи. Представники першої групи вважа­ють його різновидом договору схову. Клієнт передає банку суму грошей або інше майно, зокрема цінні папери на пред'явника, а банк зобов'язується зберігати йо­му передане і повернути на вимогу клієнта1.

Інші вважають, що він є різновидом договору позики, в якому позичальником є банк, а позикодавцем — вкладник. Позикодавець передає позичальнику у влас­ність гроші або речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язуєть­ся повернути позикодавцеві таку саму суму грошей або рівну кількість речей то­го самого роду і якості2.

Позиція третьої групи авторів грунтується на тому, що це самостійний дого­вір у системі цивільно-правових договорів3.

Guggenhiem D. Lescontrats de la pratique bancaire Suisse. — Geneve, 1981. — P. 72—73; Мозо-лин В. П. Право собственности в Российской Федерации в период перехода к рьшочной зкономи-ке. - М., 1992. - С. 100.

Ерпьілева Н. Ю. Международное банковское право. — М., 1998. — С. 82; Дмитриев-Мамо-нов В. А., Евзлин 3. П. Теория й практика коммерческого банка. — М., 1992. — С. 209.

Олейник О. М. Основи банковского права: Курс лекций. — М., 1997. — С. 99; Новоселова Л.А. Банковские сделки в Гражданском кодексе РФ 1996 года //Правовеє регулирование банковской деятельности. — М., 1997. — С. 134.

Правове регулювання кредитно-розрахункових відносин

385

До такої точки зору є підстави приєднатися, тому що договір банківського вкладу регулюється окремими нормами спеціальних нормативних актів. Крім то­го, новий ЦК України відводить йому місце в окремій главі. На відміну від дого­вору позики, договір банківського вкладу є сплатним договором на визначених умовах про сплату відсотків. Йому притаманний особливий суб'єктний склад. Зокрема, особою-позичальником може бути установа, яка має спеціальну ліцен­зію Національного банку України. За такими ж ознаками договір банківського вкладу можна розмежувати з договором схову.

Важливою правовою проблемою є питання відносно власності на грошові кошти, які клієнт передає банку на умовах договору банківського вкладу. Є під­стави вважати, що за договором банківського вкладу передані банку кошти завж­ди залишаються власністю вкладника, який залишає за собою право розпоря­дження ними. Для банку ці гроші зберігають режим залучених коштів, які він зобов'язаний повернути вкладнику за першою вимогою. Таке положення є прин­циповим, оскільки саме з ним пов'язано право вкладника вимагати кошти пере­дані банку на умовах договору банківського вкладу і обов'язок банку повернути кошти вкладнику з першою вимогою. Закріплення цього принципового положен­ня у законодавстві є істотним для вияву довіри до банку з боку вкладників.

Як уже зазначалося, право на залучення грошових коштів на умовах догово­ру банківського вкладу мають тільки ті установи, які здійснюють такі банківські операції відповідно до ліцензії. Такими установами відповідно до чинного в Ук­раїні законодавства є комерційні банки, які створені і діють відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність". Є підстави вважати, що небанків-ські установи, якщо вони навіть і є кредитними, не можуть залучати кошти на умовах цього договору. Законодавство передбачає можливість заміни сторони в договорі (уступка вимоги і переведення боргу). Переведення боргу на стороні банку може мати місце тільки тоді, якщо новим боржником також є банк.

Для договору банківського вкладу обов'язковою є письмова форма. Вбачаєть­ся, що письмова форма цього договору вважається дотриманою, якщо внесення вкладу засвідчене ощадною книжкою, ощадним або депозитним сертифікатом або іншим документом, виданим банком вкладнику, що відповідає вимогам, пе­редбаченим для таких документів нормативним актом. Договір може бути оформлений шляхом складання єдиного документа в двох примірниках, один із яких видається вкладнику. Ощадна книжка, ощадний або депозитний сертифікат мають відповідати вимогам законодавства, банківським правилам і звичаям діло­вого обороту.

Оскільки договір банківського вкладу є реальним договором, момент його під­писання може не збігатися з моментом виникнення правовідносин між суб'єкта­ми цього договору. І саме у зв'язку з цим доцільним способом укладання догово­ру банківського вкладу з громадянином є оформлення ощадної книжки або іншого документа, який засвідчує внесення коштів на його рахунок, а отже, і мо­мент виникнення прав та обов'язків за договором.

В ощадній книжці мають бути зазначені і засвідчені банком найменування і місце перебування банку, а якщо внесок внесений у філію, також місце перебу­вання його відповідної філії, номер рахунку по внеску, усі суми коштів, зарахо­ваних на рахунок, усі суми коштів, списаних з рахунку, і залишок коштів на ра­хунку на момент пред'явлення ощадної книжки в банк. Якщо не доведене інше,

25 — 2-272S

386