Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Дзера, Кузнєцова - Цивільне право України_Ч.2_ф....doc
Скачиваний:
4
Добавлен:
15.07.2019
Размер:
4.32 Mб
Скачать

Глава 68

3) за наявності вини обох володільців розмір відшкодування визначається відповідно до ступеня вини кожного;

4) за відсутності вини володільців джерел підвищеної небезпеки у взаємному заподіянні шкоди незалежно від її розміру жоден не має права на відшкодування.

Зазначені положення поширюються на наземні транспортні засоби. Якщо шкода заподіяна взаємодіями (зіткненням) морських або повітряних суден, підстави відповідальності за заподіяну шкоду передбачені відповідними статтями Кодексу торговельного мореплавства та Повітряного кодексу України.

Володілець джерела підвищеної небезпеки не відповідає за шкоду, заподіяну ним, якщо доведе, що володіння джерелом було втрачено не з його вини, а в результаті протиправних дій інших осіб, наприклад внаслідок угону транспорт­ного засобу. В подібних випадках до відповідальності за ст. 450 ЦК УРСР притя­гаються особи, які фактично володіли джерелом підвищеної небезпеки в момент заподіяння шкоди. Коли володіння джерелом підвищеної небезпеки було втраче­но не тільки в результаті протиправних дій інших осіб, а й з вини самого воло­дільця, тоді відповідальність за заподіяну шкоду може бути покладено як на особу, що протиправне заволоділа джерелом підвищеної небезпеки, так і на його володільця відповідно до ступеня вини кожного з них. Відповідальність воло­дільця джерела підвищеної небезпеки може настати, зокрема, якщо з його вини не було забезпечено належної охорони джерела підвищеної небезпеки.

Не є володільцем джерела підвищеної небезпеки і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка експлуатує джерело підвищеної небезпеки внаслідок трудових відносин з володільцем цього джерела, зокрема шофер, машиніст, оператор та ін. Зазначені положення постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 р. набувають важливого значення для судової практики, оскільки дають відповіді на запитання, що виникають у судовій прак­тиці і відносно яких у чинному законодавстві немає відповідних правових норм.

Новий ЦК України (ст. 1206) заповнив програлину в чинному законодавстві стосовно осіб, відповідальних за завдання шкоди джерелом підвищеної небез­пеки. В ньому закріплений багаторічний досвід судової практики, збережений термін "володілець джерела підвищеної небезпеки", розроблений і введений в практичний оборот суддями.

Визначення володільця джерела підвищеної небезпеки і правові підстави його експлуатації сформульовані в такій нормі: "Юридична чи фізична особа, якій належить джерело підвищеної небезпеки на певній правовій основі і яка здійснює його експлуатацію (володіння, користування, зберігання, транспорту­вання тощо), визнається володільцем джерела підвищеної небезпеки і несе перед потерпілим відповідальність за завдану шкоду" (ст. 1206 ЦК України). В зазначеній нормі до правових підстав експлуатації джерел підвищеної небезпеки віднесено: право власності (право спільної власності), договір оренди, підряду, довіреність на управління транспортним засобом, адміністративний акт та інші правові підстави.

Вперше у ЦК України (п. З ст. 1206) особою, відповідальною за завдання шкоди джерелом підвищеної небезпеки, також визнається особа яка самочинно (протиправне і винно) заволоділа джерелом підвищеної небезпеки. Ця норма, як і попередні, є результатом врахування досвіду судової практики.

Останніми роками склалася судова практика з відшкодування шкоди, завда­ної внаслідок взаємодії (зіткнення) двох і більше джерел підвищеної небезпеки

Зобов'язання із заподіяння шкоди

537

(автомашин). В новому ЦК України (ст. 1207) відтворена зазначена практика у вигляді нормативної новели: "1. Шкода, завдана внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки як самим джерелом підвищеної небезпеки, так і їх володільцями, відшкодовується на загальних підставах, тобто лише за умови винного завдання шкоди: 1) шкода, завдана одному з володільців з вини іншого, відшкодовується винним; 2) за наявності вини лише володільця, якому завдано шкоди, її йому не відшкодовують; 3) за наявності вини обох володільців розмір відшкодування визначається відповідно до ступеня вини кожного; 4) за відсутності вини володільців джерел підвищеної небезпеки у взаємному завданні шкоди (незалежно від її розміру) жоден з них не має права на відшкодування.

2. В разі завдання шкоди внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки третім особами володільці, які спільно завдали шкоди, несуть перед потерпілими солідарну відповідальність незалежно від вини".

Суб'єкти права вимоги. Положення ст. 450 ЦК УРСР виходять з підвищеної небезпеки для оточення. Отже, особи з оточення, коли їм заподіяно шкоду джерелом підвищеної небезпеки, набувають прав на відшкодування шкоди, і вони є суб'єктами права вимоги або уповноваженими особами. До них належать:

1) особи, пов'язані з володільцями джерел підвищеної небезпеки цивільно-правовими відносинами (пасажири транспортних засобів, відвідувачі зоопарків, екскурсанти, підрядники та ін.);

2) пішоходи.

Працівники, що перебувають у трудових відносинах з володільцем джерела підвищеної небезпеки і яким заподіяно шкоду джерелом підвищеної небезпеки у зв'язку з виконанням ними трудових обов'язків, не є суб'єктами права вимоги в розумінні ст. 450 ЦК УРСР. Перед ними володілець джерела підвищеної небез­пеки відповідає тільки за наявності своєї вини на підставі статей 440 і 456 ЦК УРСР. Саме такий висновок випливає з роз'яснень п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 р. в редакції від 8 липня 1994 р. (постанова Пленуму Верховного Суду України "Про внесення змін і доповнень до постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 р." від 8 липня 1994 p.): шкоду, заподіяну працівникові у зв'язку з виконанням ним тру­дових обов'язків, відшкодовує відповідно до статей 440 і 456 ЦК УРСР організація або громадянин, з якими потерпілий перебував у трудових відносинах, за наявності їхньої вини. Отже, якщо організація або громадянин є володільцями джерел підвищеної небезпеки, то перед потерпілим працівником, якому шкода заподіяна джерелом підвищеної небезпеки, вони відповідають тільки за наявності їхньої вини.

На наш погляд, негативний підхід до вирішення проблеми відповідальності перед робітником за випадкове заподіяння шкоди джерелом підвищеної небез­пеки є застарілим. В умовах прискореного розвитку науково-технічного прогресу значно зростає як його руйнівна сила, так і можливість настання випадкового шкідливого результату. Тому особи, які обслуговують сучасну техніку, повинні бути захищені передусім законом від можливого настання несприятливих наслід­ків експлуатації цієї техніки, тобто і при випадковому заподіянні шкоди джере­лом підвищеної небезпеки життю і здоров'ю робітників при виконанні ними своїх службових обов'язків. У зазначених випадках треба було б застосовувати ст. 450 ЦК УРСР про безвинну відповідальність володільців джерел підвищеної

538