Глава 72

Коли ж спадкоємець, який має право на обов'язкову частку, не проживав спільно зі спадкодавцем, але серед інших спадкоємців за законом є такі, що про­живали спільно з останнім не менше одного року до його смерті, при визначенні розміру обов'язкової частки не слід враховувати вартість предметів звичайної до­машньої обстановки та вжитку.

Наприклад, громадянин проживав спільно з дружиною, непрацездатний син проживав окремо. Все своє майно громадянин заповідав дружині. При визначен­ні обов'язкової частки сина за таких обставин не слід враховувати вартість пред­метів домашньої обстановки та вжитку, оскільки ця частка дорівнює 2/3 того, що одержав би син при спадкуванні за законом, а в даному прикладі при спад­куванні за законом всі предмети домашньої обстановки і вжитку відповідно до ст. 533 ЦК УРСР одержала б дружина. Син як спадкоємець, що проживав окре­мо, при спадкуванні за законом не мав би права на ці предмети.

Таким чином, правило ст. 535 ЦК УРСР про те, що при визначенні розміру обов'язкової частки враховується і вартість спадкового майна, що складається з предметів звичайної домашньої обстановки та вжитку, стосується лише тих спадкоємців (що претендували на обов'язкову частку), які мали б право на одер­жання цих предметів при спадкуванні за законом.

У практиці діяльності нотаріальних контор часто постає питання, чи слід вра­ховувати суму вкладу в Ощадному чи іншому банку при визначенні розміру обов'язкової частки. Пленум Верховного Суду України зазначає, що "згідно з За­коном України "Про банки і банківську діяльність" (статті 38 і 46) положення про заповідальне розпорядження застосовується при здійсненні ощадної справи як Ощадним банком України, так і іншими комерційними банками"1.

Законодавством встановлено особливі правила щодо розпорядження вклада­ми в банках. Вкладник може безпосередньо цим установам зробити розпоря­дження щодо вкладу. Він може також у заповіті зазначити тих осіб, яким слід видати вклад у разі його (вкладника) смерті. Цими особами можуть бути як гро­мадяни, що входять до кола спадкоємців за законом, так і ті, що не є спадкоєм­цями за законом. Таке розпорядження може бути зроблено так само на користь держави, державних, громадських та кооперативних організацій.

Розпорядження на користь будь-якої особи про видачу вкладу буде повністю дійсним, незважаючи на наявність неповнолітніх і непрацездатних дітей та ін­ших непрацездатних спадкоємців, які мають право на обов'язкову частку на мо­мент відкриття спадщини.

Якщо вкладник зробив розпорядження щодо вкладу (безпосередньо банку або в заповіті), то вклад не включається до складу спадкового майна, і при ви­значенні розміру обов'язкової частки вартість вкладу не враховується. Інакше вирішується це питання в новому ЦК України. Так, у ст. 1247 цього кодексу за­значено: "Право на вклад входить до складу спадщини незалежно від способу розпорядження ним". Тобто незалежно від того, чи розпорядження вкладом зроблено в заповіті чи безпосередньо банку — вклад входить до складу спадко­вого майна спадкодавця і на нього поширюються загальні правила спадкування,

1 Верховний Суд України. Постанови Пленуму Верховного Суду України (1995—1998). Пра­вові позиції щодо розгляду судами окремих категорій цивільних справ / Відп. ред. П. І. Шевчук. -С. 191-192.

Правове регулювання спадкових відносин

623

передбачені в цьому кодексі. Отже при визначенні розміру обов'язкової частки необхідно враховувати і вартість вкладу.

Якщо ж громадянин не зробив розпорядження щодо вкладу, тоді у разі його смерті вклад переходить до спадкоємців на загальних підставах. Отже, у цьому випадку при визначенні розміру обов'язкової частки слід врахувати і суму вкладу.

Вклад включається до спадкового майна і спадкується на загальних підставах також у випадку, коли особа, на користь якої зроблено заповіт на вклад, померла раніше від спадкодавця (п. 12 вищезгаданої постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 червня 1983 р.)

Позбавлення спадщини. Відповідно до ч. 2 ст. 534 ЦК УРСР заповідач мо­же у заповіті позбавити права спадкоємства одного, кількох осіб або всіх спад­коємців за законом.

Слід розрізняти пряме і побічне позбавлення спадщини, оскільки правові на­слідки в першому і другому випадку будуть різні.

Наприклад, коли спадкодавець, який має дружину і повнолітнього працездат­ного сина, зазначить у заповіті, що все своє майно він залишає дружині, то якщо дружина не відмовиться від спадщини, син фактично буде позбавлений спад­щини, хоч про нього і не згадувалося у заповіті. Таке позбавлення називають побічним.

Однак заповідач у заповіті може прямо вказати, що все своє майно він запо­відає дружині, а сина позбавляє права спадкоємства. У цьому випадку ми маємо пряме позбавлення спадщини — тут син так само нічого не одержить у спадщину.

Проте коли б дружина відмовилася від спадщини, доля спадкового майна в першому і другому випадку вирішувалася б по-різному.

При побічному позбавленні спадщини все майно перейшло б до сина відпо­відно до ст. 554 ЦК УРСР. При прямому позбавленні спадщини син не одержав би нічого і майно перейшло б за законом до спадкоємців другої черги.

Підпризначення спадкоємця. Закон надає заповідачеві право розпоряди­тися, до кого перейде його майно, якщо зазначений у заповіті спадкоємець помре до відкриття спадщини або не прийме її (ст. 536 ЦК УРСР).

Наприклад, заповідач може вказати, що він усе своє майно заповідає дружи­ні, а якщо б вона померла до відкриття спадщини чи відмовилася від неї, він майно заповідає брату. Таке розпорядження називається підпризначенням спад­коємця.

Не можна в заповіті підпризначати спадкоємця до того спадкоємця, який прийме спадщину. Так, нотаріус не повинен посвідчувати заповіт, у якому майно було б заповідане певному спадкоємцю за умови, що це майно після смерті спад­коємця перейшло б до тієї чи іншої особи.

Якщо такий заповіт був би посвідчений, його необхідно було б визнати не­дійсним у частині підпризначення спадкоємців до спадкоємця, оскільки таке роз­порядження є угодою, спрямованою на обмеження правоздатності спадкоємця, а саме — на позбавлення його такого елемента правоздатності, як право заповіда­ти майно1.

Право заповідача на підпризначення спадкоємця передбачено в ст. 1263 ЦК України.

624