Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Дзера, Кузнєцова - Цивільне право України_Ч.2_ф....doc
Скачиваний:
4
Добавлен:
15.07.2019
Размер:
4.32 Mб
Скачать

Глава 41

лиха або іншим несприятливим умовам. З урахуванням усіх цих обставин і вирі­шується питання про звільнення господарства від відповідальності за невиконан­ня зобов'язання за договором контрактації.

§ 4. Інші договірні форми реалізації сільськогосподарської продукції

Крім договорів контрактації, виробники сільгосппродукції реалізують її на ос­нові інших договорів. Зокрема, заготівельні та переробні підприємства договір­них засадах можуть приймати від виробників сільськогосподарську сировину на зберігання і переробку незалежно від напрямків подальшого її використання. Розрахунки за зберігання та переробку сировини і готової продукції за угодою сторін можуть здійснюватися у грошовій формі з використанням частини готової продукції або у змішаній формі.

Виробники сільгосппродукції мають право проводити товарообмінні операції з власною продукцією та продуктами її переробки на основі бартерних договорів, що укладаються як на внутрішньому ринку, так і в порядку здійснення зовніш­ньоекономічної діяльності. За такими договорами вони одержують необхідні ма­теріально-технічні ресурси (обладнання, нафтопродукти, засоби захисту рослин і тварин тощо) або товари широкого вжитку.

Сільськогосподарські підприємства укладають з членами сільгосппідпри­ємств, робітниками держгоспів, пенсіонерами та іншими громадянами на добро­вільній основі договори на вирощування худоби і птиці та на закупівлю лишків молока. Закуплену у громадян за цими договорами продукцію господарство про­дає державі і зараховує собі у рахунок виконання зобов'язань з контрактації. Крім того, худобу, птицю, кроликів, вирощених у підсобних господарствах грома­дян, можуть закуповувати заготівельні організації споживчої кооперації, органі­зації громадського харчування та інші організації за договірними цінами.

Господарства можуть реалізовувати сільгосппродукцію на комісійних заса­дах, укладаючи договори комісії з торговельними організаціями. Сільськогоспо­дарські підприємства, орендарі, селянські господарства, громадяни, які ведуть підсобне господарство, мають право вільно продавати вирощену продукцію як за­готівельним та іншим організаціям, так і на ринках.

Глава 42 договір дарування

§ 1. Поняття та ознаки договору дарування

За договором дарування, одна сторона (дарувальник) передає безоплатно другій стороні (обдарованому) майно у власність (ст. 243 ЦК УРСР). У новому ЦК інше визначення, яке наводиться нижче. Отже, договір дарування, як і дого­вори міни та купівлі-продажу, спрямований на безповоротне припинення права власності у дарувальника і виникнення права власності (права повного господар­ського відання чи права оперативного управління) у обдарованої особи. Як і про­давець, дарувальник повинен бути власником відчужуваного в такий спосіб май­на. Проте, на відміну від зазначених договорів, договір дарування є завжди безоплатним, а тому дарувальник не має права вимагати від обдарованої особи зустрічних дій майнового характеру. Цілком обгрунтовано в ст. 736 ЦК України введено норму про те, що договір, який встановлює обов'язок обдарованого вчи­нити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характе­ру, не є договором дарування (п. 2).

Оскільки відповідно до ч. 2 ст. 243 ЦК УРСР договір дарування вважається укладеним з моменту передачі майна обдарованому, то він належить до категорії реальних угод. Подарувати майно іншим особам є виключним правом власника. Здійснення безоплатного відчуження майна, як правило, зумовлюється особис­тими інтересами дарувальника у визначенні цілей використання його, відносина­ми сімейних зв'язків чи дружби, значними заслугами чи вчинками обдарованої особи тощо. Тому визнання договору дарування консенсуальним могло б призво­дити до ситуацій, за яких особа мала б право вимагати у примусовому порядку дару, що неприпустимо з точки зору моральності.

Водночас з правила про реальність договору дарування можливі й винятки. Так, ще в юридичній літературі радянського періоду допускалася можливість ви­знання консенсуальним договору дарування жилих будинків. Така думка грунту­валася на тому, що за чинним у той період Цивільним кодексом РРФСР договори відчуження жилих будинків, у тому числі і дарування, під страхом недійсності підлягали державній реєстрації і відповідно до ст. 135 цього кодексу право влас­ності на таке майно могло виникнути лише у момент цієї реєстрації1.

Таким чином, при даруванні жилого будинку право власності у обдарованої особи виникало незалежно від факту передачі їй будинку. ЦК УРСР такого імпе­ративного правила щодо виникнення права власності не містив, а тому відповід­но в Україні не було будь-яких законодавчих підстав для визнання договору да-

Иоффе О. С. Обязательственное право. — С. 394—396.

106