Глава 59

ність передбачена їхнім статутом. Зокрема, Порядок обслуговування громадян залізничним транспортом1, затверджений постановою Кабінету Міністрів Украї­ни від 19 березня 1997 р. № 252 визначає, що суб'єкти господарювання, які займаються перевезенням та обслуговуванням пасажирів, повинні забезпечити схоронність ручної поклажі пасажирів у камерах схову, схоронність багажу та вантажобагажу в сховищах та під час перевезень.

Поклажодавцями виступають громадяни. Організації не можуть здавати своє майно на зберігання в ломбарди та камери схову транспортних організацій, оскільки це не входить у зміст їх правоздатності. Виникнення зобов'язань зі збе­рігання майна ломбард засвідчує, видаючи іменну охоронну квитанцію, а в каме­рах схову транспортних організацій видають квитанції або жетони. Цей договір схову є двостороннім, реальним, оскільки обов'язок зі зберігання речі виникає лише з моменту фактичної передачі її у володіння охоронця. Об'єктом зобов'я­зання схову в цих випадках є індивідуально-визначене майно громадян, яке мо­же прийматися на зберігання згідно зі статутами підприємств, правилами пере­везення пасажирів і багажу на транспорті.

Для різних охоронців об'єктами схову можуть бути різні речі. Так, ломбарди приймають предмети особистого користування і домашнього вжитку, перелік яких може змінюватися. Камери схову беруть на зберігання ширше коло речей, ніж ломбарди.

Основною рисою договірного зберігання організаціями є те, що, оскільки приймання речей на зберігання входить у сферу їх професійної діяльності, вони мають, як правило, для таких операцій спеціальні приміщення чи спеціальне об­ладнання (камери схову ручного багажу — на вокзалах, гардероби — в устано­вах, театрах тощо).

Охоронцями можуть бути громадяни, які приймають на зберігання речі ін­ших громадян. Зберігання речей громадянами не має характеру промислу, а час­то є безоплатною послугою, що трапляється в побуті, але може бути й сплатною. Юридичним фактом, який породжує такі відносини, здебільшого є укладення між громадянами договору схову, який є реальним. Громадяни можуть займатися зберіганням майна з метою отримання прибутків, набувши статусу підприємця.

У всіх випадках предметом договору схову завжди є послуги, що їх надає охоронець поклажодавцеві та які спрямовані на забезпечення схоронності майна. Об'єктом договору схову може бути як індивідуально-визначена річ, так і речі, що мають родові ознаки. За зобов'язаннями зберігання, незалежно від підстав їх виникнення, охоронець повинен повернути у схоронності ті самі, а не інші речі, і тому, як правило, об'єктом цих зобов'язань є індивідуально-визначені речі. Іно­ді речі можуть визначатися родовими ознаками (наприклад, здача зерна на еле­ватор). Коли на схов здаються речі, що мають родові ознаки, то вони переходять у власність охоронця, якщо немає іншої угоди. І охоронець зобов'язаний повер­нути стороні, яка здала родові речі на схов, рівну або обумовлену сторонами кількість речей того самого роду та тієї самої якості (ст. 423 ЦК УРСР), а не ті самі речі, що їх здавали на схов. Якщо згідно із законом охоронець стає власни­ком переданих йому речей, то ризик випадкової загибелі чи псування таких ре-

Порядок обслуговування громадян залізничним транспортом // Закон і бізнес. — 1997. — ЗО квітня. — № 18.

Договір схову (зберігання)

419

чей покладається на охоронця, і він зобов'язаний повернути поклажодавцеві рів­ну або обумовлену сторонами кількість речей того самого роду та тієї самої якос­ті звичайно за умови, якщо загибель речей не сталася внаслідок дії непереборної сили. Законодавство допускає укладення угоди між охоронцем і поклажодавцем з приводу родових речей, зокрема про відповідальність за випадкову загибель або псування таких речей, яка може бути покладена на поклажодавця.

Подібна, але більш лаконічна ст. 960 міститься також у новому ЦК, яка пе­редбачає, що за згодою поклажодавця зберігач має право змішати речі одного ро­ду та однієї якості, які передані на зберігання.

Форму договору схову регулює ст. 414 ЦК УРСР, що передбачає залежність форми договору від вартості переданого на схов майна, строку та суб'єктів дого­вору. Договір схову може оформлятися усно і письмово. Договір схову, в якому однією стороною є громадянин, укладається обов'язково в письмовій формі, як­що вартість переданого на схов майна перевищує 100 крб, за винятком здачі ре­чей на короткострокове зберігання в гардероби установ, театрів, їдалень з вида­чею охоронцем номера або жетона. В іншому разі сторони позбавляються права посилатися на показання свідків для підтвердження факту укладення договору в разі спору. Проте, якщо сторони, порушивши форму договору, не заперечують самого факту укладення договору і спір виникає про тотожність речей, переда­них на схов, і речей, що їх повертає охоронець, допускаються свідчення свідків (ч. 2 ст. 414 ЦК УРСР, ст. 968 ЦК України).

Новий ЦК встановлює правило про форму договорів зберігання, які є єдини­ми для громадян та інших осіб (ст. 955). Так, за ЦК України договір зберігання укладається у письмовій формі у випадках, встановлених ст. 209 цього кодексу (наприклад, правочини між юридичними особами, певні правочини між юридич­ними і фізичними особами, правочини між фізичними особами на суму, що пере­вищує у 20 і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів грома­дян). Однак договір про прийняття речі на зберігання в майбутньому має бути укладений у письмовій формі, незалежно від вартості речі, яка буде передана на зберігання. При цьому письмова форма вважатиметься дотриманою, якщо прий­няття речі на зберігання посвідчене розпискою, квитанцією, іншим документом, підписаним зберігачем.

При здачі одним громадянином речей на зберігання іншому в період надзви­чайних обставин (пожежа, повінь, землетрус) допускається доведення такого факту показаннями свідків незалежно від вартості майна (ч. З ст. 414 ЦК УРСР). У п. 2 ст. 956 ЦК України до таких обставин безпосередньо віднесене раптове захворювання власника чи іншого володільця майна, а також зазначено, що крім перерахованих, можуть бути й інші надзвичайні обставини.

Якщо охоронцем виступає спеціалізована організація (наприклад, камера схо­ву), то видається квитанція, яка й підтверджує укладення договору. Часто кви­танція виписується на формуляр, де відображається і сам порядок зберігання, який визначає права та обов'язки контрагентів. У деяких випадках (наприклад, при здачі в гардероб верхнього одягу) поклажодавцям видаються номерні жето­ни, їх звичайно не можна вважати актами письмового оформлення договору, але вони мають доказове значення при розв'язанні питань про те, чи було здано май­но на зберігання.

27*

420