Договір дарування

109

Договір дарування укладається у формі, визначеній загальними правилами цивільного законодавства про форму угод (статті 43, 44 та 46 ЦК УРСР). Це мо­же бути усна або письмова форма. Відповідно до ч. 1 ст. 244 ЦК УРСР договір дарування на суму 500 крб., а при даруванні валютних цінностей — на суму по­над 50 крб. має бути нотаріально посвідчений. У період ринкових реформ в Україні, в умовах регулярного коливання вартості грошової одиниці існування зазначеної норми втратило будь-яку доцільність і практичну значимість. По-пер­ше, не відповідає реаліям сьогодення вимога про нотаріальне посвідчення дого­вору дарування на суму понад 500 крб., оскільки, зокрема, в Україні введено нову грошову одиницю (гривню), змінилося співвідношення цін на товари. Фак­тично втратила свою чинність норма про нотаріальне посвідчення зазначених угод з валютними цінностями у зв'язку зі зміною політики валютного регулюван­ня і прийняттям у цій сфері принципово нового законодавства, зокрема Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 10 лютого 1993 р. (з наступними змінами).

Оскільки не було внесено змін до чинного ЦК УРСР щодо вищезазначених сум дарунка, можуть виникати спори про відповідність того чи іншого договору дарування вимогам ЦК про форму угод. Нам здається, що такі спори можна ви­рішувати з урахуванням ст. З Закону України "Про державні гарантії відновлен­ня заощаджень громадян України" від 21 листопада 1996 p., якою встановлено, що заощадження громадян, покладені до Ощадного банку СРСР у період до 2 січ­ня 1992 p., відновлюються у співвідношенні 1 крб. заощаджень на 1,05 грн. за станом на 1 жовтня 1996 р.1.

Вимагають нотаріального посвідчення відповідно до ч. З ст. 244 ЦК УРСР (в редакції Закону України від 16 грудня 1993 р.) та ст. 227 ЦК УРСР договори дарування нерухомості, якщо хоч би однією із сторін є громадянин.

Новий ЦК України багато в чому по-новому визначив форму договору дару­вання (ст. 738). Так, цим Кодексом передбачено усну форму договору дарування предметів особистого користування; письмову форму — для дарування майново­го права та дарування з обов'язком передати дарунок у майбутньому (у разі недодержання письмової форми цей договір є нікчемним), для дарування рухо­мих речей, які мають особливу цінність; письмову форму з нотаріальним посві­дченням — для дарування нерухомої речі та валютних цінностей на суму, яка перевищує 50-кратний розмір неоподатковуваного мінімуму громадян. Не усі з перелічених законодавчих вимог щодо форми договорів дарування можна визна­ти вдалими. Так, на практиці, безумовно, виникатимуть труднощі при вирішенні питання про те, які рухомі речі мають особливу цінність, а які її не мають.

Правила цивільного законодавства про форму договорів дарування мають по­ширюватися і на ті угоди, що укладаються між подружжям, батьками і дітьми та між іншими близькими особами. Проте у юридичній літературі висловлювалися думки про необов'язковість застосування правил цивільного законодавства про форму угод, що укладаються між такими особами, зокрема між подружжям. Об­ґрунтовувалося це тим, що правила про нотаріальне посвідчення договору дару­вання на суму понад 500 крб., розраховані на регулювання відносин учасників цивільного обороту, не можна повною мірою застосувати до майнових відносин

Голос України. — 1994. — 6 січня.

110