Глава 71

Вважаємо, що вищезазначені аргументи дають можливість зробити висновок, що перехід у власність держави майна в порядку відумерлості є особливим ви­дом спадкування за законом.

Своєрідність спадкування державою відумерлого майна виявляється, перш за все, в тому, що таке наступництво можливе лише за однієї умови — за законом. Вказаний порядок переходу спадкової маси має на меті усунення безхазяйності спадкового майна, викликаної відсутністю інших спадкоємців, місце яких займає держава. З огляду на це правильним є висновок Б. Б. Черепахіна про те, що дер­жава є підпризначеним (в силу закону) спадкоємцем1.

Іншою істотною ознакою вказаного переходу є незалежність його від волі держави-спадкоємиці: на відміну від інших спадково-правових відносин, держава не вправі усунути даний спадковий перехід, відмовившись від прийняття віду­мерлого майна. Правове положення держави у цьому аспекті перекликається зі становищем підвладних в римському праві — подібно до них, держава є необхід­ним спадкоємцем, ipso jure, та набуває спадщину поза власною волею. Це пра­вило знаходить своє пояснення в основній меті, якій відповідає інститут відумер­лості — в усуненні безхазяйності майна та випадків заволодіння спадщиною неуповноваженими на це особами.

Вказана особливість переходу відумерлого майна до держави не завжди вра­ховується судами України в процесі розгляду ними спадкових справ. Так, Мос­ковський районний суд м. Києва розглянув справу за позовом ДПІ Московського району м. Києва до В. О-ко, Л. Б-кої, Р. Т-ко про визнання угод недійсними, ви­знання права державної власності та витребування майна з чужого незаконного володіння, а також за зустрічним позовом Р. Т-ко до ДПІ Московського району м. Києва про визнання добросовісним набувачем.

Як було встановлено в судовому засіданні, спірне майно (квартира в житло­вому будинку) належала на праві приватної власності М. С-кому, який помер 31 серпня 1994 p., не маючи спадкоємців за законом і не склавши заповіту. 12 січня 1999 р. спірна квартира на підставі недійсної довіреності від імені М. С-кого була подарована В. О-ко Л. Б.-кій, а остання згодом продала її своєму чо­ловікові, В. О.-ку, який перепродав зазначену квартиру Р. Т-ку. Суд, задоволь­няючи зустрічний позовом Р. Т-ко до ДПІ Московського району м. Києва про ви­знання його добросовісним набувачем спірного майна (квартири), обгрунтував своє рішення так: "спірне майно... не перейшло у власність держави, і її уповно­важеними органами не було одержано свідоцтво про право власності на майно, а тому зазначена квартира не вибула з володіння держави поза її волею, оскільки до держави не переходила взагалі"2.

Очевидно, що за вирішення цієї справи суд не взяв до уваги особливості спадкування державою відумерлого майна. Оскільки законодавством держава позбавлена права відмови від прийняття відумерлої спадщини, остання стає дер­жавною власністю автоматично з дня відкриття спадщини. Неодержання уповно­важеним державним органом свідоцтва про право держави на спадщину не може свідчити про відмову держави від спадщини.

Див.: Черепахин Б. Б. Зазначена праця. — С. 38

Див.: Решение Московского районного суда г. Києва от 26 сентября 2000 г. // Юридическая практика. - 2000. - № 49. - С. 13.

Загальна характеристика спадкового права

597

Спадщина, що переходить до держави, обтяжується лише боргами спадко­давця. Тому держава не зобов'язана відшкодовувати витрати, що їх зазнали треті особи з догляду за спадкодавцем в період його хвороби, на поховання спадкодав­ця, а також витрат з охорони спадкового майна (ч. 4 ст. 556 ЦК України).

За переходу до держави відумерлого майна, до складу якого входило автор­ське право або право на авторську винагороду, що належало спадкоємцеві, за­значені права припиняються (ч. 4 ст. 555 ЦК України).

В нашому спадковому праві не існує будь-яких обмежень права громадянина стати спадкоємцем залежно від статі, віку, стану фізичного чи психічного здо­ров'я, від раси чи національності, не вимагається від спадкоємця бути повністю дієздатним.

Питання про можливість бути спадкоємцем для особи, яка не є громадяни­ном України, — одне із спеціальних питань приватного міжнародного права.

Закон передбачає підстави (ст. 528 ЦК УРСР, ст. 1243 ЦК України) для по­збавлення за певних умов окремих осіб — недостойних спадкоємців — права на спадщину. Обставини, що стали підставою для такого позбавлення, мають бути встановлені в судовому порядку. Так, не мають права спадкувати ні за зако­ном, ні за заповітом особи, які навмисно позбавили життя спадкодавця або кого-небудь зі спадкоємців чи здійснили замах на їх життя. Здійснення спадкоємцем проти спадкодавця чи будь-кого зі спадкоємців протизаконних дій, що сприяли закликанню їх до спадщини, мають бути підтверджені вироком суду. Виро­ку суду достатньо для виключення засудженого з кола спадкоємців, додатково­го рішення суду про позбавлення цієї особи права на спадщину не потрібно. Але в новому ЦК це правило не застосовується до особи, яка вчинила такий замах, якщо спадкодавець, знаючи про це, все ж призначив її спадкоємцем за заповітом.

Не мають права спадкувати за законом батьки після дітей, щодо яких вони позбавлені батьківських прав і не були відновлені в цих правах на момент від­криття спадщини, а також батьки та повнолітні діти, які злісно ухилялися від ви­конання покладених на них законом обов'язків з утримання спадкодавця. Ці об­ставини мають бути підтверджені вироком суду чи матеріалами цивільних справ про стягнення аліментів, позбавлення батьківських прав. Злісне ухилення від сплати аліментів не є підставою для позбавлення права спадкування за запові­том, адже спадкодавець має право заповідати своє майно будь-якій особі.

Якщо до моменту відкриття спадщини батьки будуть відновлені в своїх пра­вах, вони не будуть позбавлені права на спадщину.

Крім того, за новим ЦК не мають право на спадкування особи, які умисно пе­решкоджали спадкодавцеві скласти заповіт, внести до нього зміни або скасувати заповіт і цим сприяли виникненню права на спадкування у них самих чи в інших осіб або сприяли збільшенню їхньої частки у спадщині. Також не мають права на спадкування за законом одна після одної особи, шлюб між якими є недійсним або визнаний таким за рішенням суду. Якщо шлюб визнаний недійсним після смерті одного з подружжя, то за другим із подружжя, який його пережив і не знав та не міг знати про перешкоди до реєстрації шлюбу, суд може визнати пра­во на спадкування частки того з подружжя, хто помер, у майні, яке було набуте ними за час цього шлюбу.

Також за рішенням суду особа може бути усунута від права на спадкування за законом, якщо буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги

598