§ 12. Відповідальність за ушкодження здоров'я і смерть громадянина, який не підлягає соціальному страхуванню

У ЦК УРСР передбачено обсяг відповідальності в разі ушкодження здоров'я або смерті незастрахованої особи (ч. 1 ст. 461).

Щодо умов відповідальності, то вони визначаються або на загальних підставах за ст. 440, або за ст. 450 — у разі ушкодження здоров'я чи заподіяння смерті джерелом підвищеної небезпеки.

Суб'єктом відповідальності за ст. 461 можуть бути громадянин або організація, що заподіяли шкоду життю і здоров'ю незастрахованої особи.

Ця стаття поширюється на потерпілих осіб, які не підлягають соціальному страхуванню. До них належать домашні господарки та ін.

У разі ушкодження здоров'я незастрахованої особи їй відшкодовуються фактичні майнові витрати на додаткове харчування, протезування, санаторно-ку­рортне лікування та ін., тобто витрати, що пов'язані з поновленням здоров'я, якщо потерпілий за висновком лікарської експертизи дійсно потребує зазна­чених видів допомоги і не одержує їх через відповідні організації безоплатно.

Крім того, незастрахованій особі відшкодовуються збитки, пов'язані з втра­тою або зменшенням працездатності. При цьому розмір відшкодування визна­чається виходячи із заробітку відповідної категорії робітників і службовців, а не з фактичних прибутків незастрахованої особи (ч. 1 ст. 461 ЦК).

556

Глава 68

Зазначені норми застосовують, оскільки немає спеціального закону, що передбачає розмір відшкодування незастрахованій особі.

У зв'язку з цим треба зазначити, що розмір збитків за ушкодження здоров'я таким незастрахованим особам визначається спеціально.

У разі смерті незастрахованої особи право на відшкодування, яке обчислюється у вищезазначеному порядку, мають громадяни, передбачені в ч. 2 ст. 456 ЦК України на строки, названі у ч. З цієї статті.

В ЦК України відсутній інститут відшкодування шкоди особі, яка не підлягає соціальному страхуванню. Таким особам шкода відшкодовується на загальних підставах.

§ 13. Відшкодування шкоди при ушкодженні здоров'я

неповнолітнього

Цивільний кодекс УРСР у ч. 1 ст. 462 передбачає розмір відшкодування неповнолітньому, який не досяг 15 років. Слід зазначити, що ч. 1 цієї статті прирівнює учнів до 18 років до неповнолітніх, які не досягли 15 років. Це пояс­нюється тим, що учні до 18 років здебільшого у зв'язку з навчанням, як і особи, що не досягли 15 років, не мають заробітку. Якщо зазначені особи не мають заробітку на час заподіяння шкоди, то їм відшкодовуються фактичні витрати (або витрати в майбутньому), необхідні для поновлення здоров'я. У ст. 462 міс­титься лише приблизний перелік цих витрат: на лікування, протезування, сторонній догляд тощо. Тому не виключається, що в конкретному випадку потер­пілому мають бути відшкодовані витрати, не передбачені ч. 1 ст. 462, зокрема витрати, пов'язані зі спеціальним навчанням хворої дитини, з необхідністю до­даткового харчування.

Необхідність у тих чи інших витратах має бути встановлена за допомогою відповідних доказів (висновку лікарської експертизи та ін.). Вимоги потерпілого про відшкодування зазначених витрат підлягають задоволенню за умови, якщо він відповідні види допомоги не одержав безплатно.

Коли до моменту заподіяння ушкодження здоров'я неповнолітній, який не досяг 15 років, мав заробіток, тоді йому відшкодовуються разом з витратами, пов'язаними з поновленням здоров'я, збитки, пов'язані з втратою заробітку. Розмір періодичних платежів визначається з розрахунку фактичного заробітку, проте не нижче, ніж з мінімальної заробітної плати (ч. З ст. 462 ЦК УРСР).

По досягненні потерпілим 15 років (учнями — 18 років) їм відшкодовуються збитки, пов'язані з втратою або зменшенням їх працездатності. При цьому розмір збитків визначається з розміру середньої заробітної плати некваліфіко-ваного робітника в даній місцевості (ч. 2 ст. 462 ЦК УРСР).

У судовій практиці вважається, що збитки мають бути відшкодовані потер­пілим незалежно від того, приступили вони до трудової діяльності чи ні.

Якщо потерпілий здобув певну кваліфікацію, то після початку трудової діяльності він має право вимагати збільшення відшкодування за шкоду, пов'язану із зменшенням його працездатності, виходячи з розміру винагороди працівника його кваліфікації. Наприклад, потерпілий у віці до 18 років дістав ушкодження ноги. Потім він набув кваліфікації вчителя української мови та літератури, за якою він втратив 50 відсотків професійної працездатності.

Зобов'язання із заподіяння шкоди

557

Потерпілий має право пред'явити до заподіювача шкоди позов про відшкоду­вання шкоди. Розмір відшкодування визначається виходячи із заробітку вчителя української мови та літератури і 50 відсотків втрати професійної працездатності. При цьому потерпілий має право подібні вимоги заявляти неодноразово залежно від зміни його кваліфікації.

Таке саме право за наявності здобуття кваліфікації повинно належати і по­терпілим, які внаслідок ушкодження здоров'я повністю втратили працездатність або виконують роботу нижчої квалфікації (ч. 2 ст. 462 ЦК УРСР).

Сума відшкодування за втрату або зниження працездатності має бути змен­шена на суму пенсії по інвалідності, що призначена і яку фактично одержує по­терпілий після ушкодження здоров'я.

На потерпілих, які не досягли 15-річного віку, правило ст. 454 ЦК УРСР про врахування вини потерпілого не поширюється.

ЦК України більшою мірою захищає інтереси малолітньої або неповнолітньої особи, якій спричинена шкода внаслідок каліцтва та іншого ушкодження здо­ров'я. Обрано єдиний критерій — встановлений законом розмір мінімальної за­робітної плати, нижче якого не можна визначити розмір відшкодування шкоди, заподіяної життю і здоров'ю неповнолітньої або малолітньої особи. Цей підхід сприяє певній стабільності матеріального становища зазначених осіб.

Відповідно до ст. 1218 ЦК України після досягнення потерпілим чотирнадця­ти років (а не п'ятнадцяти років за ЦК УРСР) юридична або фізична особа, яка завдала шкоду зобов'язана відшкодувати потерпілому шкоду, пов'язану із втра­тою або зменшенням його працездатності, виходячи з розміру встановленої зако­ном розміру мінімальної заробітної плати.

Слід також відмітити, що^ст. 1218 передбачає життєву ситуацію, яка не вра­хована у ст. 462 ЦК УРСР. Йдеться щодо потерпілого, який не має професійної кваліфікації і після досягнення повноліття залишається непрацездатним внаслі­док каліцтва, завданого йому до повноліття. Він має право вимагати відшкоду­вання шкоди в обсязі не нижче встановленого законом розміру мінімальної заро­бітної плати.