Глава 71

Б. право на прийняття спадщини (або на відмову від її прийняття), оскільки день її смерті співпадав з днем смерті чоловіка. При цьому суду були надані перекон­ливі показання свідків, відповідно до яких громадянка Б. померла вже після того, як дізналася про смерть чоловіка у лікарні. На підставі цього судом був зробле­ний цілком справедливий висновок про те, що громадянка Б. встигла набути пра­во спадкування після чоловіка, але не встигла його реалізувати. Таким чином, право спадкування перейшло до власних спадкоємців цієї громадянки за прави­лами спадкової трансмісії1.

Місце відкриття спадщини. Згідно зі ст. 526 ЦК УРСР та відповідно до ст. 1240 нового ЦК України місцем відкриття спадщини визнається останнє постійне місце проживання спадкодавця. А якщо воно невідоме, місцезнаходжен­ня майна або його основної частини. У свою чергу місцем проживання визнаєть­ся місце, де громадянин постійно чи переважно мешкає. Відповідно ж до ст. 1240 нового ЦК України, якщо місце проживання спадкодавця невідоме, міс­цем відкриття спадщини є місцезнаходження нерухомого майна або основної його частини, а за відсутності нерухомого майна — місцезнаходження основної частини рухомого майна.

Місцем проживання неповнолітніх, які не досягли 15 років, чи громадян, які перебувають під опікою, визнається місце проживання їх батьків (усиновителів) чи опікунів.

Правильне визначення місця відкриття спадщини має важливе значення і для розв'язання ряду процедурних питань. Адже за місцем відкриття спадщини, зокрема, необхідно звернутися до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, за цим місцем видається свідоцтво про право на спадщину, приймаються претен­зії кредиторів, і, що важливо, вживаються заходи щодо охорони спадкового майна.

Місце відкриття спадщини підтверджується: свідоцтвом органів реєстрації актів громадянського стану про смерть спадкодавця, якщо останнє постійне міс­це проживання його і місце смерті збігаються; довідкою житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу, виконавчого комітету місцевої ради народних депутатів чи відповідної місцевої держадміністрації або з місця роботи померлого про постійне місце його проживання; записом у домовій книзі про постійну прописку спадкодавця, а якщо місце проживання померлого невідоме — документом (довідкою виконавчого комітету місцевої ради народних депутатів та ін.) про місцезнаходження спадкового майна або його частини (п. 114 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 18 червня 1994 р. № 18/5).

У разі відсутності зазначених документів спадкоємці повинні мати копію рі­шення суду, що набрало законної сили, про встановлення місця відкриття спад­щини.

Див.: Антимонов Б. С., Граве К. А. Зазначена праця. — С. 94.

Глава 72 правове регулювання спадкових відносин

§ 1. Спадкування за законом

ЦК УРСР передбачено такі підстави спадкування: спадкування за законом та спадкування за заповітом.

Кожний громадянин має право за життя розпорядитися своїм майном на ви­падок смерті. Таке розпорядження, зроблене у встановленій законом формі, на­зивається заповітом. Право заповідати майно — один з істотних елементів ци­вільної правоздатності громадян (ст. 10 ЦК УРСР). При спадкуванні за заповітом майно померлого переходить до осіб, зазначених у заповіті.

Коли ж громадянин не залишив заповіту або заповіт виявився недійсним, або спадкоємці за заповітом не прийняли спадщину, або не закликаються до спадку­вання, або громадянин розпорядився лише частиною свого майна настає спадку­вання за законом (в останньому випадку спадкування за законом матиме місце щодо майна, відносно якого немає розпоряджень у заповіті).

Спадкування за законом відбувається в усіх випадках, коли і оскільки воно не змінено заповітом (ст. 524 ЦК УРСР).

При спадкуванні за законом майно померлого переходить до осіб, зазначених у законі. Закон встановлює і порядок переходу майна померлого до цих осіб.

Коло спадкоємців за законом. Статті 529—531 ЦК УРСР визначають ко­ло спадкоємців за законом. Згідно з цими статтями спадкоємцями за законом є діти (в тому числі усиновлені), онуки, правнуки, дружина, батьки (усиновителі), брати, сестри, дід і баба померлого, а також непрацездатні особи, які перебували на утриманні померлого не менше одного року до його смерті.

Спадкоємці за законом поділяються на дві черги. До складу спадкоємців пер­шої черги входять такі особи:

1. Діти. Після смерті матері діти у всіх випадках визнаються спадкоємцями за законом. Після смерті батька діти не завжди закликаються до спадкування.

Після смерті батька діти визнаються спадкоємцями за законом, якщо між батьком і дитиною є правовий зв'язок, зокрема:

а) коли діти народилися від батьків, що перебували в зареєстрованому шлюбі;

б) якщо походження дітей від батьків, які не перебували у зареєстрованому шлюбі, встановлено на підставі спільної заяви батька та матері дитини в держав­ні органи запису актів громадянського стану;

в) коли походження дитини від даного батька встановлено в судовому по­рядку;

г) якщо діти народилися до 8 липня 1944 р. від батьків, що не перебували у

39 — 2-2728

610