Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Дзера, Кузнєцова - Цивільне право України_Ч.2_ф....doc
Скачиваний:
4
Добавлен:
15.07.2019
Размер:
4.32 Mб
Скачать

Глава 71

зокрема і в ЦК УРСР, прийнятого 18 липня 1963 р. і введеного в дію з 1 січня 1964 р. Цей кодекс у частині, що не суперечить чинному законодавству України, діє на території України і сьогодні.

Крім того, незалежність України сприяла виникненню ряду нових законодав­чих актів, зокрема законів України "Про власність" від 7 лютого 1991 p., "Про підприємництво" від 7 лютого 1991 p., "Про господарські товариства" від 19 ве­ресня 1991 р. та багатьох інших, які безпосередньо чи опосередковано торкають­ся питань спадкового права.

Незважаючи на оновлення норм багатьох інститутів цивільного права, норми спадкового права, на жаль, не піддавалися істотним змінам. Між тим, як свід­чить аналіз практики застосування цих норм, правове регулювання спадкових відносин вимагає істотного оновлення. Нині вони передбачаються у новому ЦК України.

Спадкове право за новим ЦК України. Спадковому праву в новому ЦК України присвячена книга шоста, яка називається "Спадкове право". Книга складається з таких глав: "Загальні положення про спадкування", "Спадкування за заповітом", "Спадкування за законом", "Здійснення права на спадкування", "Виконання заповіту", "Оформлення права на спадщину", "Спадковий договір".

Слід зазначити, що порівняно з ЦК УРСР новий ЦК України подає більш де­тальну регламентацію положень спадкового права. Зокрема, визначено особли­вий порядок спадкування щодо певних видів майна (земельна ділянка, страхові суми тощо), встановлено п'ять черг спадкоємців за законом. Крім того, запрова­джено поняття спадкового договору, до якого віднесено договір, за яким одна сто­рона (набувач) зобов'язується виконувати розпорядження другої сторони (відчужу-вача) і в разі його смерті набуває право власності на майно відчужувача.

§ 2. Загальні положення спадкового права

Поняття та значення спадкового права. Спадкове право — це найдавні­ший інститут права, який був і є актуальним з позиції його дослідження, розвит­ку та вдосконалення, оскільки стосується особистих інтересів людини. Вивчен­ню спадкового права присвячено багато праць відомих радянських та українських учених, зокрема В. І. Серебровського, Б. С. Антимонова, К. А. Гра­ве, І. Н. Азімова, Т. П. Коваленко, А. М. Немкова та ін.

Такий інтерес науки до питань спадкування природний, адже у процесі свого життя людина здебільшого накопичує певну кількість матеріальних благ і ціннос­тей, якими вона бажає задовольнити не лише свої потреби, а й потреби своїх рід­них та близьких. Саме норми спадкового права покликані врегулювати перехід належних людині прав та обов'язків у разі її смерті. Крім того, особливо в наш час спадкове право стало актуальним не тільки для фізичних, а й для юридичних осіб, оскільки воно істотно впливає на формування та склад їх вищих органів, їх діяльність, особливо це стосується питань спадкування акцій, часток (паїв) у статутному фонді.

З розвитком відносин приватної власності, що в свою чергу зумовило появу нових об'єктів цього права, з'явилася потреба у розвитку і вдосконаленні норм спадкового права. Ці проблемні питання, а також питання основних положень спадкового права будуть розглянуті нами в подальшому.

Загальна характеристика спадкового права

583

Поняття спадкового права можна розглядати як в об'єктивному, так і в суб'­єктивному значенні.

Спадкове право в об'єктивному значенні — це сукупність встановлених державою правових норм, що регулюють умови та порядок переходу після смерті громадянина майнових і деяких особистих немайнових прав та обов'язків.

Під спадковим правом у суб'єктивному значенні розуміють права особи, яка закликається до спадкоємства, та права особи, яка вже прийняла спадщину. Таких осіб називають спадкоємцями.

Зазначимо, що деякі вчені, зокрема В. І. Серебровський, розрізняють поняття спадкового права і права спадкування, розуміючи під першим право в об'єктив­ному значенні, під другим — право у суб'єктивному значенні1. Проте у практиці ці два поняття ототожнюються.

Принципи спадкового права. Оскільки спадкове право — це окремий інститут цивільного права, то природно, що його норми базуються на притаман­них лише цій підгалузі права принципах. "Більше того, наявність таких принци­пів слугує свого роду лакмусовим папірцем, який дає змогу стверджувати, чи є достатні підстави для виділення даної сукупності правових норм відповідно як самостійного підрозділу галузі цивільного права, чи їх немає"2.

Проте зазначимо, що єдиного й однозначного переліку принципів спадкового права в цивілістичній науці не існує. Цікаво і найбільш глибоко вирішив це пи­тання Ю. К. Толстой3. На його думку, до принципів спадкового права належать такі.

Принцип універсальності спадкового правонаступництва полягає в тому, що акт прийняття спадщини поширюється на всю спадщину, незалежно від того, в кого вона перебуває, і що певні її об'єкти невідомі спадкоємцю в момент прий­няття спадщини. Крім того, універсальність виявляється і в тому, що до спадко­ємця переходять не лише права, а й обов'язки. Причому неприпустимо прийнят­тя спадщини частково, за умовою або з певними застереженнями.

Вказаний принцип також означає, що перехід прав та обов'язків не повинен мати ніяких проміжних ланок, крім випадків, передбачених законом, він має здійснюватися безпосередньо від спадкодавця до спадкоємця.

Принцип свободи заповіту. Цей принцип тісно пов'язаний із загальноци-вільним принципом диспозитивності цивільно-правового регулювання і означає, що спадкодавець може розпорядитися своїм майном на випадок смерті, склавши заповіт, або взагалі цього не робити. У заповіті він може визначити як спадкоєм­ців будь-яких суб'єктів цивільного права, поділивши між ними на свій розсуд майно, що йому належить.

Складання заповіту, його скасування — виключно воля спадкодавця, ніхто не має права примусово впливати на його дії.

Серебровский В. Й. Избранньїе трудн по наследственному й страховому праву. — М., 1997. — С. 66-73.

2 Гражданское право: Учебник / Под ред. А. П. Сергеева й Ю. К. Толстого. — М., 1998. — Ч. 3. - С. 518.

Там само.

584