Глава 72

Заповідальний відказ. Заповідач має право зобов'язати спадкоємців за за­повітом виконати певну дію на користь однієї або кількох осіб. Такі особи називаються відказоодержувачами, а саме розпорядження — заповідальним відказом.

Відказоодержувачами можуть бути як особи, які входять до кола спадкоємців за законом, так і особи, які не є спадкоємцями за законом (ст. 538 ЦК УРСР).

Наприклад, заповідаючи майно дружині, спадкодавець зобов'язує її щомісяця виплачувати певну суму племіннику до досягнення ним 25-річного віку.

Внаслідок такого розпорядження відказоодержувач набуває права вимоги до спадкоємця, що прийняв спадщину, обтяжену "заповідальним відказом". Якщо б дружина спадкодавця (у наведеному прикладі), прийнявши спадщину, відмови-д лася від виконання покладеного на неї обов'язку, племінник мав би звернутися' з позовом до суду і в примусовому порядку домогтися здійснення свого права. Проте спадкоємець, на якого покладено заповідачем виконання заповідальною відказу, зобов'язаний виконати його лише в межах дійсної вартості спадкового майна, що перейшло до нього.

У разі смерті спадкоємця, на якого було покладено виконання заповідального відказу, або неприйняття ним спадщини зобов'язання виконання заповідального відказу переходить до інших спадкоємців, які одержали його частку (ст. 538 ЦК УРСР).

Відказоодержувач внаслідок заповідального відказу одержує лише відповідне право. За борги спадкодавця він відповідальності не несе.

В ЦК УРСР спеціально передбачено можливість покласти на спадкоємця обов'язок надати іншій особі право довічного користування будинком, оскільки такі заповідальні відкази часто трапляються у повсякденному житті та зачіпають істотні інтереси відказоодержувачів. У ст. 539 ЦК УРСР зазначено, що заповідач має право покласти на спадкоємця, до якого переходить жилий будинок, зобов'я­зання надати іншій особі довічне користування цим будинком або певною його частиною. У разі наступного переходу права власності на будинок або на відпо­відну частину будинку до іншої особи право довічного користування зберігає си­лу. Отже, коли спадкоємець, який одержав у спадщину будинок, продасть чи по­дарує його іншій особі, відказоодержувач зберігає право користування цим будинком або його частиною відповідно до змісту заповідального відказу1.

Якщо відказоодержувач відмовиться від права, що обумовлене на його ко­ристь у заповідальному відказі, то воно переходить до спадкоємця за заповітом, на якого було покладено виконання заповідального відказу2.

Покладення. Відповідно до ст. 540 ЦК УРСР заповідач може покласти на спадкоємця виконання яких-небудь дій, спрямованих на здійснення будь-якої за­гальнокорисної мети. Таке розпорядження називається покладенням. Наприк­лад, заповідаючи комусь бібліотеку, спадкодавець може зобов'язати цього спад­коємця дозволити студентам навчального закладу, де працював за життя спадкодавець, користуватися нею.

Така сама норма є і в новому ЦК України (ст. 1257).

г\

Такі самі права і обов'язки виникають в зв'язку з заповідальним відказом у спадкоємця (на якого покладено заповідачем його виконання) та у відказоодержувача (статті 1256 і 1257 ЦК України).

Правове регулювання спадкових відносин

625

Отже, покладення має деякі загальнокорисні цілі, внаслідок чого його вико­нання мають право вимагати інші спадкоємці, організації, які зацікавлені у вико­нанні покладення, а також прокурор.

На відміну від заповідального відказу покладення може мати і немайновий характерний (ст. 1259 ЦК України).

Скасування та зміна заповіту. Заповідач має право у будь-який час змі­нити або скасувати складений ним заповіт (ст. 544 ЦК УРСР). З цією метою за­повідач може подати відповідну заяву нотаріусу, завідуючому державним нотарі­альним архівом, а в населених пунктах, де немає нотаріусів, — посадовій особі виконавчого комітету сільської, селищної, міської ради народних депутатів, яка чиняє нотаріальні дії (ч. З ст. 544 в редакції Закону України від 14 грудня 1994 р. № 287/94-ВР).

Змінити або скасувати заповіт можна й іншим шляхом, а саме — склавши новий заповіт. Заповіт, складений пізніше, скасовує попередній заповіт повністю або в частині, в якій він йому суперечить. При цьому необов'язково, щоб у пізніше складеному заповіті була вказівка на те, що попередній заповіт скасо­вується.

Пізніше складений заповіт остаточно скасовує попередній навіть у тому разі, коли цей другий заповіт у свою чергу буде скасований заповідачем. Однак, якщо пізніше складений заповіт суд визнає недійсним, попередній зберігає свою чин­ність.

Наведений порядок скасування та зміни заповіту передбачено і в ЦК Украї­ни. Новим є тільки правило, згідно з яким, "якщо новий заповіт, складений за­повідачем, був визнаний недійсним, чинність попереднього заповіту не відновлю­ється, крім випадків, встановлених статтями 226 і 232 цього Кодексу" (п. 4 ст. 1273 ЦК України).

Виконання заповіту. В основному виконання заповіту здійснюється при­значеними спадкодавцем спадкоємцями. Однак заповідач має право доручити ви­конання заповіту особі, яка не є спадкоємцем. У цьому разі потрібна згода вико­навця. Ця згода має бути оформлена письмово: або шляхом вчинення відповідного напису на заповіті, або шляхом складання окремої заяви, що дода­ється до заповіту (ст. 546 ЦК УРСР).

Виконавець заповіту вчиняє всі дії, необхідні для виконання заповіту, безоплатно. Проте він має право на відшкодування необхідних витрат, понесе­них ним з охорони спадкового майна і з управління цим майном. Ці витрати від­шкодовуються за рахунок спадкового майна. Після виконання заповіту викона­вець зобов'язаний представити спадкоємцям на їх вимогу звіт (ст. 547 ЦК УРСР).

Заповіт подружжя. Законодавчою новелою є передбачений в новому ЦК України заповіт подружжя.

Згідно зі ст. 1262 ЦК України подружжя має право скласти спільний заповіт щодо майна, яке належить йому на праві спільної сумісної власності.

Коли помирає один з подружжя, що склало такий заповіт, його частка у спільному майні переходить до другого з подружжя який його пережив. Причо­му, як це випливає із змісту ст. 1262, цей перехід відбувається не на підставі висловленого в заповіті такого бажання, волі подружжя, а внаслідок закону — тієї ж ст. 1262, що передбачає такі наслідки укладення подружжям спільного за­повіту. І тільки в разі смерті другого з подружжя майно переходить до осіб, ви-

40 — 2-2728

626