Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Дзера, Кузнєцова - Цивільне право України_Ч.2_ф....doc
Скачиваний:
4
Добавлен:
15.07.2019
Размер:
4.32 Mб
Скачать

Глава 61

норми щодо форми угод (статті 42—47 ЦК УРСР, статті 206—211 ЦК України). Звичайно договір комісії укладається у простій письмовій формі.

Ціна договору комісії, або та комісійна винагорода, яка сплачується комісіо­неру, визначається сторонами в договорі комісії. ЦК УРСР (ст. 406) забороняв у всіх комісійних договорах, за винятком договорів комісії із зовнішньої торгівлі, визначати комісійну винагороду і винагороду за делькредере у вигляді різниці або певної частини різниці між призначеною комітентом ціною та тією більш ви­гідною ціною, за якою комісіонер укладе угоду. Нове законодавство відмовилося від таких обмежень, дозволивши сторонам визначати будь-які умови щодо опла­ти послуг комісіонера. В разі відсутності якихось вказівок у законі або в договорі про ціну договору розмір комісійної винагороди визначається за правилами ч. 4 ст. 1033 (комісійна винагорода виплачується після виконання договору комісії, виходячи із звичайних цін на такі послуги).

Новий ЦК України надає учасникам господарського обороту можливість укладати договір комісії на будь-яких умовах. Так, договір комісії може бути укладений як на певний строк, протягом якого комісіонер виконуватиме свої обов'язки, так і без визначення строку (ч. 1 ст. 1031). При цьому строк договору комісії слід відрізняти від строку, протягом якого комісіонер зобов'язаний уклас­ти ту чи іншу угоду, оскільки після укладення угоди комісіонер ще зобов'язаний надати звіт комітенту та передати йому все отримане за угодою, що також вима­гає певного часу.

Нове цивільне законодавство дозволяє сторонам договору комісії накладати при його укладенні певні обмеження одна на одну. Так, наприклад, у договорі комісії може бути визначена територія його виконання, в межах якої повинен діяти комісіонер (ч. 1 ст. 1031 ЦК України); комітент може бути зобов'язаний не укладати аналогічні договори комісії з іншими особами (ч. 2 ст. 1031 ЦК України) тощо.

§ 3. Зміст договору комісії

Обов'язки комісіонера. Договір комісії належить до двосторонніх догово­рів, тому права та обов'язки покладаються як на комісіонера, так і на комітента і мають взаємний характер.

Основним обов'язком комісіонером є обов'язок вчинити один або кілька угод в інтересах комітента (ст. 395 ЦК УРСР, ст. 1030 ЦК України). Комісіонер зо­бов'язаний вчиняти правочини на умовах, найбільш вигідних для комітента і від­повідно до його вказівок. Якщо у договорі комісії таких вказівок немає, комісіо­нер зобов'язаний вчиняти правочин відповідно до звичаїв ділового обороту або вимог, що звичайно ставляться.

Така вимога про укладення комісіонером угод на найбільш вигідних для ко­мітента умовах та відповідно до звичаїв ділового обороту та вимог, що звичайно ставляться, свідчить про те, що в якості комісіонера, як правило, виступає особа, яка професійно діє на тому чи іншому ринку, має відповідні знання та навички у тому виді діяльності, який йому доручається провести.

Якщо комісіонер вчинив правочин на умовах більш вигідних, ніж ті, що були визначені комітентом, додатково одержана винагорода належить комітентові

Договір комісії

441

(ч. 2 ст. 1033 ЦК України). Новий ЦК України визначив це правило як імпера­тивне, тоді як у ЦК УРСР (ст. 399) договором комісії дозволено визначати інше.

Відступ комісіонера від вказівок комітента допускається у тих самих випад­ках, що і при договорі доручення. Відповідно до ч. 1 ст. 1036 ЦК України (подіб­ну норму містить і ст. 388, на яку посилається ст. 400 ЦК УРСР) комісіонер має право відступити від вказівок комітента, якщо цього вимагають інтереси комітен­та, і комісіонер не міг попередньо запитати комітента або не одержав у розумний строк відповіді на свій запит. У цьому разі комісіонер повинен повідомити комі­тента про допущені відступи від його вказівок як тільки це стане можливим. Час­тина 2 ст. 1036 ЦК України дозволяє комісіонеру, який є підприємцем, відступа­ти від вказівок комітента без попереднього запиту про це, але з обов'язковим повідомленням комітента про допущені відступи. Така норма грунтується на пре­зумпції положення, що комісіонер, який займається комісійною діяльністю як професійною, підприємницькою, повинен бути добре обізнаним (краще, ніж про це обізнаний сам комітент) про ті умови, які є найбільш вигідними для комітента та найкращим чином задовольнять його інтереси.

У той же час для комісіонера законом передбачені спеціальні невигідні май­нові наслідки відступу від вказівок комітента. Залежно від характеру комісійного доручення можливі такі ситуації:

1) комісіонеру доручається продати майно комітента, і він продає майно за нижчою ціною, ніж визначено комітентом;

2) комісіонеру доручається купити майно для комітента, і він купує майно за ціною, вищою, ніж було призначено комітентом.

В першому випадку комісіонер зобов'язаний заплатити різницю між ціною, замовленою комітентом, та ціною продажу, якщо не доведе, що він не мав мож­ливості продати майно за узгодженою ціною, а його продаж за нижчою ціною запобіг більшим збиткам (ч. 2 ст. 400 ЦК УРСР, ч. З ст. 1036 ЦК України). Тобто в такому разі комісіонер звільняється від компенсації різниці комітенту за наяв­ності двох умов:

а) він не мав можливості продати майно за призначеною ціною (відсутність можливості може бути як об'єктивною (зміна кон'юнктури ринку), так і такою, що залежить від особи та дій комісіонера);

б) таке виконання доручення запобігло ще більшим збиткам, які міг би по­нести комітент.

У разі, якщо комісіонер був зобов'язаний запитати комітента про можливість відступу від його вказівок, він має також додатково довести, що не міг поперед­ньо запитати комітента або одержати відповідь на свій запит у розумний строк.

Якщо комісіонер придбав майно за вищою ціною, ніж та, що була погоджена, закон покладає вирішення питання про покладення на комісіонера якихось неви­гідних наслідків на комітента. Відповідно до ч. З ст. 400 ЦК УРСР та ч. 4 ст. 1036 ЦК України комісіонер у такому випадку має право не прийняти купле­не за вищою ціною майно, заявивши про це комісіонерові у розумний строк після отримання від нього повідомлення про купівлю. У разі якщо комітент у розумні строки прямо не заявить комісіонеру про своє небажання приймати покупку, вважається, що він прийняв таку покупку за ціною угоди, яка була вчинена ко­місіонером. Але якщо комісіонер при купівлі майна за свій рахунок заплатив різ­ницю в ціні, комітент не має права відмовитися прийняти виконання договору (ч. З ст. 400 ЦК УРСР, ч. 5 ст. 1036 ЦК України). У даному випадку вважається,

442