Глава 72

Це обмеження полягає у тому, що неповнолітні (які не досягли 18 років) або непрацездатні діти спадкодавця (у тому числі усиновлені), а також непрацездат­ні дружина, батьки (усиновителі) та утриманці померлого (у віці до 16 років, а ті, що навчаються, — до 18 років та після 55 років — жінки і після 60 років — чоловіки, так само й інваліди 1, 2 та 3-ї груп) успадковують незалежно від змісту заповіту не менше 2/3 частки, яка б належала кожному з них при спадкуванні за законом (ст. 535 ЦК УРСР).

Цю частку, на яку за всіх обставин мають право зазначені спадкоємці, нази­вають обов'язковою часткою. Якщо заповідач позбавить обов'язкової частки своїх неповнолітніх чи непрацездатних дітей або інших непрацездатних спадко­ємців (з числа вищезгаданих), то заповіт у цій частині буде недійсним.

Наприклад, у Н. на момент відкриття спадщини була працездатна дружина, дорослий працездатний син та двоє неповнолітніх дітей. За заповітом Н. усе своє майно заповідав брату і цим усунув від спадкування дружину та дітей, у тому числі неповнолітніх. Такий заповіт буде визнано частково недійсним. У цьому випадку майно буде поділено таким чином: кожний з неповнолітніх дітей одер­жить по 1/6 частині спадкового майна (оскільки кожний з них при спадкуванні за законом мав би право одержати 1 /4 спадщини, а їх обов'язкова частка дорів­нює 2/3 від цієї частини), а решта майна перейде до брата померлого відповідно до заповіту.

Наведений перелік осіб, які мають право на обов'язкову частку, є вичерпним. Спадкоємці інших черг не мають права на обов'язкову частку при спадкуванні за заповітом. Отже, якщо громадянин складе заповіт на користь сторонньої особи, а на момент відкриття спадщини виявиться, що у спадкодавця є непрацездатна сестра, то все майно перейде до спадкоємця за заповітом (у даному разі — до сторонньої особи), оскільки сестра як спадкоємець другої черги за законом права на обов'язкову частку не має.

Не мають права на обов'язкову частку також онуки та правнуки спадкодав­ця, у тому числі і за умови, коли вони неповнолітні або непрацездатні.

Враховуючи те, що в ст. 535 ЦК УРСР та в ст. 1260 ЦК України дається ви­черпний перелік спадкоємців, які мають право на обов'язкову частку, де онуки і правнуки не передбачені, визнання за останніми права на цю частку було б по­рушенням закону.

Зрозуміло це не стосується непрацездатних онуків та правнуків, які перебу­вали на утриманні померлого не менше одного року до його смерті. Але в цьому випадку вони мають право на обов'язкову частку не як онуки та правнуки, а як утриманці померлого згідно зі ст. 535 ЦК УРСР.

З цього приводу в п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами України справ про спадкування" від 24 червня 1983 р. № 4 зі змінами та доповненнями, внесеними постановами Пленуму Верховного Суду України від 25 грудня 1992 р. № 13 та від 25 травня 1998 р. № 15, зазна­чається, що "при вирішенні спорів про право на обов'язкову частку в спадщині судам необхідно виходити з того, що згідно зі ст. 535 ЦК УРСР право на таку частку за іншими, крім неповнолітніх та непрацездатних дітей спадкодавця (включаючи усиновлених), непрацездатної дружини, батьків (усиновителів), осо­бами, у тому числі онуками і правнуками, може бути визнано лише в разі, коли вони, будучи непрацездатними, перебували на утриманні померлого не менше одного року до його смерті".

Правове регулювання спадкових відносин

621

Новим ЦК України внесені істотні зміни у порядок спадкування обов'язкової частки. Змінилося коло осіб, що мають право на обов'язкову частку. Згідно зі ст. 1260 ЦК України право на обов'язкову частку мають неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, його непрацездатна вдова (вдівець) та непраце­здатні батьки. Отже, непрацездатні утриманці за новим ЦК України права на обов'язкову частку не мають.

Крім того, змінився і розмір цієї обов'язкової частки: замість 2/3, вона дорів­нює 1/2 частки, яку мав би право одержати спадкоємець при спадкуванні за за­коном.

У ст. 535 ЦК УРСР зазначено, що "при визначенні розміру обов'язкової част­ки враховується і вартість спадкового майна, що складається з предметів звичай­ної домашньої обстановки і вжитку".

Ця норма привернула до себе увагу цивілістів буквально з моменту прийнят­тя ЦК УРСР. Висловлювалися різні думки з приводу її змісту.

Так, спірним у літературі і практиці є питання про те, чи завжди, чи за всіх обставин при визначенні розміру обов'язкової частки має враховуватися вартість предметів домашньої обстановки і вжитку.

На це питання одні юристи відповідали позитивно1, інші — негативно2. На наш погляд, правильною є друга точка зору.

Питання про те, чи слід враховувати вартість предметів домашньої обстанов­ки і вжитку при визначенні розміру обов'язкової частки, має вирішуватися за­лежно від того, чи мав би спадкоємець, який претендує на обов'язкову частку, право на одержання предметів звичайної домашньої обстановки та вжитку при спадкуванні за законом. Отже, вирішення зазначеного питання по суті залежить від того, чи проживав цей спадкоємець спільно зі спадкодавцем не менше одного року до його смерті, чи ні, а також, чи проживав хтось з числа спадкоємців за законом спільно зі спадкодавцем.

Так, коли спадкоємець, який претендує на обов'язкову спадкову частку, про­живав спільно зі спадкодавцем не менше одного року до його смерті, то при ви­значенні розміру цієї частки слід враховувати і вартість предметів звичайної до­машньої обстановки та вжитку, оскільки на їх одержання цей спадкоємець мав би право і при спадкуванні за законом. Обов'язкова ж частка не може бути мен­шою ніж 2/3 того, що одержав би спадкоємець при спадкуванні за законом.

Коли спадкоємець не проживав спільно зі спадкодавцем (чи проживав спіль­но менше року), але при цьому спільно зі спадкодавцем не проживав також ніхто з інших спадкоємців за законом, то і в цьому випадку при визначенні розміру обов'язкової частки слід враховувати вартість предметів звичайної домашньої об­становки та вжитку. При зазначених обставинах все майно (у тому числі і ці предмети) при спадкуванні за законом мало б бути поділене між спадкоємцями, які проживали окремо. Отже, на одержання цих предметів мав би право і спад­коємець, який претендує на обов'язкову частку.

Степанова А. Практика применения Основ гражданского законодательства по вопросам наследования / Советская юстиция. — 1963. — № 11. — С. 11.

Гордон М. В. Обов'язкова частка при спадкоємстві // Радянське право. — 1963. — № 3. — С. 72—73; Яроштська Л. Я. Обов'язкова частка в спадковому майні // Радянське право. — 1963. - № 4. - С. 99.

622