Глава 59

В одних випадках вимога охоронця може потягти за собою обов'язок покла-жодавця терміново взяти свої речі (наприклад, у зв'язку з припиненням роботи гардероба в організації), а в інших — надання певного часу, відстрочення для от­римання майна. Це правило встановлено тому, що речі зберігаються в інтересах їх володільця, термінове ж виконання ним свого обов'язку може порушувати іно­ді його інтереси. Поклажодавець може сам отримати майно або через уповнова­жену ним особу.

Обов'язок охоронця повернути майно поклажодавцеві дає право останньому вимагати речі або товари у примусовому порядку, якщо вони не будуть поверну­ті у встановлений строк. Коли ж охоронець не повертає речі, то він порушує свій обов'язок, який існує за договором або зобов'язанням зберігання, яке виникло з інших юридичних фактів, що є підставою подання позову про повернення речі у натурі. Поклажодавець може вимагати примусового виконання охоронцем його обов'язку. Він повинен подати лише докази, що підтверджують факт передачі майна на зберігання, а не належність майна останньому.

§ 5. Відповідальність сторін у зобов'язаннях схову (зберігання)

Якщо охоронець не виконає належним чином своїх обов'язків, допустить втрату майна, нестачу або його пошкодження, він несе відповідальність за це пе­ред поклажодавцем.

Відповідальність охоронця за ЦК УРСР може бути повною і обмеженою. При повній відповідальності охоронець відшкодовує поклажодавцеві як прямі збитки, так і неодержані доходи, тобто відповідає за загальними правилами цивільного законодавства. Повна відповідальність може настати, якщо це передбачено зако­ном або договором (ст. 419 ЦК УРСР). У всіх інших випадках настає обмежена відповідальність, на підставі якої за втрату та нестачу майна охоронець відпові­дає лише у розмірі вартості втраченого майна чи майна, якого не вистачає, а за пошкодження майна — у розмірі суми, на яку знизилася його вартість (ст. 419). Отже, внаслідок диспозитивного характеру даної статті у зазначених у ній роз­мірах охоронець відповідає в тих випадках, якщо за законом або договором на охоронця не покладено обов'язок відшкодувати збитки у вигляді неодержаних доходів. Якщо при здаванні майна на схов було зроблено оцінку цього майна, яку зазначено у договорі або іншому письмовому документі, виданому охоронцем, відповідальність охоронця обмежується сумою оцінки, коли не доведено, що дійс­на вартість пошкодженого, втраченого майна або майна, якого не вистачає, пе­ревищує цю суму.

Певною мірою суперечливо вирішено питання про розмір відповідальності зберігача в новому ЦК України, в ст. 969 якого закріплено правило про відпові­дальність зберігача за втрату (нестачу) або пошкодження речі на загальних під­ставах. Тобто це правило можна зрозуміти і так, що відшкодуванню підлягають як прямі (реальні) збитки (витрати, зроблені поклажодавцем, втрата або пошко­дження майна), так і неодержані ним доходи. Однак зміст ст. 970 ЦК України свідчить про інше, оскільки згідно з нею збитки, завдані поклажодавцеві втратою або пошкодженням речі відшкодовуються зберігачем: у разі втрати та нестачі ре­чей — у розмірі їх вартості; у разі пошкодження речі — у розмірі суми, на яку знизилася її вартість. Таким чином, ця норма, як і відповідна норма ст. 419 ЦК

Договір схову (зберігання)

427

УРСР, не передбачає відшкодування неодержаних доходів, які міг би одержати поклажодавець у разі належного зберігання майна.

Незважаючи на те, що під час приймання майна на схов і визначення його вартості за згодою сторін може бути занижено оцінку речей, закон дозволяє у разі їх втрати відшкодовувати збитки лише у розмірі оцінки, встановленої у до­говорі. У розмірі оголошеної вартості несуть відповідальність транспортні органі­зації при втраті або пошкодженні речей, що здані до камери схову, якщо охоро­нець не доведе, що дійсна вартість майна нижча від суми оцінки. Якщо речі здано до камери схову цих організацій без оголошення їхньої вартості або до ав­томатичних камер схову, де оцінка не оголошується, охоронці відповідають у ме­жах доведеної позивачем дійсної вартості речей.

За пошкодження майна охоронець відповідає у розмірі суми, на яку знизила­ся його вартість. Це правило має застосовуватися тоді, коли майно є в наявності, але пошкоджено, в зв'язку з чим знизилася його вартість. Характер пошкоджен­ня майна має бути таким, що можна поновити його вартість і використовувати за початковим призначенням після відповідного ремонту.

Під зниженням вартості пошкодженого майна розуміється зниження його вартості внаслідок погіршення властивостей, необхідності ремонту, зниження ефективності використання корисних якостей1. Розмір суми, на яку знизилася вартість майна в результаті пошкодження, може визначатися за допомогою екс­пертизи. Отже, якщо пошкоджене майно можна використовувати за початковим призначенням, хоч і зі зниженням вартості, стягненню підлягає сума оцінки. Як­що таке майно може бути використане за призначенням після необхідного ре­монту, потрібно стягнути вартість цього ремонту. Крім того, за наявності відпо­відних умов можливе стягнення і суми, на яку знизилася вартість пошкодженого майна внаслідок втрати ним товарного вигляду. У таких випадках не можна стя­гувати з охоронця вартість майна, яку воно мало до пошкодження.

Якщо у зв'язку з пошкодженням майна, за яке охоронець відповідає, якість майна знизилася настільки, що воно не може бути використано за початковим призначенням, поклажодавець має право від нього відмовитися. Охоронець зо­бов'язаний у такому разі відшкодувати дійсну вартість майна з урахуванням йо­го зношення. Ступінь пошкодження майна та його придатність до подальшого ви­користання визначають сторони, а у разі спору встановлюється висновком спеціальної інспекції або експертизи.

У законі немає вказівки щодо того, до якого моменту повинна визначатися вартість втраченого або пошкодженого майна — на день втрати або пошкоджен­ня майна, тобто на момент заподіяння шкоди, чи на день розгляду позову.

Судова практика виходить з того, що вартість спірного майна визначається за погодженням сторін, а за його відсутності — за дійсною вартістю майна на час розгляду справи (п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах за позовами про захист права приватної власності" від 22 грудня 1995 р. № 20). Під дійсною вартістю розуміється грошова сума, за яку майно може бути продано в даному населеному пункті чи місцевості.

Хаскельберг Б. Л. Ответственность железньїх дорог за несохранность груза. — М., 1966. — С. 19—24; Смирнов В. Г., Яковлева В. Ф. Правовьіе проблеми перевозки й материально-техниче-ского снабжения. — Л., 1978. — С. 210.

428