Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Дзера, Кузнєцова - Цивільне право України_Ч.2_ф....doc
Скачиваний:
4
Добавлен:
15.07.2019
Размер:
4.32 Mб
Скачать

Глава 72

вирішуючи питання про правонаступництво спадкоємців за укладеними спадко­давцем угодами.

Видача нотаріальною конторою свідоцтва про право на спадщину.

Усі питання, пов'язані з переходом майна померлого до спадкоємців і докумен­тальним оформленням цих прав, вирішують нотаріальні контори. І лише якщо між заінтересованими особами виникає спір внаслідок переходу майна померло­го до його спадкоємців, відповідні питання розглядає і вирішує суд.

Нотаріальні контори вживають заходів щодо охорони спадкового майна, коли це потрібно в інтересах держави, спадкоємців, відказоодержувачів чи кредиторів (ст. 558 ЦК УРСР). Для цього майно за описом передається на зберігання роди­чам померлого або стороннім особам.

Нотаріальна контора встановлює коло спадкоємців, що закликаються до спадкування, і визначає частку кожного з них у спадковому майні. Кожний спад­коємець, який має право на спадщину, може одержати в нотаріальній конторі свідоцтво про право на спадщину (ст. 560 ЦК УРСР). У свідоцтві вказуються спадкоємці, які прийняли спадщину, склад, вартість та місцезнаходження спад­кового майна, розмір частки кожного із спадкоємців. Свідоцтво про право на спадщину не встановлює прав спадкоємців, а лише підтверджує наявність цих прав. Якщо спадкоємець прийняв спадщину, то до нього переходять права на від­повідну частку майна спадкодавця (або на все майно) незалежно від того, одер­жав він свідоцтво про право на спадщину чи ні. Внаслідок цього в законі не вста­новлено строку, протягом якого спадкоємець має право звернутися до нотаріальної контори з проханням видати таке свідоцтво.

Свідоцтво про право на спадщину видається в основному після закінчення шестимісячного строку з дня відкриття спадщини, оскільки лише після закінчен­ня цього строку може бути визначено коло спадкоємців, які прийняли спадщину.

§ 4. Спадковий договір

У ЦК України у книзі б, присвяченій спадковому праву, з'явився новий пра­вовий інститут — так званий спадковий договір.

Коли виникає якась законодавча новела, постає питання: чи є вона кроком уперед на шляху до подальшого вдосконалення нашого законодавства? Що ж яв­ляє собою цей "спадковий договір", який його зміст, які обов'язки виникають у сторін цього договору?

У ст. 1321 ЦК України, яка називається "Поняття спадкового договору", да­ється таке його визначення: "За спадковим договором одна сторона (набувач) зо­бов'язується виконувати розпорядження другої сторони (відчужувача) і в разі його смерті набуває право власності на майно відчужувача".

З цього надто короткого визначення договору можна зробити висновок, що у всякому разі цей договір двосторонній, оскільки згадуються як обов'язки набува­ча, так і право, яке він набуває.

У ст. 1324 роз'яснюється, в чому можуть полягати обов'язки набувача: "На­бувач у спадковому договорі може бути зобов'язаний вчинити певну дію майно­вого або немайнового характеру до відкриття спадщини або після її відкриття".

Правове регулювання спадкових відносин

631

Які ж права та обов'язки має відчужувач? Його право полягає, мабуть, у то­му, що він може робити певні розпорядження і вимагати їх виконання. А які ж обов'язки має відчужувач за цим договором? Як це не дивно, але ці обов'язки в Кодексі не згадуються! їх можна сформулювати, лише аналізуючи ст. 1326 ЦК України, яка називається "Забезпечення виконання спадкового договору". Із змісту цієї статті випливає, що відчужувач, по-перше, не має права укладати до­говори на відчуження майна, з приводу якого укладено спадковий договір, ос­кільки в ч. 1 ст. 1326 зазначено: "на майно, визначене у спадковому договорі, нотаріус, який посвідчив цей договір, накладає заборону відчуження".

В частині 2 цієї статті встановлено, що "заповіт, який відчужувач склав щодо майна, вказаного у спадковому договорі, є нікчемним". Отже, відчужувач, по-друге, не має права після укладення спадкового договору заповідати майно, ви­значене в цьому договорі.

Таким чином, у відчужувача внаслідок укладення спадкового договору вини­кають обов'язки не відчужувати майно визначене у спадковому договорі, не за­повідати його. Це і є основні обов'язки відчужувача.

Отже, якщо визначити відносини, що виникають у даному договорі, не при­ховуючи їх змісту, то це матиме такий вигляд:

за спадковим договором одна сторона (відчужувач) зобов'язується не запові­дати і не відчужувати визначене в договорі майно, яке в разі смерті відчужувача переходить у власність другої сторони (набувача), а останній зобов'язується ви­конати певні дії майнового або немайнового характеру за розпорядженням відчу­жувача.

Таким чином, спадковий договір обмежує можливість відчужувача розпоря­джатися за життя своїм майном, визначеним у договорі, і позбавляє його мож­ливості розпорядитися ним на випадок смерті шляхом складання заповіту, бо цей заповіт буде недійсним.

Між тим згідно з ст. 27 ЦК України правочин, яким обмежується обсяг ци­вільної правоздатності особи, є недійсним.

Отже, спадковий договір, передбачений у гл. 90 ЦК України на підставі норм загальної частини цього кодексу є недійсним, бо цей договір обмежує правоздат­ність фізичних осіб.

Щоб цей договір був дійсним, слід було зробити відповідні застереження у вищезгаданій ст. 27 ЦК України, інакше ніяким чином не уникнути істотних су­перечностей, які неминуче виникатимуть при порівнянні цих норм загальної час­тини ЦК та норм, що регламентують спадковий договір.

Проте і цей єдиний шлях бодай формального подолання суперечностей, що виникли, є абсолютно неприйнятним, бо передбачення винятків у ст. 27 "розхи­тувало" б основні, принципові положення цивільно-правових відносин, закріпле­ні цими нормами. Негативне ставлення до спадкового договору обумовлене не тільки тим, що він є недійсним з моменту його укладення (хоч і цього більш ніж достатньо!), а й тим, що цей договір являє собою спробу позбавити певних спад­коємців права одержати так звану "обов'язкову частку".

Як зазначалося вище, згідно зі ст, 1260 ЦК України неповнолітні або непра­цездатні діти спадкодавця, один з подружжя, що пережив іншого і є непрацездат­ним, та непрацездатні батьки спадкують незалежно від змісту заповіту не менше половини частки, яка належала б кожному з них при спадкуванні за законом.

632