Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Дзера, Кузнєцова - Цивільне право України_Ч.2_ф....doc
Скачиваний:
4
Добавлен:
15.07.2019
Размер:
4.32 Mб
Скачать

Глава 71

паперів, неодержаних спадкодавцем , відносини, Ідо випливають з договору до­ручення2 — пункт 3 ст. 392 ЦК УРСР тощо).

Цікавою є думка Б. С. Антимонова і К. А. Граве3 про те, що слід розрізняти спадкове правонаступництво і правонаступництво після смерті особи. Вони вва­жають, що виникнення у набувача права на одержання вкладу в Ощадному бан­ку внаслідок розпорядження власника на випадок смерті — це не випадок спад­кового правонаступництва, тут має місце правонаступництво після смерті. На підтвердження цього наводяться такі аргументи: закон не розглядає такого набу­вача з вкладу як спадкоємця і підпорядковує правонаступництво не правилам про спадкування, а зовсім іншому правовому режиму, вклад у цьому випадку не включається в спадкову масу, набувач не стає зобов'язаним за боргами спадко­давця; набувачем з вкладу може бути визнана будь-яка особа, незалежно від об­межень, які існують щодо спадкоємців.

У цивілістичній науці спадкове правонаступництво характеризується рядом ознак, які дають змогу відрізнити його від правонаступництва після смерті, а саме:

1) спадщина переходить до спадкоємця як єдине ціле, тобто як сукупність прав та обов'язків. І навіть та обставина, що відповідальність спадкоємця за бор­гами спадкодавця (ст. 556 ЦК УРСР, ст. 1301 ЦК України) обмежується розмі­ром спадкового майна, не перекреслює єдиний зв'язок між активом і пасивом спадщини;

2) спадкоємець набуває спадщину завжди безпосередньо. На підставі норм спадкового права правонаступник стане володільцем усіх прав та обов'язків, які можуть до нього перейти. У разі виникнення спільної власності в процесі спад­кування жоден із співвласників не потребує посередництва іншого для виникнен­ня у нього відповідного права на об'єкт спадкової маси, що свідчить про безпо­середність та самостійну участь у спадковому процесі.

Стаття 552 ЦК УРСР передбачає випадок, коли одні спадкоємці можуть всту­пати у володіння та управління спадковим майном раніше, до явки інших спад­коємців. Але цим вони не створюють об'єктивних прав для спадкоємців, які з'явилися пізніше. Тому останні не вимагають виділення їм певної частки спад­кового майна, а, захищаючи своє право власності, заявляють вимогу власника про витребування майна з чужого незаконного володіння. Цей пинцип також за­кріплений і в новому ЦК. Так, у ст. 1287 визначено, що незалежно від часу прий­няття спадщини, вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини;

3) спадкоємець набуває всіх прав та обов'язків відразу і водночас. Прийнят­тя спадщини — це єдиний акт, який поширюється на всі об'єкти спадкування водночас. До спадкоємця в момент виникнення правонаступництва переходять і ті права, які в цей час ще не були відомі.

За змістом пункту 4 ст. 2 Закону України "Про приватизаційні папери" від 6 березня 1992 р. (Відомості Верховної Ради України. — 1992. — № 24. — Ст. 352) таке право вважається іменним і тому припиняється зі смертю особи. Відповідно, воно не може бути об'єктом спадкового насту­пництва.

Слід відзначити, що незважаючи на припинення самого договору, майнові права, набуті померлим за життя у зв'язку з виконанням договору, у спадщину переходять.

о

Антимонов Б С., Граве К. А. Советское наследственное право. — М., 1995. — С. 49.

Загальна характеристика спадкового права

587

Спадкові правовідносини. Відносини, які виникають з приводу реалізації відповідними суб'єктами їхніх спадкових прав, у цивілістичній науці називають спадковими правовідносинами.

II. Оскільки спадкові правовідносини є видом цивільно-правових відносин, во­ни характеризуються загальними закономірностями, які притаманні цивільним правовідносинам взагалі. Але як засіб регулювання особливої групи суспільних відносин, спадкові правовідносини мають свої особливі, лише їм властиві риси.

До характеристики спадкових правовідносин як різновиду цивільних право­відносин можна віднести такі:

1. Предмет регулювання — права та обов'язки між його учасниками виника­ють з приводу майнових та особистих немайнових відносин. Особливістю відносин, які складають предмет спадкового права, є регулювання переходу вка­заних відносин у спадщину від правопопередника (спадкодавця) до правонаступ­ників (спадкоємців).

2. Метод регулювання — юридичної рівності учасників спадкових право­відносин, кожен з яких має свої права та обов'язки та не знаходиться у підпо­рядкуванні іншого; диспозитивності, тобто можливості вибору з кількох варі­антів поведінки, що виявляється у спадковому праві, наприклад, у можливості вільного обрання способу прийняття спадщини, вирішення питання про прийнят­тя спадкової маси або відмову від неї, в нормах про поділ спадкового майна на розсуд спадкоємців і т. п. Проте на відміну від інших цивільно-правових інститу­тів у спадковому праві все ж переважають імперативні норми.

Спадковим правовідносинам, як і цивільним, також притаманні риси волеви­явлення сторін та наявності особистісного елементу, але на відміну від цивіль­них, у спадкових правовідносинах вони набувають дещо іншого змісту і тому їх слід розглядати як особливі, характерні виключно для спадкового права ознаки.

Отже, до специфічних ознак, властивих спадковим правовідносинам, можна віднести такі:

Спадкові правовідносини — правовідносини вольові, оскільки вони грун­туються на вільному волевиявленні їх суб'єктів. Тільки за взаємною згодою суб'­єктів спадкових правовідносин відбувається їх виникнення, зміна та припинення.

Характерною особливістю спадкових правовідносин є наявність у їхньому складі особи, яка хоч безпосередньо і не бере участі у правовідносинах, оскільки останні виникають лише після її смерті, але воля якої значною мірою впливає на динаміку правовідносин — спадкодавця. Згода спадкодавця на виникнення пра­вовідносин полягає в складанні ним заповіту, який може містити розпорядження як стосовно юридичної долі належного йому майна, зумовлюючи таким чином виникнення правовідносин для певних осіб, так і стосовно позбавлення потенцій­них спадкоємців права спадкування, тобто спричиняти неможливість виникнен­ня для них цих правовідносин. Лише стосовно найменш забезпечених осіб закон встановлює особливу гарантію виникнення спадкових правовідносин — обов'яз­кову частку, якою звужується свобода заповідальних розпоряджень.

У разі відсутності розпорядження на випадок смерті не можна вважати, що спадкові відносини виникають незалежно або навіть всупереч волі спадкодавця. Тут воля померлого полягає не у складанні заповіту, а у бажанні застосування до відносин, в яких він перебував за життя і які переносяться на спадкоємців піс­ля його смерті, порядку спадкування, передбаченого нормами інституту спадку­вання за законом. Саме відсутність особливого посмертного розпорядження свід-

588