Декрет Установчих зборів про відновлення громадського спокою (10 серпня 1789 р.)

Беручи на увагу, що для придушення заколотів потрібне єднання всіх сил, сприяння всіх органів влади, застосування сил і ретельності всіх добрих громадян,

Національні збори постановляють:

Всі муніципалітети як по містах, так і по селах, повинні стежити за підтриманням громадського спокою: за першою їх вимогою військові заго­ни повинні з'явитися на допомогу до національної міліції і кінної варти для переслідування й арешту порушників громадського спокою, яке б не було їх походження.

Арештовані особи передаються судовій владі і піддаються негайному допитові і судовому переслідуванню; щодо суду і виконання судового виро­ку у відношенні тих, хто обвинувачується як поширювач брехливих чуток і призвідник грабунку і насильств над майном або над особами, то копії про­токолів слідства, допитів і інших документів надсилаються до Національ­них зборів, з тим щоб звіренням документів з різних місцевостей королівст­ва воно могло вияснити джерела заколотів і потурбуватися про те, щоб ва­тажки цих змов зазнали зразкової кари, здатної придушити в корені подібні злочини.

Всі бунтівницькі зборища, влаштовувані по містах і на селах, хоча б ^П'Д приводом полювання, повинні негайно розганятись національною мі­ліцією, кінною вартою і військами за першим же викликом муніципалітету.

359

У містах і в сільських поселеннях, в кожному дистрикті великого міс­та має бути складений список осіб, які не мають ремесла, професії і постій­ного проживання. Ці особи мусять бути обеззброєні; національна міліція, кінна варта і війська повинні особливо пильно стежити за їхньою поведін­кою...

Національні збори благають його величність віддати необхідні накази про суворе і точне виконання цього декрету, який надсилається по всіх міс­тах, а також і судах для прочитання, опублікування, розклеювання і занесен­ня до реєстрів.

Нова історія в документах і матеріалах /Заред. М. М. Лукіна і В. М. Даліна. — Випуск І.—К, 1935. — С 146—147.

Декларація прав людини і громадянина (26 серпня 1789 р.)

Представники французького народу, які складають Національні збо-1 ри, беручи на увагу, що незнання, забуття або зневаження прав людини є 1 єдиними причинами суспільних лих і псування уряду, вирішили відновити в І урочистій декларації природні, невідчужувані, невіддільні і священні права людини, з тим щоб ця декларація, будучи постійно перед усіма членами сус­пільного організму, безперервно нагадувала їм їхні права і їхні обов'язки; щоб дії законодавчої і виконавчої влади, будучи щохвилинно порівнювані з метою всякого політичного встановлення, були через це більш шановані; щоб вимоги громадян, засновані віднині на простих і безспірних принципах, зверталися завжди до підтримання конституції і до загального щастя.

В силу цього Національні збори визнають і оголошують перед лицем і заступництвом верховної істоти такі права людини і громадянина:

1. Люди народжуються вільними і рівними в правах. Суспільні відмін­ ності можуть грунтуватися тільки на загальній користі.

2. Метою всякого політичного союзу є збереження природних і не­ від'ємних прав людини. Права ці суть: свобода, власність, безпека і опір гнобленню.

3. Джерело всієї верховної влади завжди є в нації. Ніяка установа, ніяка особа не може здійснювати влади, яка не походить прямо від нації.

4. Свобода полягає в праві робити все, що не шкодить іншому; таким чином здійснення кожною людиною її природних прав не має інших меж, крім тих, які забезпечують іншим членам суспільства користування тими ж правами. Ці межі можуть бути визначені тільки законом.

360

5. Закон може забороняти лише дії, шкідливі для суспільства. Все, що не заборонено законом, дозволено, і ніхто не може бути примушений роби­ ти те, чого закон не приписує.

6. Закон є вираз загальної волі. Всі громадяни мають право особисто або через представників брати участь у виданні законів. Закон мусить бути рівний для всіх, незалежно від того, чи дає він заступництво, чи карає. Через те що всі громадяни перед ним рівні, то вони повинні однаково допускатися до всіх занять, місць, громадських посад залежно від їх здібностей без будь-яких відмінностей, крім відмінності в їхніх доброчинностях і талантах.

7. Ніхто не може бути обвинувачений, затриманий або арештований інакше, як у випадках, визначених законом і за приписаними ним формами. Ті, які випрошують, віддають, виконують або примушують виконувати сва­ вільні накази, підлягають карі; але кожен громадянин, викликаний або взя­ тий в силу закону, повинен негайно коритись; чинячи опір, він стає винним.

8. Закон повинен встановлювати тільки строго і очевидно необхідні кари; ніхто не може бути покараний інакше, як в силу закону, встановленбго і обнародованого до вчинення злочину і законно застосованого.

9. Через те, що кожна людина приймається за невинну до того часу, поки її не оголосять винною — то в разі необхідності її арешту всяка суво­ рість, яка не є необхідною для забезпечення (за судом) її особи, повинна бу­ ти суворо карана законом.

10. Ніхто не повинен бути турбований за свої переконання, навіть ре­ лігійні, якщо їх прояви не порушують громадською ладу, встановленого за­ коном.

11. Вільний обмін думками і переконаннями є одне з найцінніших прав людини, кожен громадянин може, отже, вільно говорити, писати, дру­ кувати при умові відповідальності за зловживання цією свободою у випад­ ках, визначених законом.

12. Для гарантії прав людини і громадянина потрібна публічна сила; таким чином ця сила встановлена для загальної користі, а не для приватної вигоди тих, кому вона доручена.

13. Для утримання громадської сили і для витрат по управлінню необ­ хідне загальне оподаткування; податки повинні бути розподілені рівномір­ но між громадянами відповідно до їхніх засобів.

14. Всі громадяни мають право особисто через своїх представників ви­ значати необхідність громадських податків, вільно на них погоджуватися, стежити за їх вживанням, встановлювати їх розмір, спосіб оподаткування, стягання і строк, на який вони встановлюються.

15. Суспільство має право вимагати звіту у кожної службової особи своєї адміністрації.

361

16. Кожне суспільство, в якому не забезпечена гарантія прав і не вста­ новлено розподілу влади, не має конституції.

17. Через те, що власність є непорушне і священне право, то ніхто не може бути її позбавлений, крім тих випадків, коли того явно вимагає гро­ мадська необхідність, законно засвідчена, і при умові справедливого і попе­ реднього відшкодування.

Нова історія в документах і матеріалах І За ред. М. М. Лукіна і В. М. Даліна. — Випуск І. —К, 1935. — С 137—139.